Від Дунаю — до Дніпра

23.01.2007
Від Дунаю — до Дніпра

Партнери з Київщини i Пешту на вуличках угорської столиці. Лiворуч Вiра Ульянченко, праворуч Лайош Сюч. (Фото автора.)

      «Цей візит був досить вдалим і продуктивним: ми побачили те, що хотіли, й переконалися, що досвід угорців у будівництві кільцевої дороги навколо столиці, технопарків та логістичних центрів є досить цікавим, його варто переймати!» — так голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко ділилася враженнями від офіційного візиту до Угорщини з журналістом «УМ», коли рейсовий «Боїнг-747» вже наближався до Борисполя, залишаючи далеко позаду казковий Будапешт.

      «Після повернення — одразу до роботи чи варто зачекати на бізнес-форум iз угорськими підприємцями навесні, тепер уже в Києві?» — запитав я «губернатора».

      «Конкретні дії розпочнемо ще до бізнес-форуму, — запально відповіла Віра Іванівна. — Бо роботи цікавої багато, i повірте, руки чешуться не лише в наших, а й в угорців. Вони вже пройшли цей шлях i готові продовжити — тепер уже в Україні».

 

Пешт — побратим, але не єдиний

      Нагадаємо, що головною метою поїздки до Угорщини делегації з Київщини було підписання угоди про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво між Київською облдержадміністрацією та Загальними зборами області Пешт. Документ, пiдписаний минулого тижня Вiрою Ульянченко та Лайошем Сючем, відкриває чимало перспектив для обох сторін, але на порядку денному, перш за все, стоїть будівництво великої кільцевої дороги навколо Києва за будапештським зразком, облаштування її інфраструктури з логістичними складами та технопарками. Плюс — сучасне місто розваг за межами столиці, де буде i аквапарк, i гольф-поле, i ресторани, i казино.

      Голова Загальних зборів Пешту Лайош Сюч радо обіцяв допомагати в пошуку інформації щодо вкладення українських інвестицій у розвиток свого краю, а що стосується Київщини, то фактично угорський бізнес відкриває для себе цей регіон нових можливостей ледь не з чистої сторінки. У перспективі побратимами мають стати не лише ці дві області України та Угорщини, а й міста. Перш за все йдеться про співробітництво між такими  історично-культурними центрами Пешту та Київщини, як Сентендрі та Переяслав-Хмельницький.

      Цікаво, що паростки співпраці Київщини й Угорщини було закладено кілька місяців тому, під час візиту до Києва делегації угорського парламенту на чолі зі спікером Каталін Сілі. Тоді з головою Державних Зборів Угорщини зустрілася й київський «губернатор». Жінки одразу знайшли спільну мову, i, як бачимо, процес пішов. Пешт став першим партнером Київщини на угорській землі, але не останнім.

      Цього разу пані Сілі, вже на правах господині, приймала пані Ульянченко в розкішній готичній будівлі парламенту. Делегації довелося подолати 96 сходинок на шляху до зали під 96-метровим куполом (данина пам'яті, що саме у 896 році угри підкорили ці дунайські землі й заснували тут свою державу), де за мовчазної згоди скульптур найвідоміших угорських королів та поруч iз святою короною з королівськими регаліями й відбулася ця зустріч.

      У сусідній залі перемовин, прикрашеній середньовічними гобеленами на мадярську тематику, сторони домовились про подальшу співпрацю. Як потім розповіла «УМ» Віра Ульянченко, голова Державних Зборів Каталін Сілі дала завдання підлеглим вести напрямок дружби i співпраці з Київщиною не лише на рівні Пешту, а й інших областей Угорщини. Відтак члени нашої делегації сподіваються, що на Київщині незабаром з'явиться ще більше спільних українсько-угорських підприємств, значно зросте i частка угорських інвестицій в економіку області.

Житло на «кільцевій»

      Не дивуйтесь, це цілком реально. Якщо облдержадміністрація лише планує розпочати будівництво великої кільцевої дороги навколо Києва з середини 2007 року, то «кільце» Будапешта вже давно «поросло» інфраструктурою та забудовою. Це журналіст «УМ» побачив на власні очі на прикладі одного житлового мікрорайону 4-го району Будапешта. Це місце столиці, може, й непримітне для допитливого туриста, але вкрай цікаве для українських чиновників та бізнесменів. Ще кілька років тому тут була рілля, згодом через ці землі пройшла кільцева дорога, а слідом за нею — низькоповерхова забудова, що зараз вважається найперспективнішою у Будапешті. Мешкати тут i престижно, i зручно, бо завдяки добрій транспортній розв'язці, до центру їхати якихось 15 хвилин. Керівник компанії-інвестора Interestate Zrt. Каталін Пфандлер розповідає, що тут майже немає вторинного ринку — покупці всім задоволені й переїжджати не бажають.

      «Землю отримуємо у власність від муніципалітету: для цього потрібно заявити гарний інвестиційний проект й узяти на себе певні зобов'язання, — каже пані Пфандлер. — У результаті задоволені всі — i продавець, i покупець, до того ж держава сприяє перспективній житловій забудові, дає молоді й субсидії, й пільгове кредитування на купівлю житла тощо».

      Що й казати, якщо молода родина бажає купити чотирикімнатну квартиру, держава надає їй пільговий кредит на 20 років під 2 відсотки річних! I це не йде ні в яке порівняння із грабіжницьким кредитуванням від українських банків. Мало того, родина, що має дитину, отримує державну субсидію у розмірі 5 тисяч доларів США, якщо дітей троє — 15 тисяч «баксів». Звісно, житло не дешеве — квадратний метр «під ключ» коштує тут у межах 1500 —1800 доларів, але ж i підтримка держави є досить відчутною. Цікаво, що земля коштує цілком реально — 35 доларів за квадрат — бажаючих придбати її легально й заробити на ній вистачає. I ніякого «обдиралова» селян з подальшими захмарними цінами на свіжопобудовані котеджі, як на Київщині. Усе прозоро i перспективно. 

      Подібний досвід неабияк зацікавив  владу Київщини. «Губернатор» Віра Ульянченко вважає, що поява подібних містечок з низькоповерховою забудовою для середнього класу (який складається переважно з молоді) цілком можлива й на Київщині. Також у межах кільцевої дороги. На її думку, якщо врахувати, що київське «кільце» ціною у 4 млрд. доларів проходитиме через Києво-Святошинський, Макарівський, Васильківський, Бориспільський, Баришівський та Броварський райони області, то цілком імовірною є побудова таких містечок десь поблизу Ірпіня, Бучі чи в районі Василькова. Крім цього, можна розбудовувати й відомі поблизу столиці села. Йдеться не про нові «хатинки», як у Кончі-Заспі чи Козині, а саме про доступне житло для молоді. Звісно, втілити ці проекти у життя можна буде не раніше побудови самої кільцевої дороги. Але у київського «кільця» є всі шанси з'явитися набагато раніше ніж це сталося під Будапештом. Пані Ульянченко вважає, що врахування угорського досвіду дозволить уникнути помилок в організації фінансування та залучення інвестицій.

      «Будемо враховувати все — i досвід наших колег щодо фінансування будівництва, i законодавчу базу, особливо те, як діє закон про державне приватне партнерство, який Україні дуже необхідний, i взагалі, як органи місцевого самоврядування беруть у цих проектах участь, — зазначає Віра Іванівна. — Бо в Україні, на жаль, участь держави, влади на різних рівнях у подібних проектах поки що дуже малоефективна або взагалі відсутня».

«Дальнобій» — у термінали Фастова

      У тому, що держава відіграє у підтримці й розвитку бізнесу неабияку роль, ми пересвідчилися на прикладі Інтермодального логістичного центру BILK, поблизу будапештської кільцевої. Центр об'єднує три термінали, має 100 тисяч квадратних метрів складських будівель i приймає понад тисячу вантажівок за добу. Поруч іде будівництво нових складів приблизно такою ж площею! Що й казати, відомі термінали Броварів та Борисполя, навіть зведені докупи, виглядатимуть мініатюрно поруч із таким об'єктом.

      I доки у Києві йдуть дискусії щодо того, де потрібно будувати нові логістичні центри, в Будапешті вже давно забули, що таке вантажівка на вулицях столиці. Що не кажи, а однією забороною в'їзду вантажівок до центру града Кия проблеми не вирішити. Щодо угорців, то вони не женуться за швидкими прибутками. За словами гендиректора BILK Золтана Кеменеші, спочатку в будівництво логістичного центру вкладалися як державні, так i приватні кошти (співвідношення — один форинт до трьох), але нині це вже ефективна підприємницька структура. Частки держави тут більше немає, вона лише підтримала потрібний проект напочатку, тож тепер фінансування здійснюється за рахунок приватного та банківського капіталiв. Щодо інвестицій, то підприємці планують повернути їх за 12—13 років, без поспіху.

      Окрім зручних автошляхів, крізь центр проходить i залізничне сполучення. Ціна оренди складських будівель із різними температурними блоками неабияк здивувала окремих членів київської делегації: 8—9 євро за метр квадратний на місяць... Тоді як у столичних терміналах платять за таку ж саму площу долар на добу! Термінал — це ще й 1200 робочих місць із середньою зарплатнею у 600—900 доларів. Водії міжнародних маршрутів отримують утричі більше.

      «Цікавий логістичний центр: не лише столицю, а ледь не половину вантажоперевезень Угорщини забезпечує, але думаю, що нам на Київщині потрібно декілька подібних масштабних терміналів, — згодом зізналася «УМ» Віра Іванівна. — Бо Київ ледь не втричі більший за Будапешт, населення України більше у п'ять разів, та й вантажів із європейського та азійського напрямків йде значно більше».

      До цієї поїздки було відомо, що у планах київської влади одним iз найбільших інвестиційних проектів є будівництво вантажного аеропорту в Узині з низкою логістичних центрів. Але вже згодом пані Ульянченко зазначила «УМ», що попередні плани розміщення багатьох логістичних центрів варто переглянути: «До цього моменту в нас були зовсім інші плани й інше бачення розміщення логістичних складів. Добре, що не встигли їх хаотично набудувати у «кільці», бо тепер зрозуміло, що логістичний парк має розмiщуватися за кільцевою дорогою. Де саме? Можливо, десь у районі Фастова: там, де є i залізничне сполучення, i автошляхи, i потужна енергетична база для холодильних установок».

      Наостанок ми познайомилися з роботою промислового парку в місті Будаерш. Офіси багатьох відомих компаній та промислових підприємств в Угорщині давно зводяться до однієї компактної будівлі, де є усе необхідне — як для роботи, так i для здорового відпочинку (є й фітнес-центри, i басейни). Інвестори, якi «набили руку» на будівництві технопарків, також отримали запрошення до співпраці на теренах Київщини. Роботи вистачить: а це й пілотний проект створення індустріального парку «Київщина» у Вишгородському районі загальною площею 200 гектарів, й створення промислового парку у Фастові на площі близько 170 гектарів тощо.

  • Волевиявлення невільних

    Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>

  • Євробачення-2017. Показує гривня-ТБ

    Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>

  • Так минають прем’єри

    Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>

  • Термоядерні промені чучхе

    Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>

  • Богдан Гаврилишин: Неефективність уряду виснажує Україну

    Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>

  • Де шукати щастя?

    Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>