Однією з центральних подій тижня, що минає, став приїзд до Києва Сергія Сікорського — найстаршого з чотирьох синів всесвітньо відомого авіаконструктора і нашого з вами земляка Ігоря Івановича Сікорського. Сергій Сікорський довгий час працював у керівній ланці заснованої його батьком американської корпорації Sikorsky Aircraft, що виготовляє гелікоптери, зокрема одну з найпопулярніших у світi моделей S-61. Тепер він уже на пенсії (за його власним висловлюванням — «у відставці»), але й досі є консультантом корпорації. Крім того, Сергій Сікорський продовжує кар'єру пілота (і це у 82 роки!) — щоправда, літає не на гелікоптерах, а на спортивних літаках.
В Україну пан Сергій приїхав на запрошення Президента Віктора Ющенка, а організував цю поїздку Віталій Кличко. Незважаючи на щільний графік візиту, Сергій Ігорович знайшов час для інтерв'ю «Україні молодій».
— Пане Сергію, на зустрічі з Президентом України порушувалося питання майбутньої співпраці між корпорацією Sikorsky Aircraft і підприємствами українського авіаційної промисловості?
— Ні, адже це була не ділова зустріч, а, так би мовити, візит ввічливості — я хотів висловити повагу першій особі Української держави. Розмова з паном Президентом вийшла дуже теплою. Віктор Андрійович детально цікавився життям мого батька. Причому відчувалось, що він ставить питання не «задля годиться», а тому що йому дійсно цікава історія зародження авіації. Що ж до контрактів, то можливість їх укладення досить велика. Але спочатку я маю ближче познайомитися з українською авіаційною промисловістю. В Україні я пробуду не один день, тож планую вiдвiдати різнi міста, всі підприємства, так чи інакше пов'язанi з виробництвом літальних апаратів, поспілкуватися з їхніми керівниками і спеціалістами. Лише після цього можна буде робити якісь висновки.
— Деякі українські ЗМІ повідомили, що найближчим часом у Києві буде створено меморіальний музей Ігоря Сікорського. Що ви знаєте про це і чи готові надати для музею якісь експонати?
— З цього приводу в мене буде окрема зустріч з представниками київської влади. Ідею створення музею підтримує багато людей. У Києві зберігся будинок, в якому проживала родина Сікорських і де пройшли дитячі роки Ігоря Івановича — він розташований на вулиці Велика Підвальна (нинішній Ярославів Вал. — Ред.). Саме у дворі цього будинку мій батько запустив у небо першу в світі авіамодель з вертикальним злетом... На жаль, будинок уже давно перебуває в аварійному стані. Виникає дилема — ремонтувати його чи, можливо, краще вкласти гроші у будівництво нової будівлі спеціально під музей? Але вирішувати це має українська влада. Ми, залишки роду Сікорських, не можемо опікуватися створенням музею вже з тієї причини, що живемо за вісім тисяч миль від Києва. Але підтримка і з мого боку, і з боку братів, звісно, буде — і експонатами, і певною фінансовою допомогою.
— Ви вжили досить сумний зворот — «залишки роду». Хоча чотири сини — це, як на мене, не «залишок», а буйна крона родового дерева. Розкажіть трохи про ваших братів, чи мають вони відношення до авіації?
— Із нас чотирьох чомусь лише я успадкував батьківську любов до неба. Щоправда, брати також цікавилися — і цікавляться! — історією авіації, але професійний шлях обрали інший. Брат Ніколай (він за віком другий після мене) — композитор і скрипаль. І хоча вже не веде концертну діяльність, але ще дає уроки молодим музикантам. Ігор — адвокат: також у відставці, але продовжує вести справи декількох старих клієнтів. Наймолодший з нас — Георгій — працює на повну силу, він — програміст.
— А ким стали ваші власні діти?
— У мене один син, звати його, як і мене, Сергій. У нього досить рідкісна професія — він капітан великих (і дуже дорогих!) яхт. Власники наймають його для транспортування яхти з одного кінця планети в інший, скажімо, з Карибського моря в Середземне. Я декілька разів подорожував разом з ним — на мій погляд, він просто блискучий капітан. Про це свідчить і наявність у нього сертифікату від найвідомішої страхової компанії Lloyd's of London. Впевнений, Сергій міг би бути й дуже гарним пілотом, але він вибрав не небо, а море.
— У Радянському Союзі свого часу була модною дискусія «про фізиків і ліриків» і про те, хто з них більш корисний для суспільства. Авіаконструктор — це, мабуть, одна з небагатьох професій, у якій ці дві протилежності поєднані. Ваш батько у душі був романтиком?
— О, ще яким! Сто років тому прагматики в авіацію не йшли, адже фінансового зиску це не приносило. Навпаки, доводилося вкладати власні гроші. А збагачувалися хіба що лікарі, які «по частинах» збирали пілотів після невдалих польотів. Та поклик неба був сильнішим за страх. А якою була радість після вдалого польоту! Батько згадував, як після приземлень він часто бачив на очах людей, що оточували його зусібіч, сльози радості. Адже бажання навчитися літати зародилося, мабуть, одночасно з людством. Немає жодного етносу, у чиїх казках, міфах та легендах не відображалася б мрія про небо. І взятися за створення перших літальних апаратів могли лише невиправні романтики.
— В одній зі статей про Ігоря Сікорського довелося прочитати, що він переживав певні внутрішні суперечності від того, що створені ним літальні апарати з часом почали використовувати не тільки в мирних цілях...
— Ваш брат журналіст іноді такого понаписує... Це, мабуть, єдина професія, представників якої за буйством фантазії можна порівняти з першими авіаторами (сміється. — Ред.). Звісно, як і кожна нормальна людина, батько не любив війну. Але він був патріотом. І коли царська Росія вступила у Першу світову війну, він одразу ж почав роботу над переобладнанням цивільного літака «Ілля Муромець» на військову машину. «Ілля Муромець», як відомо, був першим у світі багатомоторним літальним апаратом. Ігор Іванович розумів, що літати на одному двигуні, особливо в суворих кліматичних умовах Росії, дуже ризиковано. Тому цілеспрямовано працював над багатомоторним літаком, створивши декілька моделей типу «Іллі Муромця». На основі однієї з них і був сконструйований літак-розвідник. Батько зробив трохи вужчою кабіну, що підвищило аеродинамічні характеристики машини, і збільшив потужність двигунів.
Причому робота над військовою моделлю зайняла всього якихось тижнів сім. За декілька місяців потому, вся технічна команда, в тому числі й сам батько, дивувалася тому, наскільки вдалою вийшла ця машина. Літак здатен був протриматися у повітрі без посадки 7-8 годин, заглибитися в тил ворога на 200—300 км, крім того, з його борту можна було вести дуже точну аерозйомку. До речі, не всі знають, що російська армія в ті роки була оснащена найкращою у світі авіаційною фототехнікою — на знімках навіть було видно, який саме вантаж перевозиться у залізничних вагонах. Крім того, за допомогою спеціальної системи дзеркал, що її сконструював один пілот — друг батька, на негативі фіксувалися висота польоту в мить зйомки, напрям руху (за компасом) і швидкість літака. Американці й французи лише років п'ять потому «насобачилися» (Сергій Ігорович, судячи з усього, любить це колоритне російське слово. — Ред.) робити подібну фототехніку.
— Багато напрацювань Ігоря Сікорського згодом були використані провідними радянськими авіаконструкторами. Але сам він невдовзі після революції змушений був емігрувати за кордон...
— Якби він цього не зробив, то навряд чи залишився б живим. Знайомий, який перейшов на службу до більшовиків, по секрету розповів батькові, що вже є наказ про його розстріл. У той же день батько таємно покинув Петербург і виїхав за кордон. Спочатку якийсь час жив у Франції, а потім перебрався до Штатів, де продовжив роботу над вдосконаленням літальних апаратів. Згодом з виробництва літаків перекваліфікувався на гелікоптери. Незадовго до початку Другої світової війни, заснував корпорацію Sikorsky Airсraft... Чи носив він у душі образу на більшовицьку Росію? Можу сказати одне — Ігор Іванович не любив комуністів. Але про батьківщину, зокрема про рідний Київ, завжди згадував з теплотою. Ми з дитинства знали, що Київ — це місто з древньою історією, що саме звідси на Русі розповсюджувалася православна віра... Вже після смерті батька кореспонденти радянських видань в інтерв'ю часто ставили мені одне й те ж саме питання: мовляв, чому Сікорський зрадив Росію? І я розказував, як усе було насправді, наводив для прикладу історію директора Руссо-Балту (заводу, де під керівництвом батька збирали знаменитого «Іллю Муромця»), який не встиг виїхати за кордон і невдовзі був розстріляний. Кореспонденти на це нічого не відповідали, але мої аргументи з цього приводу не публікували. Щоправда, й Сікорського зрадником у своїх статтях не називали.
— Перебуваючи зараз у Києві, чи відчуваєте ви дух того міста, про яке вам розповідав батько?
— У перший день після приїзду в мене була можливість трохи ближче познайомитися з вашою столицею (взагалі-то, Київ я відвідував і раніше, але багато років тому). Разом з Віталієм Кличком, який, до речі, виявився дуже гарним екскурсоводом, побував у Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі... Місто, безумовно, красиве, в ньому є на що подивитися і є що берегти для нащадків. Зізнаюсь, коли я зайшов на територію Лаври, а тим більше, коли стояв перед будинком, де народився батько, то всередині мене щось зойкнуло. Тобто якісь невидимі ниточки, що пов'язують мене з Києвом, безумовно, існують.
— Дехто з нащадків першої хвилі російських емігрантів досі вважає Україну невіддільною частиною Російської імперії, а сам факт нашої незалежності сприймає, як «тимчасове непорозуміння». А яка ваша думка з цього приводу?
— В моїх очах Україна — держава суверенна і незалежна. Більш того, я вважаю, що у вас є непогані шанси побудувати дійсно демократичну багатонаціональну країну. Візьмемо, наприклад, Швейцарію — в цій країні компактно проживають представники різних національностей. Але кожен з них насамперед вважає себе швейцарцем, а вже потім німцем, французом, італійцем чи ретороманцем. І так само, я гадаю, має бути в Україні. Для цього вам треба ще багато попрацювати — причому не лише владі, але й простим громадянам. Адже справжня демократія за вказівкою зверху не народжується, створити її може лише народ...
Сергій Ігорович СІКОРСЬКИЙ
Народився 1 лютого 1925 року в Нью-Йорку. Старший із чотирьох синів Ігоря Сікорського. Перший свій політ здійснив у десятирічному віці, сидячи на колінах батька, що займав місце другого пілота в кабіні літака S-38 («Амфібія»). У 1930 рр. спостерігав за тим, як ішла робота над апаратом VS-300 — першим гелікоптером Сікорського. Літав на ньому, як пасажир і контролер.
У роки Другої світової війни як механік обслуговував гелікоптери берегової охорони, морських і військово-повітряних сил армії США. Після війни навчався в Університеті Флоренції (Італія), згодом — у вищій Технологічній школі США. Довгий час займався налагодженням виробництва гелікоптерів корпорації Sikorsky Аircraft. З 1992 року займав посаду віце-президента відділу спеціальних проектів корпорації. Тепер — на пенсії, але продовжує виконувати обов'язки консультанта.
Ігор Іванович СІКОРСЬКИЙ
Народився 25 травня 1889 року в Києві у сім'ї відомого лікаря-психіатра Івана Олексійовича Сікорського. Авіацією захопився ще в дитячому віці. В роки навчання у Київському політехнічному інституті був членом одного з перших у Росії авіаційних гуртків.
Розробник перших у світі багатомоторних літаків «Ілля Муромець» та «Руський витязь» (1913—1914 рр). Встановив безліч світових рекордів — на дальність, висоту і швидкість польоту.
У 1918 році емігрував на Захід, де продовжив роботу над створенням нових літальних апаратів — зокрема, побудував низку літаючих човнiв-амфібій, що показали багато світових рекордів. Із кінця 30-х років зайнявся вертольотобудуванням, заснувавши корпорацію Sikorsky Аircraft. На гелікоптерах Сікорського вперше були здійснені перельоти через Тихий і Атлантичний океан (з дозаправкою в повітрі).
У вільний час захоплювався музикою, філософією і богослов'ям.
Віктор Ющенко:
— Я вважаю історичною несправедливістю те, що сьогодні в Україні на карті не стоїть виробництво вертольотів чи їхніх окремих частин, хоча всі можливості для цього є. У нас є авіапідприємства, виробничі потужності, хороші кадри, зрештою, є хороша традиція.
Віталій Кличко:
— З Сергієм Сікорським я познайомився три роки тому в США, на одному зі світських раутів, і був вражений його інтелiгентністю і людською чарівністю. Згодом Сергій Ігорович разом з дружиною приїжджав до нас iз Володимиром у гості. Він цікава особистість і сам по собі, крім того — син людини, геніальність якої в Україні, на жаль, ще й досі повною мірою не усвідомлена. Перебуваючи в Америці, я завжди дивувався тому, як дбайливо американці ставляться до своєї у часовому проміжку зовсім короткої — всього-на-всього якихось 300 років — історії: бережуть кожне ім'я, кожну будівлю, так чи інакше пов'язану з видатною особистістю. Наша ж історія набагато довша, але ми ставимося до неї байдуже. Мені особисто дуже хочеться, щоб у столиці нарешті з'явився музей пам'яті великого киянина Ігоря Сікорського, чию роль в історії світової авіації переоцінити неможливо. І ще я сподіваюсь, що найближчим часом в Україні, крім всесвітньо відомих моделей літаків, будуть випускатися — не без участі Sykorsky Airсraft — також і гелікоптери.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
