Відгриміли вже для України футбольні баталії чемпіонату Європи. Тепер наша команда може потрапити туди, лише придбавши квитки на якийсь матч. Я вже чую скреготання зубів наших фанів, плач та стогін проноситься по всіх генделиках, де є телевізор і дивляться футбол. Саме час відволіктися і пересісти за комп'ютери. Там на вас чекає свіжачок з розряду довгоочікуваних. Пані та панове, маю честь представити вам гру FIFA 2004.
Створила цей продукт відома серед геймерів компанія EA SPORT, що вже довго частує шанувальників спорту та комп'ютерних ігор якісними симуляторами всіляких видів спорту, починаючи від хокею та футболу і закінчуючи регбі (для справжніх гурманів). Ця компанія започаткувала гарну традицію: щороку випускати продовження кожної серії. Є цікава особливість: гра виходить, наприклад, 2003 року, а у назві стоїть уже наступний рік — 2004. Цим девелопери, мабуть, намагаються продемонструвати, що гра випереджає свій час і несе у собі найновіші розробки та технології. Отже, купуємо диск, запускаємо, заходимо у меню. Там на нас чекає вибір між тренуванням, товариською зустріччю, чемпіонатом та кар'єрою. Гадаю, що варто зупинитися на всіх цих режимах гри детально.
Першим іде тренування. Тут усе просто і зрозуміло. Воно призначене для відпрацювання техніки та ознайомлення з усіма прийомами та трюками, за допомогою яких ви зможете порвати команду-суперника на німецькі хрести. Є можливість відпрацьовувати стандартні положення (кутовий, штрафний тощо). Можна просто побігати з м'ячем, поділивши команду на дві частини — такий собі тренувальний матч. А ще можна потренувати воротаря, відпрацьовуючи пенальті. Після тренування не соромно вже й на товариський матч вийти — перевірити сили свої та команди. Вибираєте собі команду, яка вам до вподоби, і — вперед з вигуками «Ура!» та «За тренера!». У грі представлені майже всі команди Європи та Америки та всі футбольні ліги обох континентів. Шкода, але української ліги, «Шахтаря» або хоча б «Динамо», виявлено не було, хоча шукав я довго та наполегливо. Єдиною втіхою є відсутність і російської ліги та всіх її команд. Мабуть, там, на Заході, вважають, що футболу в країнах колишнього Радянського Юніону немає. Це вельми дивна річ, бо у попередніх версіях гри, наскільки мені не зраджує пам'ять, «Динамо» було.
Але давайте повернемося до товариського матчу. Отже, вибираєте собі суперника. Далі визначаєте, в якому варіанті футбольної форми будете виступати. Призначаєте все в тому ж меню, де будете грати: вдома чи у гостях. Це має дуже велике значення, адже вдома грається набагато легше за шаленої підтримки трибун та з поблажливим суддею. Тепер потрібно напружитись та починати боротьбу.
Набили руку, пристосувалися до керування командою? Тепер треба і якийсь кубок собі на поличку поставити. Для цього вибираємо один із чемпіонатів країн (Англії, Франції, Італії, Аргентини тощо) або Лігу чемпіонів, або чемпіонат світу — і поринаємо у важку боротьбу за величезну чарку, з якої потім так приємно пити шампаньйолу на очах у тисяч уболівальників. Система така ж, як і в реальному хвутболі (згідно з новим правописом): програєш — вилітаєш.
Режим кар'єри є справжнім викликом вашому самолюбству. Ви вибираєте собі якусь команду, яка підписує з вами контракт на 5 років. Тепер ви — тренер, наприклад, «Мілана». Для досягнення тренерських олімпів вам треба набрати певну кількість балів. Бали нараховуються за досягнення. А досягнення можуть бути такі: ваша команда забиває в турнірі 55 голів, 15 матчів ваші ворота залишаються недоторканними, або ви займаєте перше місце у національному турнірі. Зробите все це — на руках вас носитимуть і в газетах друкуватимуть. Не зробите — випхають без гонорару, і будете якийсь «Шинник» з Ярославля тренувати і тихенько по ночах сльози образи на весь світ ковтати. Ось такі справи.
Тепер поговоримо про те, як можна вашою командою керувати. Нею, звичайно, можна взагалі не керувати, а покластися на комп'ютер. Але я б на вашому місці так не робив. Занадто примітивно ця залізяка все визначає. Варто самим, за смаком, все розставити. До того ж так значно цікавіше. Можемо проводити заміни, якщо когось із ваших основних травмували або він вас просто дратує своєю повільністю. Можна визначати, хто пробиває стандартні положення. Можна визначати стратегію, тактику та стиль гри. Цікавим є ринок трансферів. Процес купівлі/продажу гравців дещо ускладнився. Раніше можна було без проблем купувати скільки завгодно легіонерів — були б гроші. Тепер халява закінчилась. Для того, щоб почати перемовини з іншим клубом, вам необхідно мати певну кількість тренерських балів. І немає гарантії, що інший клуб погодиться продати вам гравця. Доводиться пропонувати більше грошей. Отож наслідувати Абрамовича та скуповувати всіх підряд не вийде. Як бачите, розгулятися вашій тренерській уяві є де. Але все ж таки головним є те, як вправно ви володієте клавіатурою.
Велика подяка девелоперам за надзвичайно красиве графічне оформлення. Це, в першу чергу, стосується глядачів та стадіону. Раніше все, за винятком гравців на полі, було статичним. Тепер у глядачів вдихнули життя: вони підскакують, розмахують прапорами, скандують образливі для суперників фрази. Стадіон став майже реальним. Це і зміна освітлення, і натовп фотокореспондентів за воротами, і люди на тренерській лаві. Обличчя гравців також стали більше схожими на обличчя. Фанати футболу легко можуть упізнати Шевченка (хоча б він є, і то добре), Зідана та інших віртуозів шкіряної кулі. Все дуже стильно та реалістично. А ще сподобалась музика. У гру включили найпопулярніші музичні треки останнього часу, які дбайливо виділені в окрему папку, звідки їх можна просто послухати.
На завершення скажу, що ми чекали хіта, і ми його дочекалися.
