П'ятнадцятий — «майна», сімнадцятий — «віра»

      Щонайменше триста будинків обласного центру скніє «у черзі» на терміновий капремонт. Частину ж житлового фонду Запоріжжя взагалі вже ніщо не порятує: тільки в Заводському районі тисяча з лишком сімей донині поневіряється у бараках, які ремонту не підлягають, бо ж збудовані ще у 1946-1947 роках полоненими німцями — до речі, як тимчасове житло для переможців.

«Павло-Кічкас не пропонувати!»

      У таких мікрорайонів єдина перевага над престижними: тут ніколи не перекривають вуличного руху, аби безпроблемно промчав урядовий кортеж. У забуті Богом і владою запорізькі квартали почесних гостей і досі не пускають. Аби не ганьбитися. На зорі незалежності України у патріотів-оптимістів була щира ідея: років за десять-п'ятнадцять відселити звідси людей, залишити, скажімо, на непридатному для мешкання, загазованому Павло-Кічкасі з дюжину халуп, затаврувати їх табличками на кшталт «За радянських часів, в епоху так званого «розвинутого соціалізму» тут змушені були мешкати українці» — і возити у безлюдний мікрорайон екскурсантів звідусіль. Аби показувати «два світи, два способи життя». В Україні тодішній й оновленій.

      «Павло-Кічкас не пропонувати!» — донині застерігають подавальники об'яв про обмін чи купівлю квартир. Бо хто ризикне жити, скажімо, у будинку № 20 по вулиці Фільтровій? Наталя Зубаненко пригадує 1979 рік, коли вона виходила заміж: «Тоді міська влада пообіцяла, що максимум за рік ми в'їдемо у нову квартиру. Як і всі наші сусіди. Бо ж будинки вже тоді були аварійними». Сім'я навіть ванну купила («Мій свекор мріяв бодай раз скупатися по-людськи»). Помер фронтовик-мрійник, виросли Наталчині діти, з'явилися онуки... А в побуті Зубаненків — нуль змін. Навіть дякують Богу, що не мають такого клопоту, як сусіди — подружжя Новак. Ця пара — обоє, до речі, інваліди, мешкає в бараці майже півсторіччя. Терпіла, доки стеля не обвалилася. Висять над головою трухляві колоди, і щоб пройти кімнату, доводиться притискуватися до стіни. Спершу зверталися до ЖЕД-1, після реорганізації міського ЖКГ «бомбують» заявами ЖЕД-62... Реакція та ж сама: прийшов майстер, співчутливо покивав головою і натякнув: каса порожня. Пані Валентина благала, аби ЖЕДівці надали бодай будматеріали, а чоловік, колишній будівельник, якось вже сам все зробить. Новикам і в цьому відмовили. В ЖЕДі не зреагували на біди інвалідів навіть після того, як у туалеті обвалилася частина стіни і знадвору в помешкання заструменіло холодне повітря.

      На собі відчули не лише дискомфорт, а й «конкретний» страх за життя мешканці будинків № 23-А (вулиця Чумаченка), 1 (Сєдова), 28-А (Радгоспна), 18 (Жукова), 56 (Задніпровська), 4 і 39 (Історична)... Таких у Запоріжжі — близько тисячі.

«Не прописувати: зносимо!»

      Раднаргосп, облвиконком, мерія... Куди тільки не зверталися за 40 з лишком років Наталя Домаскіна і колишній в'язень концтабору 80-річна Матрьона Ярмоленко, їхні сусіди по вулиці Фільтровій. Марно. В одній із квартир провалилася було підлога — за свій кошт купили вантажівку гравію, аби засипати яму в кімнаті (таке навіть уявити важко!).

      Влада мотивує: бараки, мовляв, будемо зносити, відтак ніяких ремонтів. Зносять, ясна річ, лише на словах, понад чотири десятиріччя. Починаючи з 1965-го, коли квартиронаймачам заборонили в таких будинках приписувати будь-яких родичів.

Фінанси? «На підході»!

      Назагал у Запоріжжі на межі руйнації близько тисячі будинків, і відселення лише з уже визнаних аварійними потребує 180 мільйонів гривень. Для мешканців Заводського району почали споруджувати два будинки на вулиці Алмазній. Між іншим, у тому ж таки Павло-Кічкасі, надзвичайно загазованому мікрорайоні.

      Зрештою, багато що, і не тільки у фінансовому сенсі, може переінакшитися, якщо мерія прийме пропозицію голови Заводської райдержадміністрації Олександра Бірюка щодо комплексної програми ліквідації у Запоріжжі старого житла, себто бараків. Її обговорення і прийняття на сесії міськради має врахувати вимоги Закону України «Про соціальне житло», який набув чинності 1 січня 2007 року. Міста повинні мати спеціальний житловий фонд соціального призначення — для тих, хто фінансово неспроможний забезпечити себе дахом над головою. Намір гуманний, однак де кошти? З держбюджету 2007 року виділено три мільярди на «Ахіллесові п'яти» ЖКГ України, і Запоріжжю має перепасти близько 120 мільйонів — на 60 менше, ніж потрібно лише для відселення з аварійного житлового фонду. Міський голова Євген Карташов ратує за узаконення ринку землі, що поповнювало б річний бюджет Запоріжжя на 70-80 мільйонів. Асоціація міст України днями заручилася підтримкою Президента України щодо відрахування 5-10 відсотків прибутку підприємств на потреби місцевих ЖКГ.

      Існує низка й «антигуманних» способів поповнення фінансів. Мерія Запоріжжя усерйоз вивчає досвід російського міста-побратима Новокузнецька, де влада виселяє злісних боржників, частиною коштів від продажу квартири погашає борги, а решту повертає виселенцеві для придбання меншого житла. В Україні ж дану новацію слід ще узаконити. Як це вже зроблено щодо товариств співвласників житлових будинків. Їхнє створення — спосіб перекладання комунальних проблем на споживача, якщо йдеться про набуття «незалежності» будинків з «доісторичними» комунікаціями: будь-що стимулюючи обіцянками цей процес, мерія водночас не хоче приймати на баланс міської громади відомче житло у неналежному стані...

А будівельники хто ж?

      Попри все влада настійно прагне «омолодити» місто. З його мапи, як повідомив заступник мера Запоріжжя Василь Баздирєв, у 2007 році зникне три п'ятиповерхівки, необхідна документація подана на затвердження Мінбуджитлокомунгоспу. Якщо столиця дійсно береться за проблему, то Запоріжжя може стати одним з перших мегаполісів, де реально позбуватимуться «хрущовок». За умови, що міська влада здолає, окрім фінансового, ще й кадровий бар'єр.

      Кому будувати — питання не з риторичних. Керівник регіонального Фонду сприяння молодіжному будівництву Костянтин Попов, приміром, налаштований вельми песимістично: «Ніде в Україні будівельна галузь так не розвалена, як у Запоріжжі. Де-факто ліквідовано «Запоріжцивільжитлобуд», домобудівний комбінат, «Запоріжбуд»... Молоді ж кадри ніхто не готує — хоч турків запрошуй! Як це вже роблять москвичі».

      Значно оптимістичніший погляд на проблему кадрів у фахівців обласного і міського управлінь архітектури і містобудування. Оперуючи статистичними даними, вони твердять, ніби галузь відроджується: за рік у регіоні ліцензії на будівельну діяльність одержали понад п'ятсот організацій! Так, але ж ніхто не може сказати, який відсоток тих ліцензій задіяно і наскільки фахово ці організації зможуть не лише вести будівництво «з чистого аркуша», а й доводити до пуття старі будинки. Бо ж у Запоріжжі невпрогорт клопотів як з «хрущовками», так і з «молодшим» житлофондом. «Нові українці» за жагою ударних темпів будівництва (надійними для них мають бути не фундаменти і стіни, а «додаткова вартість»!) аж ніяк не поступаються творцям «хрущовок».

      Не до якості було і будівничим часів ДніпроГЕСу, які, власне, і стали «батьками» проблеми осідання будинків у Запоріжжі. Осідлавши тоді «коника голого ентузіазму», бригади «житлокомпраці» обабіч ріки-генератора «штампували» типові, три- або п'ятиповерхові, будинки. Наспіх. Навіть на мікропористих грунтах. Відтак перекоси панелей, просідання конструкцій і тріщини у стінах були помітні вже за місяць-другий. Коли ж деформація у кілька позицій (разів) перевищила допустимі норми, з Москви і Києва прибула комісія.

      Результати експертиз тривалий час утаємничували — тільки б не зривати ударні темпи спорудження житла для будівничих соціалізму! Майданчики для новобудов, щоправда, почали вибирати ретельніше — намагалися обходити, скажімо, Бабурку, позаяк на Правому березі ресурс осідання грунтів прогнозувався до двадцяти метрів. І все ж таки потенціал низки НДІ був мобілізований головно на розробку надійних технологій «стабілізації фундаментів». То ж, скажіть, де ж було взятися безробіттю в СРСР? Винуватців «совкового» будівництва не карали, їх навіть заохочували — орденами, державними преміями.

«Недоношені», шикуйсь!

      Наслідки ударної «житлокомпраці» запоріжці ліквідовують досі — упродовж ледь не шести десятиріч.Завідувач відділом НДІ будівельних конструкцій Анатолій Трегуб згадує, яких тільки технологій щодо «стабілізації фундаментів» не вигадували, аби подовжити життя «недоношених» будинків: метод обпалювання, намагання перетворити леси на цеглу; затим настав час силікатизації і цементації... У 60-ті роки це уможливило порятунок від руйнації з десяток житлових і Будинку одягу, однак надто дорогою ціною. Надмірні затрати пригальмували вирівнювання споруд і методом вапнування, який на Павло-Кічкасі зробив «стрункішим», зокрема, будинок № 4 по вулиці Історичній. «В аварійному стані ще 59 будинків у Заводському районі, — каже Анатолій Трегуб. — «Заморочка» і з житлофондом Космічного та Хортицького районів».

      Один лише приклад. Фахівці згаданого НДІ будівельних конструкцій упродовж кількох років чаклували над проблемою осідання цілого кварталу в Хортицькому районі — ліцею № 99, дитсадка і житлових будинків. Низка експертиз виявила не лише недостатню твердість грунтів, а й руйнівну дію стічних вод на фундаменти споруд, неубезпечених надійною системою водовідведення (проект «реанімації» кварталу оцінений у дев'ять мільйонів гривень). Вибір технології ускладнювала потреба в індивідуальній «реанімації» кожного об'єкта — як це було, приміром, з аварійними будинками, що сусідили на вулиці Гудименка: 15-й опускали 17-й, навпаки, довелося піднімати.

      Над кооперативним будинком № 17 свого часу тандем проектантів і будівельників фатально поекспериментував ще й у тому сенсі, що його секції були з'єднані ГНУЧКИМИ «супервставками». Це пришвидшило осідання, в результаті якого перекосилися і перестали прочинятися вікна й двері, слюсарі не встигали ремонтувати інженерні комунікації, в стінах з'явилися тріщини (на верхніх поверхах вони сягали 23 сантиметрів). Нинішньої весни під балконами першого поверху вже ледь коти пролазили — тоді як раніше там від дощу без проблем ховалися діти. До того ж стоячи. Будинок, за «прикидом» фахівців, необхідно було підняти сантиметрів на 60!

      Фахівці Київського НДІ будконструкцій привезли до Запоріжжя півсотні спеціальних домкратів, кожний з яких міг узяти «на плечі» двісті тонн. «Сумарні десять тисяч — подвійний запас надійності, — каже директор Віктор Шокарєв. — Будинок ми ж піднімали секціями, а маса кожної не перевищує і п'яти тисяч тонн».

      Надзвичайно відповідальним був підготовчий період. У ретельно обстежених фундаментах прорізали спеціальні отвори під домкрати; на будинку встановили унікальні датчики-«шпигуни», функція яких — фіксувати найменші рухи-коливання і «зливати» інформацію на пульт управління. Фахівці аналізували ситуацію щогодини, а після кожного з десяти підйомів (домкрати щодоби «вижимали» по п'ять-шість сантиметрів) будинок обстежували комплексно. Постійно чергували бригади служб екстреної допомоги — попри те, що людей відселили (замовлений готель «Театральний» прийняв, щоправда, поодиноких — майже всі мешканці перебралися до родичів чи знайомих).

      Обійшлося без екстриму і під час вирівнювання будинку № 15. Тут «вправляли мізки» секціям, які, навпаки, не просіли. Саме для цього у фундаменті пробурили дірки і повільно розмивали під ним грунт. Доки «стійкі» секції не наздогнали своїх ненадійних сусідок. Таким чином 15-й будинок кияни також вирівняли.

      Фахівці НДІ квапилися досить повільно і під час комплексного зміцнення фундаментів, заміни інженерних комунікацій, облаштування нових зливових систем. А вже потім бригади міського ЖКГ доводили до пуття дахи і під'їзди, деформовані помешкання квартиронаймачів (на два будинки з міського бюджету виділено 2,4 мільйона гривень). За розпорядженням мера Запоріжжя Євгена Карташова, «Зеленгосп» не лише оновив прибудинкову територію, а й прикрасив двір великою ялинкою. Аби мешканці гуртом відсвяткували Новий рік і повторне народження своїх будинків.

      У мерії ж тішаться передовсім iз набутого унікального досвіду: без його задіяння місто матиме вдвічі більше аварійних будинків до 2017 року. Тому вже поточного року аналогічна технологія повинна врятувати одну з проблемних «висоток» по вулиці Лєрмонтова.