Битий небитого везе

16.01.2007
Битий небитого везе

Малюнок Андрiя ПОТОПАЛЬСЬКОГО.

Досвід Європи нам не по зубах?

      Минулого місяця уряд «порадував» українців, які за власні кошти вирішили порятуватися від непомірно високих цін на тепло та гарячу воду, встановивши автономне опалення, — заборонив взагалі встановлювати в багатоквартирних будинках індивідуальне опалення. Щоправда, через  деякий час уряд трохи спохватився і додав: заборона тимчасова, поки не будуть виписані єдині правила та норми. Однак у благі наміри державних мужів щось віриться важко. Менш за все думають вони про безпеку громадян, мабуть, бояться, що непомірно високі комунальні тарифи підштовхнуть українців рахувати свої гроші й шукати альтернативні джерела опалювання власних  помешкань. І це може стати масованим ударом по централізованих схемах теплопостачання, тобто по стабільних грошових річках, що пливуть до комунальних кишень. Бо платитимуть громадяни, в яких стоять свої котли й лічильники, набагато менше, ніж платять теплокомуненерго і водоканалам нині.

      Відчутний супротив цій справі й на місцях. Як ви думаєте, скільки лучан встановили у своїх квартирах автономне опалення? Не вгадаєте ніколи — аж... 344 із 54 тисяч квартир, тобто 0,6 відсотка. А ті, хто пройшов усі етапи чиновницько-дозвільного пекла, стверджують: зацікавлені організації-монополісти роблять усе, аби якомога менше лучан від'єднувалося від теплоцентралі. Щоб оформити всі папери, треба було витратити не менше півроку та купу нервів.

      Депутат Волинської обласної ради Феофан Музика ще в 1999 році звернувся до облдержадміністрації із пропозицією реалізувати проект поступової заміни магістральних теплопроводів та систем опалення, використовуючи енергозберігаючі технології і виходячи з досвіду чеської столиці. Якось у розмові зі знайомим чехом він дізнався, що втрати газу на тепломережах Праги становили 40 відсотків, тобто труби гріють землю і повітря. А тому чехи стали масово міняти системи опалення у своїх будівлях, використовуючи новітні технології. Якщо в Чехії втрачається 40 відсотків газу, то скільки ж у нас його вилітає з труби «у трубу»? Депутат Музика звернувся до працівників «Волиньгазу», але ті відмовилися назвати справжню цифру. Проте неофіційно один працівник усе ж назвав: 55 — 60 відсотків. Ця цифра Феофана Сергійовича так зачепила за живе, що він узявся рятувати Волинь від цих шалених збитків. Зв'язався із посольством Чехії й попросив дати координати фірм, що займаються у Празі заміною систем опалення. Відповідь надійшла, вже вимальовувалася райдужна картина волинської революції в опаленні квартир із виробництвом у Ківерцях чеських міні-котлів за німецькою технологією. Займатися всім цим могло спільне українсько-чеське підприємство. Навіть один із чеських банків був готовий прийти на волинський ринок, щоб обслуговувати ці програми. Однак волинська влада на пропозицію пана Музики тоді не відгукнулася. Та й він зайнявся іншими справами, потім пішли вибори, революції, політика...

      Коли на шиї України затягнувся газовий російський зашморг, а привид підняття тарифів на опалення та водопостачання став реальністю, уже в ранзі депутата облради (фракцiя БЮТ) Феофан Сергійович у червні 2006 р. знову звертався до волинської влади із конкретними пропозиціями, як навести лад у комунальній сфері. Одним із головних пунктів його програми було затвердження місцевої програми реконструкції систем опалення житла та заміни вікон з використанням енергозберігаючих технологій, створення відповідних фондів, виписаний порядок відшкодування коштів тощо. Враховуючи те, що у волинян  найнижча зарплата в Україні, підняття комунальних тарифів найболючіше вдарить по них. Отож пілотний проект цілком закономірно можна було б розпочати саме з Волині.

      Свої пропозиції надіслав він і віце-прем'єру Володимиру Рибаку. З Міністерства будівництва, архітектури та ЖКП України надійшла відповідь за підписом заступника міністра А. Орлова: «Мінбуд не підтримує вашої ініціативи щодо розроблення державної програми реконструкції систем опалення житла, яка може призвести до повсюдної децентралізації теплопостачання багатоповерхових будинків...» А ще пропозиція Музики «суперечить енергетичній стратегії України, розробленій до 2030 року», яка передбачає скорочення споживання газу підприємствами комунальної теплоенергетики. Згадали і про шкоду індивідуального опалення для довкілля, і про небезпеку для приміщень тощо.

      «Проте, у разі необхідності, громадяни можуть встановлювати індивідуальні опалювальні котли без розроблення жодних програм», — завершив державний муж свою відповідь.

Гроші на вітер, але не на трубу

      Щодо безпеки довкілля, то тут проблеми є. Бо справді викиди з індивідуальних труб не розсіюються в повітрі, а осідають на поверхні: у дворі, на деревах, травi. Але тоді потрібно шукати альтернативні джерела опалювання помешкань, якщо ми збираємося заощаджувати використання газу на обігрів житла. І займатися цим має уряд на державному рівні, а не кидати все це на громадян.

      Навіть при централізованому теплопостачанні теж можна навести лад і постачати тепло не таке дороге, як нині. Тепловики пропонують громадянам утеплювати свої оселі та допоміжні приміщення, а інвесторам — вкладати грошi в реконструкцію теплоцентралей, аби втрати тепла й газу зменшити до мінімуму. Однак ніхто на державному рівні цими проблемами донедавна не переймався. А тому маємо те, що маємо.  

      А маємо таке: враховуючи технічний стан волинських тепломереж (згідно з попередніми експертними оцінками львівської корпорації «Енергоресурс»), втрати газу можуть становити 54—77 млн. кубометрiв на рік. У 2005 році всі котельні Волині використали 176,9 млн. кубометрiв, а для повного забезпечення житлового фонду і соцсфери теплом потрібно 241 млн. кубометрiв  на рік. Тобто фактично третина газу використовується для обігріву землі й повітря, а не осель. І це на маленькій Волині, не кажучи вже про великі міста та всю Україну.

      У найближчому майбутньому, за прогнозами спеціалістів, системи централізованого опалення залишаться лише в містах обласного значення. Протяжність тепломережі у них становить 400 кілометрів. Якщо за 2003 — 2006 рік в області прокладено 21 кілометр теплоізольованих труб, то неважко підрахувати, скільки треба ще років, щоб замінити всі старі труби на нові, коли вартість заміни одного кілометра коштує 500 тисяч гривень. Для заміни труб треба 190 мільйонів гривень. Сума чималенька, але коли співставити її зi щорічними втратами тепла і газу, то шкурка вичинки варта. Якщо я правильно підрахувала, то втрата навіть 54 млн. кубометрiв газу щороку, за нинішніх цін на газ, становить більш як 5 мільйонів доларів. Хіба це не гроші? Врешті-решт хтось же покриває ці втрати.

      — Уявіть, з кишень волинян щорічно витягують ці мільйони. І з кишень українців теж. Мовчки, нікого не питаючи, їх просто забирають, закладаючи у тарифи. І мене як споживача цікавить, хто має компенсувати вартість втрат тепла у тепломережі? — логічно запитує депутат Феофан Музика. — Чи повинні вони закладатися у тарифи? І чому мене позбавляють права зробити вибір, як обігрівати своє житло — централізовано чи індивідуально? Я вбачаю в цьому порушення прав людини. А тому і далі звертаюся в усі інстанції, і правоохоронні теж, хоч не чекаю від них ніякої допомоги. Все закінчиться відписками.

Тирса, торф і лоза — іще не біда!

      Тим часом волинські економісти підрахували: на децентралізацію опалення 90,5 тисячі квартир (із встановленням пластикових вікон) потрібно орієнтовно 770 — 910 мільйонів гривень. А тому доцільнішим варіантом влада вважає використання коштів на реконструкцію тепломереж та теплогенеруючого обладнання котелень. Але чого вартуватимуть всі ці заходи, якщо тепло й далі вилітатиме в трубу через понищені у під'їздах двері й радянські вікна, через які віють вітри? Україна й надалі залишатиметься одним із найбільших споживачів російського газу в Європі, якщо не шукатиме альтернативні джерела енергiї. А значить, ми з вами й надалі покриватимемо всі збитки комунальної сфери із власних кишень. Хто платить — того і поганяють...

      Волинь, маючи потужні запаси торфу і деревини, могла б зменшити використання газу за рахунок цих альтернативних видів палива. Однак сьогодні рівень енергетичної залежності областi становить 77,3 відсотка, коли Україна у порівнянні з Європою залежна на 60,7 відсотка. Фінські бізнесмени, які нещодавно побували на Волині, дивувалися, чому в регіоні, де є стільки лісів і торфовищ, використовують так багато газу? Борис Клімчук, нині посол України в Литві, будучи ще головою Волинської облдержадміністрації, весь час закликав краян не розвалювати грубки, коли область повально газифікувалася. Бо досвід скандинавських країн переконував у тому, що залежність від російської газової «голки» змусить рано чи пізно шукати їй альтернативу. Повернення дідівських дров не вельми радувало волинян, в оселях яких заблимав блакитний газовий вогник. Але передбачливішi грубок не розвалили і цієї зими, коли холодів справжніх ще не було: обігрівають хати дровами, економлячи на газі. Перебуваючи нещодавно у глибинному поліському селі Черче, що на Камінь-Каширщині, була подивована: тут проводять газ навіть на хутори! Тобто по кілька хат, що «живуть» поблизу лісу, тягнуть (за свої гроші, звичайно) газову трубу, щоб користуватися благом цивілізіції, як і всі односельчани. Майже у 28 тисячах волинських осель стоять грубки старого  зразка, до яких забороняється підключати газ (голова ОДА розпорядився) і в порівнянні з 2004 роком їх побільшало на... 32 відсотки.

      Проте чиновники запевняють, що розроблена ними стратегія енергозбереження на 2007—2010 роки дозволить зекономити 136,4 млн. кубометрiв природного газу і в 2010 році область споживатиме газу на 41 відсоток менше, електроенергії — на 25. Зменшити їх витрати волиняни планують за рахунок використання торфу, соломи, тирси й енергетичної лози.        Лозу до 2010 року вирощуватимуть нібито у кожному районі. Наразі поки що у кількох районах засіяно експериментальні лозові плантації, термін використання яких — 10 років. Після цього лозу доводиться перезасівати. Її дуже активно використовують у Данії, долучилися до цього Польща та Фінляндія. На думку начальника головного управління промисловості та інфраструктури Волинської ОДА Миколи Кучеренка, волиняни теж прийдуть до того, що в топки своїх котлів кидатимуть гранульовані лозу, тирсу і торф, бо ціна на газ уже не зменшуватиметься. Отож саме життя змусить рано чи пізно використовувати традиційні види палива.

      До виробництва тирсобрикетів повернулися у Ратнівському районі, хоч виробляли їх ще за радянських часів. Потім відмовилися, а для чого, коли газ дешевий? Тепер лінію з їх виробництва поставили, але вже польські бізнесмени, і продають тирсопродукцію в Європу. Кажуть, в Італії волинська тирса продається по 300 євро за тонну. Ціна для вітчизняного ринку — 280 гривень, але попитом чомусь не користується. Бо є ще дрова, торфобрикет, і він дешевший. Деякі лісгоспи перевели свої котельні з газу на тирсу. Та тирсовідходів ще вистачить на всіх.

      Єдина проблема з природними енергоносіями — не навчилися ще ми виробляти їх у гранулах, через що є проблемним їх  використання у котлах у напівавтоматичному режимі. Гранули засипав — і вони дозовано потрапляють у топку, підтримуючи постійну температуру, а наш продукт треба постійно підсипати самому. У Маневичах у 2008 році має розпочатися виробництво торфових гранул. Вивчається також можливість переведення газових котелень бюджетних установ на альтернативні види палива. Наміри благі. Їм би ще втілитися!

      Наразі люди, які спробували використати котли місцевого виробництва, розраховані на ті ж торфобрикети чи тирсобрикети, зіткнулися з іншою проблемою — досягти високої і постійної температури в них дуже важко, а тому  обігріти будинок не так i просто. Тому й тягнуться люди до газу, як до рятівної соломинки, і на далекому хуторі, і в  селах, не кажучи вже про міста.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>