Від Різдва всі ми чекаємо дива. Хочемо, щоб нас вибачили, і самі всім прощаємо. Відчуваємо вселюдську спільність і в глибині душі віримо, що цієї ночі вода в криницях перетворюється на вино, а корови й коні можуть заговорити по-людськи. До свята прикрашаємо і свої душі, й домівки. Світлицю оздоблюємо різдвяними витинанками. Можна поселити у квартирі Дідуха і «павука» з «теремком». Звичайно, в міських умовах роздобути сніп жита нелегко, але й кілька колосків у глечику можуть замінити цей символ. Павука — 12 стрічок-гірлянд iз почергово з'єднаних соломинок та паперових кружалець — підвішують до стелі, а під ним чіпляють теремок — його «павутиння», своєрідну геометричну конструкцію з соломи. Щоб це виготовити, потрібно 12 соломин (8 довгих та 4 — трохи коротших, на поперечні смуги), з яких виготовляємо «куб». До нього підвішуємо менші кубики, прикрашаємо їх квітами з кольорового паперу. У християнських легендах пояснюється, чому не можна вбивати павука: тому що павук виткав і подарував нарожденному Ісусові сорочечку.
6 січня від ранку до першої вечірньої зорі негоже їсти. Лише малих дітей і хворих годують. Господиня готує на святу вечерю, яка майже по всій Україні називається «багата кутя», 12 пісних страв.
Цього вечора в гості, як правило, не ходять, бо свято суто родинне. Проте коли завітає гість, його слід приймати особливо тепло. Якщо когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку. На святу вечерю запрошують і душі предків, і сонце з місяцем та зірками, і самого Всевишнього. Для душ на підвіконні залишають склянку води.
Діти виглядають першу зірку. Тільки-но вона з'явиться на небі, вони повідомляють про це батькам, і господар урочисто запалює святвечірню свічку. Вогник свічки поєднує людину з Всевишнім та з іншими людьми — живими й тими, що відійшли в небуття. Уся сім'я, стоячи, проказує молитву — за живих і померлих. Тричі перехрестившись, родина розпочинає трапезу. Спершу частуються кутею. Господар тричі бере по ложці, а потім миску з кутею передає усім присутнім за столом «за сонцем» (за ходом годинникової стрілки). По вечері зі столу не прибирають, посуд не миють (щоб уночі душі частувалися), а всі ложки складають до миски з кутею.
Є гарний звичай у різдвяний час відвідувати рідню i хрещених батькiв зі святою вечерею. У великому місті влаштувати такий традиційний обхід саме у Святий вечір нелегко. Це можна зробити протягом наступного тижня. Батьки лаштують дітям торбинки для діда й баби, тітки й дядька, хрещених. Тут можуть бути кутя, узвар, пиріжки. Ці страви в кожній хаті, куди приходять діти, обмінюються на свої, а дітлахам ще дають горіхів, яблук, цукерок... Отож, прийшовши від баби до тітки, квіти роду принесуть їй уже бабусин гостинець, а дядькові — тітчин і так далі. Цей звичай ніби поєднує усіх живих родичів у спільній Святій вечері.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
