Галина Янченко, студентка Києво-Могилянської академії:
— Минулого року ми колядували шостого, сьомого і восьмого січня. Спочатку планували ходити лише по знайомих та вітати їх зі святом. Але коли прийшли до однієї нашої подруги, а її дома не виявилося, то ми вирішили заколядувати її сусідам. Усі люди зустрічали нас дуже приязно. Багато хто дивувався, що колядувати прийшов гурт молоді, а не двійко дітей із «кульочком». Деякі господарі дозволяли заколядувати, але просили не засівати. Це вказує на те, що люди забувають традиції, адже засівають на наступний ранок після зустрічі старого Нового року.
Наколядували ми багато, навіть вирішили відкласти на наступну Школу коляди. Хоча не це було метою. Основне — показати киянам справжні українські традиції, принести святковий настрій і довести, що колядувати — це не застаріла традиція, а жива, повносила і дуже цікава.
Марина Гарницька, студентка Київського національного університету технології та дизайну:
— Рік тому я з братом була на Кіноклубі в «Могилянці» і там побачила оголошення про набір до Школи коляди. Спочатку ми відвідували заняття, а на Різдвяні свята ходили гуртом по 6—8 осіб колядувати по квартирах біля Хрещатика. Всього таких гуртів було три, а цього року, можливо, буде більше.
Найбільшим подарунком для нас було те, що ми випадково потрапили на квартиру до Остапа Ступки. Саме ці люди на наше привітання «Христос ся рождає!» відповіли «по-канону»: «Славімо Його!». Нас і у Ступки, і в інших квартирах запрошували приходити колядувати і цього року.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
