Справжньою «бомбою» фестивалю «Містечко майстрів», що відбувся у Кременчуці напередодні новорічних свят, стала сукня з натурального... волосся. Місцева перукарка-модельєр Галина Ситникова сплела її звичайнісінькими спицями за чотири місяці. При цьому використовувала також лак і медичний клей.
На дівчині-моделі сукня виглядала надзвичайно ефектно, особливо в очах чоловіків. І не лише тому, що крізь своєрідну чорну вуаль із витонченого плетива видно «майже все», зокрема спідню білизну виключно («найцікавіші» місця прикрашені яскравими квітами, а саме поле сукні — асиметричними лініями-штрихами).
Не менш важливо й те, що святковість та ошатність поєднуються з відсутністю екстравагантних «наворотів», які роблять подібні витвори більше схожими на музейні експонати. Якогось особливого догляду сукня також не потребує, зберігається у звичайній коробці, за ті місяці роботи над нею пройшло безліч оглядин, що засвідчили незмінність її «товарного вигляду».
Хоча, звісно, придбати й одягти таку унікальну (а значить, і недешеву) річ може не кожна жінка. Галина Ситникова мріє побачити свою сукню на одній з естрадних зірок. І не приховує, що ідею створення цього шедевра їй «підказала» професія перукаря-модельєра. Раніше з найближчого «підручного» матеріалу виготовляла квіти, «малювала» картини. Сукня — то вже своєрідний вищий пілотаж.
Але й на цьому майстриня зупинятися не збирається. Обіцяє у 2007 році презентувати витвір із того ж таки натурального волосся, котрий вражатиме ще більше. Не виключено, що згодом в її «волосяному гардеробі» з'явиться навіть... чоловічий костюм. А сьогодні хоче, щоб унікальність згаданої сукні визнали у світі. Для цього вже подала відповідні документи для реєстрації в Книзі рекордів Гіннесса.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
