Натюрморт із хліба

Натюрморт із хліба

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 45

Село Горошків, що в Тетіївському району Київської області, на перший погляд, нічим не примітне. Тут не народився жоден видатний поет чи художник, не збереглося пам'яток позаминулого століття, і навіть сучасні скоробагатьки ще не встигли набудувати в цих краях триповерхових резиденцій. Але хто сказав, що звичайне село не може бути об'єктом, цікавим для дослідження? Головне — знайти людину, яка розповість вам про нього з любов'ю.
У Горошкові в мене така людина була. Це вчителька місцевої школи Наталя Миколаївна Галицька. Для мене — просто Наталка, з якою ми колись разом вчителювали в одному з райцентрів неподалік Києва. Пам'ятаю, повертаючись після вихідних із рідної домівки, Наталя завжди привозила хліб, спечений її мамою. Він був не схожий на магазинні буханці — великий, жовтий, пухкий. Я з задоволенням їла той хліб. І подумки уявляла яке воно — село з ніжною назвою Горошків, де все ще актуальною залишалася прикмета «не грюкати в хаті, поки хліб у печі»...
«У нас у Горошкові, знаєш, які поля? Вони пахнуть хлібом навіть взимку», — казала мені Наталя. Вона повернулася до рідного села, бо, казала, любить навіть його польову багнюку. Вийшла заміж, працює в рідній школі. Час від часу ми зустрічаємося з нею у Києві. Якось я запитала: «Твоя мама й досі пече хліб?» — «Звичайно. В Горошкові взагалі мало хто купує хліб у магазині. Пшениця у всіх своя, та й паї виплачують зерном. З помолом проблем також немає — в селі працює аж три млини. Домашній хліб — яка не яка, а все ж економія, адже «живих» грошей у селян не так і багато». І я напросилася до Наталки у гості — на домашній хліб Горошкова.

Всі статті рубрики