«Те, що було вчора, сьогодні вже спогади»

05.12.2006
«Те, що було вчора, сьогодні вже спогади»

Генеральний директор i художнiй керiвник Театру iм. Лесi Українки Михайло Рєзнiкович. (Фото Укрінформ.)

      Свій ювілей Національний театр імені Лесі Українки три вечори поспіль відзначав так званим спец-проектом — виставою «Через роки...». Яка, втім, має непогані шанси потрапити і в постійний репертуар Російської драми у ранзі самостійної вистави — саме так сталося з попереднім спецпроектом, спектаклем «І все це було, і все це буде...», яким театр відзначав 75-річчя. Принаймні формат це дозволяє: трішки з «капусника», вокальні номери, сцени з вистав-шлягерів. У цьому спектаклі взяли участь усі актори театру, а «диригував» ним, як і належить, художній керівник Російської драми Михайло Рєзнікович. «Ми назвали цю виставу «Через роки...», — почав Михайло Юрійович. — Пам'ятаєте, «через годы, через расстоянья, ... сердцу ты не скажешь до свиданья...» — ми намагалися вкласти у неї частинку свого серця. І пригадати те, що було десятиліття тому, що було вчора, адже те, що було вчора, сьогодні вже є спогадами».

 

      Треба віддати належне Російській драмі — пам'ятати вона вміє. Жодна із подібних імпрез не минає без того, щоб актори сьогоднішні не вклонилися своїм великим попередникам: Халатову, Романову, Неллі, Лаврову, Опаловій, Борисову... Нещодавно пішов із життя художник Давид Боровський, а тому і про нього театр, на сцені якого він зробив 32 сценічні рішення, вперше згадував у минулому часі. Фотографії та хроніка як обов'язковий атрибут пам'яті були і цього разу, але Російська драма на цьому не зупинилася і до свого ювілею презентувала книжку «Київський зошит», у якій зібрані матеріали, присвячені київському періоду Боровського. Перший примірник «... зошита» Михайло Рєзнікович вручив його вдові Марині.

      Саме дійство, режисерами якого були актори Євген Лунченко та Сергій Озіряний, намагалося ввібрати в себе якнайбільше фактажу з історії театру. Так, Микола Рушковський, який вперше вийшов на сцену Російської драми у 1954 році у ролі Ромео, в 2006-му «дослужився» до Дон Жуана. Але про своє минуле не забув і досить легко підіграв сьогоднішній Джульєтті — Наталі Шевченко. Про свій «порох у порохівницях» нагадали метри Юрій Мажуга, Валерія Заклунна, Лариса Кадочникова, Борис Вознюк... Молодь, як завжди, демонструвала нестримне бажання «прописатися» на сцені, а оскільки конкуренція в театрі досить жорстка, то реальною можливістю «на театралів подивитися і себе показати» поки що є ось такі вистави.

      Але одним із найбільш помітних фактів в історії театру залишається його нещодавнє протистояння з екс-міністром культури Оксаною Білозір, яку знову згадували «і у хвіст, і в гриву». Всі ті самі кадри із «Шарикова», ті ж репліки: «Це чоловік чи жінка?» — «Вона міністр культури». (До речі, на цю тему можна було б і щось новеньке придумати з нагоди ювілею). Вочевидь, рани затягуються не так швидко, як хотілося, а тому про пані Білозір у цьому театрі пам'ятатимуть ще довго...

      До речі, набутий досвід боротьби ще може згодитися. Буквально через дорогу від Російської драми будується казино, про яке «незлим, тихим словом» було згадано ще на початку вистави: «Увага, запитання: якщо театру виповнилося 80 років і його люблять глядачі, для чого біля цього театру будувати ігорний заклад?»

      Ближче до фінальних акордів вистави до Російської драми підтягнувся міський голова. І оскільки всі місця були зайняті, поступатися місцем для Леоніда Черновецького довелося... Аллі Рубіній, одному з найвідоміших хореографів українського театру. Ще одна жіночка намагалася посадити на своє місце у партері Олеся Довгого, але той виявився джентльменом і від такої надчемності відмовився навідріз. До речі, на подарунки міська влада була дуже щедра: після цікавої розповіді про свої відносини з театром, компліментів на адресу Валерії Заклунної та захоплення вишуканою публікою Леонід Михайлович привітав ювілярів та передав їм відповідні документи аж на три квартири. Ще дві квартири, вже від Кабміну, презентував Російській драмі віце-прем'єр Дмитро Табачник. Зачитавши привітання від Прем'єр-міністра, яке рясніло датами, назвами та прізвищами, Дмитро Володимирович дозволив собі кілька особистісних моментів. До назви театру — Національний академічний і так далі — він запропонував вписати ще й прикметник «героїчний» (знову ж таки, привіт Оксані Володимирівні). А також презентував Михайлові Рєзнiковичу статуетку Дон Кіхота.

      Президент Віктор Ющенко свої привітання передав через Ігоря Ліхового. Крім теплих слів та величезного кошика квітів від глави держави Російська драма отримала і кілька адресних презентів. Указом Президента художній керівник театру Михайло Рєзнiкович нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня, актриси Ірина Дука і Олександра Смолярова — орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Звання «народний артист України» присуджено акторам Юрію Гребельнику, Наталі Кудрі та Віктору Сарайкіну, «заслужений артист України» — Олегу Замятіну, Ользі Когут та Станіславу Москвіну. Від Верховної Ради театр вітала ... народний депутат Валерія Заклунна. Відбувся такий собі прецедент: колега вітає колег. Але в театрі, як відомо, можливо все.