До переповненої зали Полтавської філармонії Борис Тарасюк ввійшов не лише без краватки, а й без повноважень міністра закордонних справ. Відповідно, в нього не було потреби стримувати емоції чи шукати нейтральні, обтічні формулювання. На чергові, вже сьомі за ліком, міжобласні збори депутатського активу Народного руху України він приїхав у єдиній іпостасі голови цієї партії.
З активістами Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини і Черкащини обговорювали як підсумки минулих виборів, так і подальші перспективи. Втім Тарасюк у заявах торкнувся і своєї відставки. Він назвав постанову Верховної Ради «незаконною», оскільки «Конституція не дає повноважень Прем'єр-міністрові робити подання щодо звільнення міністра закордонних справ і міністра оборони», і це «прерогатива Президента України».
«Гоніння на міністра закордонних справ, як і на міністра оборони Гриценка, почалися далеко не вчора, — зазначив Тарасюк. — Моя принципова позиція давно викликала свербіння в «антикризовиків» і особисто в Януковича. І йдеться не просто про ідеологічні розбіжності, а про виконання інструкцій, що вироблялися не в Україні».
Тарасюк відзначив, що у 2000 році він це вже проходив: тоді Кучма звільнив його з уряду Ющенка—Тимошенко. Звинувачення, які лунали на його адресу в парламенті у п’ятницю, Тарасюк назвав «абсурдними». «Ось деякі з них, — навів приклади Тарасюк. — Українське МЗС про здійснену роботу звітує лише перед американським посольством. Або інший «перл»: Тарасюк ненавидить усе слов'янське і все православне... Зрозуміло, що «антикризова» коаліція змусила мене звітувати достроково лише для того, щоб вчинити тиск на Президента, на його повноваження і спробувати переглянути зовнішню політику нашої держави», — відзначив екс-міністр.
Дехто з партійців пропонував використати останні наїзди на Тарасюка для «розкрутки»: і особистої, і партійної. Бо, мовляв, тепер «Борис Тарасюк стає національним героєм, який бореться з Януковичем». Після подібних слів у залі постійно лунали аплодисменти. Щоправда, досить швидко тонули у набагато мінорніших тезах активістів з глибинки. На кшталт «національна демократія як організована сила зараз розгромлена, деморалізована, дезорієнтована»; «мені іноді своїм рухівцям соромно в очі дивитися»; «сьогодні чи не вперше за багато років не знаходжу слів для підтримки рухівських побратимів»...
Будь-яке ідеологічне питання автоматично наштовхується на інше питання: з ким той чи інший погляд реалізовувати? Бо, наприклад, союз із НСНУ в Полтаві досить сильно дістав на горіхи. На думку багатьох рухівців, «нашоукраїнці» пригнічують їх як на місцях, так і «нагорі», насамперед у кадрових питаннях. Тарасюк зазначив, що його партійна група у Верховній Раді, протестуючи супроти порушення «союзницьких зобов'язань» з боку «нашоукраїнців» під час обрання голови парламентського комітету з питань євроінтеграції (ця посада була квотою Руху), навіть замінила на своїх місцях у сесійній залі помаранчеві прапорці на власні, рухівські. А також заявила про те, що «залишається вільною від виконання будь-яких рішень фракції».
А от довгоочікуваного об'єднання двох «скалок» колись єдиного Руху, якими є зараз НРУ й Українська народна партія, з усього видно, доведеться ще зачекати. За словами Тарасюка, вже зроблено перші кроки до конфедерації цих партій. На думку екс-міністра, саме «конфедерація повинна стати першим кроком на шляху до об'єднання наших політичних сил в одну партію». Наразі йдеться про невеликі об'єднавчі здобутки: спільну з Костенком прес-конференцію, покладання квітів до пам’ятника видатним українцям на річницю першогрудневого референдуму, конфедеративні документи. А точніше — документи-пропозиції спеціально створеної для цього робочої групи. Відповідаючи на запитання кореспондента «УМ» стосовно структурного формату такої конфедерації і можливі часові рамки для її створення, Тарасюк порадив не поспішати і не прив'язувати таку тонку й делікатну справу до якихось дат.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
