Солiстка «The Cardigans» Нiна Перссон та її чоловiк, барабанщик групи Бент Лагерберг. (Фото Лариси ГРАЧОВОЇ.)
Південно-європейський тур шведського гурту «Кардіганс» не вписався у ворота митниці. Принаймні так сталося на кордоні з Росією.Чутки про те, що у шведів виникли проблеми з митниками, поповзли ще за день до концерту. 3-го грудня каси припинили продаж квитків. А тим, хто вже встиг придбати щасливі «перепустки», порадили приберегти їх до компенсаційного виступу «кардіганів». Ці «компенсації» відбудуться після того, як велике рок-н-рольне нашестя відгуркотить у Києві, Ризі, Загребі, Бєлграді та Скоп'ї. Слава Богу, в Київ музиканти таки потрапили... І відгриміли фірмово.
(на концерті в Києві Ніна звучала як на платівці)
Якщо до приїзду «кардіганів» до Києва хтось сумнівався у тому, що шведська сім'я — явище абсолютно соціокультурне, то мали б переконатися у цьому після концерту в Палаці спорту. На сцені «безкомірки» поводяться, схоже, так, як і вдома під час ланчу — вільно і невимушено. «Грають у діапазоні всього чотирьох нот, але потрапляють в усі чотири», — як висловився один мій знайомий. Професіоналізм, зіграність та грамотне продюсування забезпечили цій банді у маминих светриках світове визнання. Те, чого й добивалися: «Ми не рок-н-рольна банда, навіть не попсова. Ми просто люди, які прагнуть визнання».
Утім цього разу публіка поводилася не в унісон з музикантами. Long Gone Before Daylight (LGBD) розрахований, швидше, на прослуховування в домашніх умовах, аніж на ангар Палацу спорту. Крім того, новий матеріал хоча й був зміксований зі старими хітами, але ж їх було так мало. Тутешня публіка ледве обізнана з географічним розташуванням Швеції на карті світу. А із The Cardigans більша половина присутніх у Палаці спорту знайома по радіохітових композиціях: My favorite game, Erase/Rewind, For what it's worth, Lovefool. Знайомі «доріжки» йшли з успіхом, а сумнотворними «мєдляками» скористалися охочі поінтимничати. Тому й було трохи нуднувато спостерігати за усім цим вселенським паруванням.
Може, й мало було хітів, яких чекали фани, але навіть такий «візит домашньої меланхолії» було витримано у стилі. Декорації з п'яти канделябрів, що так по-середньовічному звисали над сценою, заздалегідь створювали домашню атмосферу. Не вистачало хіба теплих капців і чашки чаю. Місцями западала шаноблива тиша, коли Ніна у білому вбранні співала If there is a chance. А блукаюче світло інтригувало то несподіваним згасанням, то різким спалахом в унісон з You're the storm. Потім було зіркове небо і пронизуючий підрив оптимізму.
Хтось із «кардіганів» давно зрозумів, що лейтмотивом усього десятирічного музикування завжди була Ніна Перссон. І не має значення, яким видасться публіці новий альбом — фронтменша залишиться богинею. До того ж вона успішно перевтілилася з дівчиська з білявим волоссям на елегантну даму-брюнетку. Не впізнати в ній ні життєрадісного шалу, ні депресивності. Швидше синтез обох компонентів. Що сказати — леді у соку своєї тендітності. «Зіграно» у Ніни все: і фірмові рухи на сцені, і тютюн, винятково по-дамськи загорнутий в пакетик з-під чаю, і ті рожеві троянди, які запускала у натовп. І навіть коли співала «повз касу». Все це не завадило сповна насолодитися теплом і чуттєвістю голосу вокалістки.
(Історія виникнення гурту)
Просто всім подобалися кофтини з глибокими вирізами, комірці до яких були зайвою аристократичною витівкою. Але ж у гардеробі засновників гурту навряд чи переважали лише «безкомірки». Два колишні металісти, Петер Свенсон та Магнус Свенінссон, втомилися перебирати гітарні струни у хард-коровому гурті і змовилися створити попсовий проект. Задля цього музики полишають рідне місто Енкепінг та переїздять до Мальме. Там і почався підбір команди. Кастинг успішно проходять два майбутніх «кардігани» — клавішник Ларс-Олаф Йохансон та барабанщик Бент Лагерберг (чудове у них із Ніною подружжя — рок-н-рольне). Соковитим наповненням четвірки музикантів стала вокалістка Ніна Перссон, з котрою навчалися у школі мистецтв. Між іншим, до цього дівчина ніколи професійно не співала.
Таким екіпажем приступили писати «демку». Запис потрапив до рук продюсера Торе Йохансона, котрий вирішив просувати молоду п'ятірку. І вже 1994 року «кардігани» дебютують з альбомом Emmerdale. Сінгл Rise&Shine з цього альбому стає радіохітом.
На другому диску — Life — з'являється кавер-версія Sabbath Bloody Sabbath. Через такий поворот рок-н-рольщики знову стають несподіванкою для критиків. Яскравий вокал Ніни на диску доприкрасили голоси скрипок, віолончелі, саксофона, флейти, віброфона. І повною несподіванкою стала кількість платівок, — вони розійшлися півторамільйонним накладом. В Японії LP отримав статус платинового.
1996 року виходить третій альбом, First band on the moon, який включає в себе заразний сингл Lovefool (той самий, що увійшов до саундтрека фільму «Ромео і Джульєтта»).
Наступна плита — Gran Turismo — це вже альтернативний підхід до поп-музики. Це музика в новому руслі, але так само гірчить меланхолією. Сінгл Erase/Rewind знову повертає гурт на вершини світових чартів. Нову роботу зустріли просто на ура: три премії Swedish Grammis Awards, номінація «кращий рок-поп-виступ року», «альбом року», а продюсера Торе Йоханссона визнано продюсером року. Після потрясного туру в підтримку альбому музиканти спадають на мілину. І всі чотири роки творчого брейку «кардігани» займаються своїми сольними проектами. Басист Магнус грає з Righteous Boy, гітарист Петер Свенссон продюсує свою сестру. Ніна займається сольником A Camp, який не так давно потрапив до музичних магазинів.
Після карді-анабіозу, в 2002 році, починається робота над новим диском Long Gone Before Daylight, що став революцією для всіх.
«LGBD» — 90% вовни, 10% синтетики.
Лише у Швеції платівка продалася стотисячним накладом. Самі музиканти губляться у цифрі загального тиражу. «Здається, у нас платиновий диск», — засумнівався Магнус.
Нова «плитка» шведського шоколаду виявилася справжньою сенсацією у колах «кардіф-фанів. Ніхто не очікував такого сміливого повороту у стилістиці. У новій сімейній платівці «кардігани» утрималися від комп'ютерних заморочок і зробили матеріал максимально дієтичним — без консервантів та барвників.
Від рок-альтернативних пристрастей шведська п'ятірка ще не відмовилася. Не такий вже й надобраніч-солодкий новий LP. A good horse, What it's worth — схоже, найдинамічніші композиції в альбомі.
Життєрадісність та оптимізм місцями повертаються до генераторки ліричних впадин. You're the storm звучало по радіо аж так дивно, що здавалося, ніби співає дівчинка-підліток. А виявилося, що просто Ніна зраділа життю. Лірика тонована в тьмяно-рожеві та блакитні кольори, і лише зрідка вривається струмінь безвиході. Здається, «кардігани» пережили злощасний період тінейджерства меланхолії та розчарування вже поменшало. Хоча ні, LGBD — це, швидше, марочний напій для гурманів меланхолії...
Сумує Перссон занадто фірмово, щоб не повірити у відвертість виконання. До речі, своїм голосом вокалістка навчилася володіти ще віртуозніше. Співає невимушено і легко. А іноді все так само зарулює у бік Шеріл Кроу.
Зрештою такий альбом непогано виглядає у колекції робіт шведської п'ятірки. Вони на нього мають право. Треба рости з «кардіганами» для того, щоб зрозуміти їх сповна.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
