Юрiй Луценко закликав НСНУ на «чорну раду». (Василя ГРИБА.)
Це було якесь дежа вю: як і рік тому, «Наша Україна» намагалася оновитися через очищення. Як і рік тому, на цьому наполягав почесний голова партії, Президент Віктор Ющенко. Як і в листопаді 2005-го, зібрання НСНУ в Палаці культури Київського політеху затягувалося до глибокого вечора, а зі сцени ледь не зі слізьми на очах, відчайдушно промовляв обвинувачений однопартійцями Петро Порошенко. Різниця лише в тому, що у 2005 році партія йшла до виборів і намагалася не допустити провалу, а тепер — шукала винних за провал на цих самих виборах. А результат — один: і тоді, й тепер група осіб, яких Ющенко назвав «закрите акціонерне товариство», зберегла свої провідні позиції в партії.
І той факт, що майданний стиль з'їздів робить «Народний союз «Наша Україна», без сумніву, найдемократичнішою українською партією, є лише дрібною ложкою меду у величезну діжку дьогтю. Адже їхній розламаний віз і нині там — у болоті неспроможності.
«Не можу зрозуміти людей (делегатів з'їзду. — Авт.), які спочатку себе «відтрахають», а потім зроблять те, що їм пропонували з самого початку!» — лише й сказав журналістам, ідучи вже вночі із закритого форуму, так і не відставлений голова ради партії Роман Безсмертний. Таке ось визначення марності зусиль рядових партійців. Трагіфарс міцнів...
Напередодні другого етапу ІІІ з'їзду «Народного союзу «Наша Україна» було мало оптимістів, які сподівалися на реалізацію проекту кардинального оновлення партії. Воно й не дивно: синусоїда надій вийшла на свій пік разом із викривально-програмним виступом почесного голови партії, Президента Віктора Ющенка, але після того йшла лише донизу. За три тижні після першого етапу з'їзду з'ясувалося, що президентської волі для «реінкарнації» НСНУ недостатньо. Поривання рядових членів — також ще не все. Потрібні були ще й згода і бажання тих конкретних осіб, з якими пов'язувалися прожекти переродження «Нашої України».
Малоприємний факт: у партії фактично не знайшлося людей, які хотіли, могли і були б гідні очолити її на новому етапі. Точніше, один чоловік, що хотів і навіть міг, назвався — це Микола Катеринчук. Він навіть заручився дуже суттєвою підтримкою в областях. Однак намагання Катеринчука та всієї «демократичної платформи», яку він представляв на другому етапі з'їзду, розбилися об скалу статуту НСНУ.
Згідно з його нормами, в партії є рада — своєрідне ЦК — і є голова цієї ради (його обирають на тій же раді). Рада — конструкція дуже громіздка, складається з більш як 160 осіб і включає в себе чинних депутатів парламенту та взагалі групу всіх тих, кого називають «любими друзями» і яких, власне, Ющенко й задумав усунути від вирішального пливу на партію. Щоб наступити на горло їхній пісні, «катеринчукісти» вирішили ініціювати запровадження посади голови всієї партії. Така новація передбачала зміни статуту, а для цього потрібно було 2/3 голосів з'їзду. У Миколи Катеринчука, який убрався в показово помаранчеву краватку, натомість була проста більшість — близько 670 делегатів із 1332 можливих. Це теж дуже серйозна підтримка, однак «верхи» взяли гору над «низами».
Ідея Катеринчука прийняти таке рішення, щоб статут можна було змінювати простою більшістю учасників з'їзду, до реалізації не дійшла. Відтак великий шум закінчися майже нічим.
Хтось подумає, що Катеринчукові забракло досвіду підкилимних інтриг абощо. Далебі. Він і так зробив більше, ніж міг. Проїхати з роз'ясненнями по областях і схилити на свій бік більшу частину з'їздівських делегатів — це вже щось. Зал бурхливо аплодував його виступу й кілька разів скандував: «Ка-те-рин-чук!» — Безсмертному чи Порошенку таке й не снилося. І не дивно, що вони — ті, кого найбільший авторитет партії на першому етапі з'їзду назвав «закритим акціонерним товариством», — стали грудьми проти Катеринчука.
Агітація пана Миколи лягла в підготовлений грунт: рядові «нашоукраїнці» й без нього рвалися визнати роботу чинного керівництва незадовільною. Але головне, що треба враховувати у «феномені Катеринчука», — це те, що він вдало використав заклики Віктора Ющенка до оновлення партії, зовсім не згадуючи про тих, кого насправді почесний голова прагнув привести до керівництва НСНУ. По суті, це була маніпуляція громадською думкою «нашоукраїнців». Адже не секрет, що Ющенко дещо скептично ставиться до Катеринчука ще з часу «великих перегонів»-2004, коли Микола Дмитрович «завалив» юридичне супроводження президентської виборчої кампанії. У «Народному союзі «Наша Україна» він був головою виконкому й також «напрацював» на масу нарікань. Тож Ющенко прагнув привести до стерна своєї партії зовсім не Катеринчука.
Однак у тому й проблема цих «помаранчевих», що вони не спромоглися ані взяти з Майдану, ані зростити у своєму середовищі заміну для старої когорти керівників. От і довелося побиратися, просити на князювання варягів. Але дурних нема! Якщо запропонованого iз середовища секретарiату Арсенія Яценюка не сприйняли самі партійці (та й він сам не дуже прагнув піднімати без підготовки такий тягар), то Юрій Луценко і В'ячеслав Кириленко відмовилися навіть після неодноразових умовлянь. Тож не дивно, що Віктор Ющенко, очевидно, вже не вiрив у серйознi можливостi цього з'їзду й обрав собі на суботу, щоправда, на вечiр, іншу культурну програму, менш цікаву, але ж і не таку «напряжну» — концерт Тото Кутуньйо. Та й крісла для представників президентського секретаріату в першому ряду з'їздівської зали (Яценюк — № 34, Балога — № 30) — залишилися порожніми. Не прийшла й Віра Іванівна Ульянченко. Що вже казати про Тимошенко (стiлець № 5).
Зате прийшов міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Він був чи й не більшим «цвяхом програми», аніж Катеринчук. Принаймні гучність овацій для обох була співмірною, а делегатів та журналістів більше увивалося за главою МВС.
Як з'ясувалося, вступити в НСНУ й очолити її Луценкові довго пропонував сам Роман Безсмертний. Але Юрієві таки не потрібна ця важелезна валіза без ручки. До того ж наразі він залишається членом уряду. До того ж, кажуть, «під Луценка» вже викупили інший партійний бренд — «Вперед, Україно!» (це той, який на останніх виборах разом із Віктором Мусіякою посів останнє місце, а починав — у 1998 році з Григорієм Омельченком, Сергієм Головатим та Володимиром Стретовичем).
У своїй полум'яній промові, зачитаній чомусь із папірця, Луценко озвучив такий план: рядові активісти-«майданівці» з різних «помаранчевих» партій мають наполягти на об'єднанні своїх політичних сил, ухвалити це рішення методом «чорної ради» на вулицях чи стадіонах, обрати так само з «низів» нових лідерів — і піти навесні у наступ, аби повернути владу. Ці низові вибори в партіях Луценко назвав словом «праймеріз» (саме так називається попереднє голосування за своїх висуванців у владу в Демократичній та Республіканській партіях США). І це слівце — «праймеріз» — пройшло через увесь з'їзд НСНУ, повторене багато разів дуже різними людьми, в тому числі Безсмертним та деякими представниками «ЗАТ».
Пізніше, уже в кулуарах, Юрій Віталійович заявив журналістам, що таки може очолити партію на основі «Нашої України», але тільки у випадку, якщо на той час це буде велике об'єднання різних «помаранчевих» сил. Луценко кличе туди також «Пору», ПРП, своїх друзів iз СПУ, але не вірить у прихід туди «самодостатнього» Блоку Тимошенко.
Журналісти потрактували це таким чином: по-перше, якраз до весни Луценка відставлять з МВС, тож йому потрібно буде десь застосувати свою кипучу енергію. А по-друге, варіант із об'єднанням різних партій передбачає хоч якийсь спосіб усунення з провідних позицій у «Нашій Україні» бiзнесову групу, яку Луценко також зовсім не хоче тягнути на своєму горбу. А буде нова велика партія — обиратиметься, відповідно, нове керівництво.
Коли після Луценка про «праймеріз» заговорили Безсмертний, Порошенко й Третьяков, закралася думка: а чи не змовилися вони попередньо з главою МВС, який у даному випадку виступив у ролі «спецназівця без краватки»? Тут варто зауважити, що у випадку з Безсмертним і Ко про потребу «чорної ради» говорилося вже не в контексті об'єднання «помаранчевих» партій, а лише як спосіб обрання гідного лідера НСНУ. З іншого боку, в декого із «ЗАТ», як то Давида Жванії, існувала й інша думка: а хто такий Луценко, щоб тут нами командувати? Він же навіть не член «Нашої України», лише гість! Тож загалом можна було припустити, що Юрія частково використали, підкріпивши його авторитетом ідею тих самих «праймеріз». Бо поки до них дійде, біля стерна залишатимуться Безсмертний, Порошенко та інші. А за цей час можна буде переконати чи підмастити незадоволені обласні регіональні організації. І зауважте: на пропозицію Луценка «скидати краватку, сідати у штабний вагончик, іти до людей» Роман Безсмертний уже відповів фактичною відмовою. Мовляв, боротися поза кабінетами, на майданах, ми й так уміємо, натомість нам слід навчитися боротися в кабінетах та кулуарах.
Як Роман Петрович уміє це робити, він із блиском довів під завісу виснажливого 11-годинного з'їзду. Безсмертний, Порошенко та інші представники цього крила таки дотиснули свою тему: мовляв, хто хоче так званого оновлення, той насправді хоче розколу; цей план принесений ззовні і розрахований на те, щоб НСНУ підклали «під Юлю».
Зрештою, партія не лягла ані під Юлю, ані під Колю, який своєю поведінкою (включно з демонстративними вибіганнями із залу на знак незгоди із результатами голосування) ще раз засвідчив, що насправді також не годен очолювати серйозну політичну силу. «Наша Україна» так і залишилася «на розкаряці» — у своїй улюбленій позиції як у внутріпартійному будівництві, так і в «коаліцієтворенні» з іншими партіями.
Голову партії не можна було обрати вже хоча б через те, що в НСНУ існує почесний голова — Президент, який, з одного боку, дистанціюється від цієї валізи без ручки, а з іншого — не може її покинути зовсім, бо мусить же на когось спиратися.
«Головних акціонерів «ЗАТ» не вільно було виперти з «наглядової ради», бо, крім них, як дехто вважає, нікому більше забезпечувати серйозне фінансування партії. Делегати з різних областей і відкрито, і стиха скаржилися, що вони подекуди не розплатилися ще навіть із боргами за роботу агітаторів на весняних виборах, подекуди проти обласних чільників «НУ» порушують кримінальні (!) справи за фактами несплати в держбюджет різних податків та зборів із місцевих партійних кас. «УМ» має дані, що згадуваний вище пан Третьяков незадовго до з'їзду органiзував переказ на рахунок НСНУ дуже серйозної суми, яка значною мірою пішла на місця й хоч трохи полегшила життя «обкомів». Ну то як можна після цього усувати пана Третьякова? Хто ж тоді буде спонсором? А луценки-кириленки не приходять «княжити» насамперед через те, що партію тягне донизу імідж цих самих «любих друзів». Коло замикається...
Тож немає нічого дивного, що розкритиковане з усіх боків, але все ж могутнє «ЗАТ» «прокотило» відсутнього Ющенка з його вимогами. Причому «прокотило» в досить грубій формі. Коли президія і зал пізно ввечері репетували й займалися обопільними звинуваченнями в підтасовці голосувань, а пропозицією номер один була пропозиція перенести закінчення з'їзду ще на тиждень, Президент дізнався про «пат» і зателефонував із Палацу «Україна» в Палац КПІ, щоб переказати членам президії свою волю: хай уже до весни залишається стара рада, щоб усім було видно, як партія не може оновитися. Але слова Ющенка були інтерпретовані через треті руки (орієнтовно — Юрія Єханурова) як побажання голосувати за нібито «оновлену» раду.
І хоча перед тим кворуму знесилений зал не давав, це голосування пройшло. До ради-2006 увійшли всі ті одіозні персони, що були там і досі, а також депутати з парламентської фракції «НУ» та чимало представників регіонів. Загалом, рада кількісно зросла на півсотні осіб — до 214-ти — й пообіцяла зібратися на перше засідання у четвер. Ясна річ — що активний противник «ЗАТ» її головою стати не зможе.
А головний парадокс ось у чому: хоча пан Безсмертний жодним словом не прохопився про помилки керiвництва, з'їзд таки визнав роботу ради партії за минулий період незадовільною («за» — 634, при тому що оцінку «задовільно» поставили лише 443 делегати). Але всі члени старої ради, яким фактично оголосили вотум недовіри, зберегли «прописку» в новій раді. Ноу, як то кажуть, коммент. Чи є майбутнє в політичної сили, яка не вірить своєму керівництву? І чи, бува, не «по Фрейду» обмовився у звітній промові Роман Безсмертний, який крутив у голові слова «мудрість» і «мужність», а зрештою видав фразу: «Наша Україна» продемонструвала політичну мудність»?..
Прокоментувати пропозицію Юрія Луценка про об'єднання «помаранчевих» сил «знизу» «УМ» попросила одного з гостей з'їзду, голову партії «Християнсько-демократичний союз» Володимира Стретовича. Його слова не додали позитивних емоцій.
Володимир Стретович пояснює: «Так, існує філософський закон переходу кількості в якість, і, відповідно до нього, сьогодні ті, що носять портфелі лідерів партій, мають зібратися й сказати: ми відходимо, ми готові створити потужну праву консервативну державницьку націонал-демократичну партію, але жоден із нас не буде претендувати на посаду її голови. А ми візьмемо молодого виконавчого директора, менеджера, який займатиметься цим проектом, буде обличчям цієї партії. Ми будемо йому допомагати. Тому що ми живемо догмами минулого, а суспільство потребує змін. Це — в ідеалі. Але в такій ситуації цілком можливий інший результат: якщо хтось (а в нас таке буває дуже часто) вважатиме себе «найправішим», «найнаціональнішим», «найконсервативнішим», кращим через те, що він «засновник Руху» або «ветеран 17-го року», — усе це буде приречено на поразку.
Такі проекти пропонували вже не раз, і я в тому числі: давайте винесемо себе за дужки, об'єднаємося й оберемо лідером молодого. Причому щоб це було пов'язано не лише з політикою, а й із національно-патріотичним бізнесом, який хоче жити й працювати в цій країні. Але нічого наразі з цим не виходить. Поживемо — побачимо. Зараз усе залежить від того, чим «розродиться» «Наша Україна». Якщо пологи будуть невдалими — що ж, доведеться докладати зусиль для розвитку своїх партій».
Крім того, Стретович зауважує: «Коли міністр внутрішніх справ закликає навесні йти на барикади — це трохи не вписується в логічну картину членства в уряді... Я цього якось не «доганяю». Можливо, я не доріс?»
Скепсису додає й чільний представник полтавського обкому НСНУ Микола Кульчинський: за його словами, у їхній області останнім часом уже робилися спроби об'єднати національно-демократичні сили місцевого рівня, але через амбіції це ні до чого не призвело. Вийшов «пшик», процес не просунувся ні на йоту.
«Народний союз «Наша Україна» остаточно й офіційно перейшов в опозицію: З'їзд НСНУ, як найвищий керівний орган партії, підтвердив рішення політради про перехід в системну опозицію до «антикризової коаліції» та чинного уряду України, які «відмовилися від реалізації доктрини національної єдності, визначеної Універсалом, проводять ревізію курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, ставлять під сумнів виконання соціальних гарантій» програми Ющенка «Десять кроків назустріч людям» тощо. Згідно з ухваленим рішенням, з'їзд також доручив народним депутатам-членам партії НСНУ ініціювати у Верховній Раді розгляд резолюції недовіри Кабінету Міністрів, що матиме наслідком його відставку. Окрім того, ухвалено рішення про формування опозиційного уряду, структура якого відповідатиме структурі офіційного Кабміну. Цим же рішенням з'їзд доручив голові ради НСНУ звернутися до партій-членів блоку «Наша Україна» в парламенті щодо початку створення єдиної потужної політичної сили, а всім народним депутатам-членам партії провести переговори та забезпечити координацію дій у Верховній Раді з Блоком Юлії Тимошенко.
З'їзд також 1126 голосами «за» затвердив зміни до партійної програми і прийняв основні програмні цілі та завдання на сучасному етапі «Європейський вибір: незмінність шляху». «Справді європейським та прогресивним» цей документ називали всі делегати, однак немає меж досконалості: вирішено, що до наступного з'їзду програмний комітет НСНУ працюватиме постійно, щоб запропонувати нову, вдосконалену редакцію програми.
Також з'їздом було ухвалене рiшення про «вдосконалення конституційної реформи», яку «нашоукраїнці» давно вважають недосконалою, незбалансованою й шкідливою для політичної стабільності в державі та майбутнього України загалом. Отже, з'їзд доручив своїм представникам у парламенті внести подання до Конституційного Суду із метою визнання Закону «Про внесення змін до Конституції України» як такого, що був прийнятий з порушенням конституційної процедури його розгляду та ухвалення, а раді «Народного союзу «Наша Україна» — із залученням громадськості та фахівців у галузі конституційного права розробити проект оновленої конституційної реформи, яка б запроваджувала європейські стандарти демократії, скасувала депутатську недоторканність тощо.
І, нарешті, з'їзд НСНУ 1174 голосами «за» ухвалив рішення про об'єднання «помаранчевих» сил, що передбачає проведення місцевих та регіональних форумів «помаранчевих» сил, головною метою яких є об'єднання для протистояння загрозі реваншу з боку «антикризової коаліції».
Микола Катеринчук заявив про намір припинити членство у «Народному союзі «Наша Україна». «Для мене ця партія закінчилася. Я ухвалив рішення, я не роблю у своєму житті того, в що не вірю, і сьогодні я заявляю про свій вихід із партії», — цитує Катеринчука агенція «Інтерфакс-Україна».
Водночас речниця НСНУ Тетяна Мокріді заявила, що станом на вчора інформації про вихід Катеринчука з партії у прес-службі «НУ» не було. Можливо, причиною цього є те, що з такою заявою можна звернутися лише до голови ради партії, якого щойно призначена з'їздом політрада НСНУ ще тільки повинна обрати (перше її засідання відбудеться у четвер).
Роман Безсмертний,
голова ради НСНУ:
— ІІІ з'їзд «Нашої України» увійде в історію партбудівництва в Україні як серйозний переломний етап. Президент Віктор Ющенко на цьому форумі визнав, що він був, є й залишається в «Народному союзі «Наша Україна», чим завершив майже дворічну дискусію. Народному Президентові потрібна опора у вигляді народної партії. Нам потрібно зберегти єдність цієї партії, єдність блоку «НУ», єдність парламентської фракції. Сценарій розколу партії підкинутий ззовнi, щоб зруйнувати останній бастіон Президента.
Результати парламентських виборів відрізняються від тих параметрів, на які ми орієнтувалися. Ми могли бути другими й навіть першими. Соціологи досі ламають голови над ефектом перевертання рейтингів «Нашої України» й БЮТ в останній тиждень виборчої кампанії.
Результати неуспіху «НУ» на виборах: деперсоніфікована виборча кампанія — відсутність яскравого лідера; неузгодженість у командній грі (різні конструкції блоку на виборах до парламенту та місцевих рад); черги на дільницях у день голосування, що було сприйнято як провина влади, яку уособлювала «Наша Україна»; «провисання» нашої наметової агітаційної кампанії; нереагування бігбордів на перипетії впродовж виборів; різниця стилів пропагандистської кампанії в регіонах; слабкість деяких місцевих штабів; Тимошенко, на відміну від нас, деякі міста об'їхала по два-три рази...
«НУ» взяла на себе весь тягар провладної сили, наш список очолював Прем'єр-міністр [Юрій Єхануров], «наш» уряд професійно реагував на зовнішній тиск, на економічні виклики, тоді як опоненти й наші політичні побратими будували свої виборчі кампанії на популізмі й брехні. Водночас «Наша Україна» стала мало зрозумілою для виборців, і в цьому теж причина падіння рейтингу партії.
Ще одна помилка — нестворення на виборах до ВР потужного блоку, про потребу якого Віктор Ющенко говорив ще на установчому з'їзді «Нашої України» (на початку 2005 року), — «НУ», БЮТ, партія Литвина і СПУ. Це був би справжній кулак, який би розбив наміри реваншу.
Після виборів ми перші запропонували «помаранчеву» коаліцію, підготували угоду, її було підписано. Але 6 липня домовленості було зламано через зраду лідера Соцпартії. Олександр Мороз, приймаючи квіти й вітання з обранням Головою Верховної Ради, сам не знав, що цього дня він поховав конституційну реформу. Сьогодні повноваження зростають у кріслі Прем'єр-міністра, і ми повинні чітко висловитися з цього приводу.
Підписання Універсалу національної єдності завдало дошкульного удару по рейтингу партії. Але я хочу запитати себе і вас: де та межа, коли у своїх діях треба керуватися партійними інтересами, а коли — інтересами держави і майбутнім цілої нації? Проведення «круглого столу» ініціював Президент Ющенко у важкий момент непорозуміння і зради, метою цього діалогу було об'єднати націю і не допустити розколу України.
Згодом ми відчули фальш — Партія регіонів та її сателіти, соціалісти й комуністи, систематично зраджували Універсал. При цьому Компартію використовують фактично як ширму для «стерильних» «Регіонів». Але і сам Прем'єр Янукович уже заявив про відхід від Плану дій для членства в НАТО, після того в Москві було укладено антиукраїнські газові угоди, а тепер триває підла боротьба за перетягування урядом президентських повноважень. При цьому уряд Януковича (а я, до речі, переконаний, що його в Україні немає) не здатен не тільки ефективно працювати, а й об'єднати Україну.
На жаль, наші опоненти демонструють найбільшу монолітність. Але їхня єдність базується на страху, а ми спираємося на ідею й на демократичні цінності, і ми не можемо діяти так, як вони. Водночас «Наша Україна» не повинна перебувати між молотом і ковадлом, а має бути модератором політичного процесу.
Суттю нашої нової програми має бути неоконсерватизм (адже кажуть, що консерватор — це «ліберал, замордований реаліями»), на сторінках цієї програми — дух Майдану.
Україна має бути членом СОТ, НАТО і ЄС. І саме «Наша Україна» повинна вести народ у Європу. Якщо хочете, ми підемо до кожного українця й розкажемо, що значить жити по-європейському. У партії має бути один вектор — євроатлантичний, без усіляких приписок про «стратегічних партнерів». У цьому «НУ» має бути останнім бастіоном Президента, як і в питаннях захисту української мови та традиційної культури.
Ми маємо заново вишикуватися, можливо, відступити на півкроку й реорганізуватися. Заново, але вже як партія, а не блок зразка 2002 року, пройти шлях опозиційності. Я не вірю, що хтось із нас може цього не витримати, бо всі в цьому залі брали активну участь у боротьбі на президентських виборах-2004, зробили свій внесок у справу Майдану.
Цей з'їзд має прийняти рішення про системну опозицію партії, про єдність опозиційних сил і у Верховній Раді, і поза парламентом. На базі конфедерації опозиційних сил «Європейська Україна» може бути утворена велика права партія, а майбутнє саме за великими партіями.
Микола Катеринчук,
голова виконкому НСНУ:
— Кожен із вас (делегатів з'їзду) сьогодні — і голова партії, і голова ради, і член президії. Доля партії залежить від вас.
Розмова про проблеми в партії не означає розколу. Дозвольте не погодитися, що ці проблеми принесені ззовні. Питання «розколу» виникло як спроба запобігти оновленню партії, а якраз про потребу оновлення «Нашої України» три тижні тому говорив Президент Ющенко. І не шукайте тему розколу — цю чорну кішку — там, де її нема. Руйнує, розколює партію якраз той, хто вів переговори з Януковичем, утворював «широку» коаліцію, голосував за Прем'єра від Партії регіонів.
Зараз є дві позиції — нинішнього керівництва, — яка полягає в консервації партійних проблем, і моя, демократична платформа. При цьому в регіони виїздять емісари й вимагають відмовитися від підтримки Катеринчука.
Оздоровлення партії необхідне вже сьогодні — не слід відкладати це на завтра, сподіваючись, що питання вирішить рада партії. Апарат, який входить до її складу, не може реформувати сам себе.
Юрій Луценко,
гість з'їзду, міністр внутршніх справ:
— Я прийшов сюди на прохання Президента і багатьох друзів, які перебувають у цьому залі. Я прийшов без краватки — не як міністр, а як той, хто стояв із вами на Майдані. Мене питають: річниця Майдану — це свято? Я відповідаю: так, це свято, не політиканів, а людей, які мирно, весело і переможно подолали зло і брехню... Це свято, коли тисячі баночок з варенням перемогли 12 тисяч спецназу, коли віра в перемогу була сильніша за страх за життя.
Але перемогу людей зрадили й використали у своїх цілях політики — купка пристосуванців, яким шелест купюр заглушив бій революційних барабанів.
Інші використали президентську кампанію для розкрутки власного іміджу і вирішили, що можна йти вперед до тотальної влади, ступаючи вишуканими туфельками по спинах учорашніх побратимів, не забувши в день інавгурації списати пару мільярдів боргів перед держбюджетом.
І третя група людей, які підірвали віру в Майдан, — це ті, хто зміг уникнути кримінальної відповідальності в останні два роки і повернувся в Україну. Це ті, хто сьогодні квадратними щелепами втовкмачує людям, що «наше тьомноє прошлоє» — це і є «наше свєтлоє будущеє».
«Помаранчеві» сили зараз переживають кризу. Як перемогти цю кризу? Одні кажуть, що треба просто знайти нового лідера, популярного політика, і люди повірять, що ми оновилися. Такого собі «містера Мускула».
Мені надходили подібні пропозиції, але я не вірю в такий шлях оновлення. При всій повазі до президії, до всього зібрання, я не думаю, що треба робити оновлення тільки в керівництві партії. Не варто вважати наш електорат наївним. Це справа наших опонентів — вважати людей «козлами» і «біомасою».
Сила таких партій, як «Наша Україна», — не в кулуарах, а на вулиці. Нам потрібно йти до людей і з людьми.
Потрібно зупинити номенклатурні інтриги, відкинути партійний егоїзм і визнати, що зараз немає жодної самодостатньої «помаранчевої» партії». Тому необхідно до кінця року ухвалити рішення про об'єднання цих партій. Якщо цього не розуміють вожді та вождики, то нехай це рішення приймають чесні активісти, які хочуть цього з усіх сил.
Після Різдва, з лютого, з Божою поміччю варто провести по областях загальні збори і шляхом [внутріпартійного] плебісциту ухвалити рішення про об'єднання в єдину потужну силу, обрати лідерську команду і визначити завдання демократичного руху.
Шляхом «Чорної ради» вибрати нове керівництво і піти в новий наступ за демократію. Я впевнений, цей процес принесе нам реальне очищення, радикальне оновлення, реальних лідерів, якi мають підтримку «в низах».
На мою думку, саме такий шлях оновлення мав на увазі Президент Ющенко, виступаючи на з'їзді «Нашої України» три тижні тому.
І я звертаюся до свого друга Романа Безсмертного: «Романе Петровичу, знімай краватку, сідай у штабний вагончик, будь із народом». Адже координувати цей рух має саме «Наша Україна».
Тож коли прийде весна, набубнявiють бруньки, розпуститься листя, загуркотять барабани революції, в серцях прокинеться воля до перемоги, — тоді ми всі заспіваємо: «Разом нас багато!» — і підемо в наступ за Україну!
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
