Від «гойдалкової» мовної політики до мовного реваншу

26.10.2006

      Для будь-якої цивілізованої держави судове рішення, подібне до того, яким скасована постанова КМ України про обов'язкове дублювання, субтитрування чи озвучення іноземних фільмів українською мовою, було б нечуваною річчю. Для України ж це ще один крок до впертої реалізації цілком певної політики. Коли в державі відсутня справжня мовна політика, після «гойдалкового» періоду, після низки бездарних поразок політикуму, якому народ вручив владу, настає інший період.

      Згадаймо передвиборчу програму Партії регіонів, відповідно до якої ПР обіцяла ввести федеративний устрій України і надати російській мові статусу державної в разі перемоги на виборах до ВР. «Наше гасло: дві мови — один народ!» — сказано в програмі. А 27 вересня в «Урядовому кур'єрі» Віктор Янукович уже в ранзі Прем'єр-міністра України заявив про необхідність надати російській мові статусу другої державної. При цьому аргументація, до якої він вдався, вражає своєю цинічністю: «Ми говоримо про це у переддень відзначення 65-ї річниці Бабиного Яру невипадково. Історія вчить, що великі трагедії розпочиналися з речей, на перший погляд, дрібних і малозначущих — привабливих утопій, політичних спекуляцій, популістських загравань із націоналістами. З'являлися вожді, які вказували на ворога, що стояв на перешкоді просуванню до загального благоденства та добробуту».

      І ми ще не забули, що ця, фактично програмна, стаття синхронізувалася з брутальною заявою МЗС Росії, в якій, зокрема, стверджувалося, що двомовність в Україні — це доконаний факт, і вона склалася історично. А через два дні після заяв Януковича та МЗС Росії, 29 вересня, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник повідомив, що КМ має намір переглянути заплановані на 2007 рік квоти обов'язкового дублювання, озвучування або доповнення субтитрами іноземних фільмів українською мовою представниками дистрибуції й прокату...

      Рішення Апеляційного суду Києва, по суті, скасовує державну мову в одній із важливих сфер публічного життя. Таке враження, що суд став на бік сумнівної аргументації Асоціації сприяння розвитку кіно про те, що згадана постанова Кабміну нібито порушує права національних меншин в Україні, а також покладається на досить суперечливий документ — Європейську хартію регіональних і міноритарних або меншинних мов. Судове рішення вступає в суперечність із рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, яким витлумачена 10 стаття Конституції України. Воно остаточне й оскарженню не підлягає. Та й здоровий глузд підказує, що три чверті представників титульної нації, українців, не зобов'язані дивитися фільми мовами однієї чверті від усього українського населення. Не забуваймо також, що вже виконаний новий переклад згаданої Європейської хартії. Це означає, що попередній — неточний, а отже відповідний ратифікаційний закон необхідно відкликати й ухвалювати на базі правильного, якісного перекладу. Але й у старому перекладі сказано, що виконання положень Хартії не повинне перешкоджати розвиткові державної мови.

      Мусимо констатувати, що мовний реванш триває, і тут без певної координації не обійшлося, хоча на цей раз «руками» Асоціації сприяння розвитку кіно, яку б варто перейменувати в Асоціацію сприяння розвитку русифікації кіно.

Тарас МАРУСИК,
журналіст, головний редактор інтернет-сайту «Нова мова».