Роздуми в стилі «a la russe»

10.12.2003
Роздуми в стилі «a la russe»

Володимир Путiн входить в Україну. (Фото з архiву «УМ».)

      Наступний рік пройде під знаком посилення неоколоніальної політики Росії, і найбільш ласою мішенню російських інтересів на пострадянському просторі є Україна. Кремль активно впроваджуватиме в нашій державі свої інтереси — через прямий політичний вплив, через бізнес-структури, через контроль за зміною української владної еліти.
     
«Он тебя таки убьет, но только в финале...» Цитування Земфіри добре пасує до роздумів про майбутнє України після російських виборів, які остаточно підтвердили закріплення в Росії неосамодержавства. Українсько-російські взаємини відтак стануть ще тіснішими і динамічнішими, бо — ви бачили, як працює прес для чавлення винограду? Все у нас з Росією відбуватиметься приблизно в такому стилі.

      Слід говорити не стільки про вплив виборів у Росії на українсько-російські стосунки, скільки про систему цих стосунків, яка вже склалася за останній рік, вважає політолог Кость Бондаренко, нагадуючи, що саме впродовж Року Росії в Україні відчутно збільшилася російська економічна та політична присутність у нашій державі. Ця присутність надалі тільки зростатиме — таким є план Москви щодо побудови неоколоніальних стосунків з Україною та іншими пострадянськими державами. І на обраному Москвою шляху стануть у нагоді не тільки «класичні», перевірені практикою методи входження російських інтересів в Україну, а й інші, нові iнструменти. «Гадаю, крім подальшого бізнес-проникнення і прямих політичних впливів, буде застосовано й інші методи, приміром, створення низки потужних, з відповідним фінансуванням, громадських організацій по всій Україні, — припускає Кость Бондаренко. — Ці організації, скажімо, культурно-просвітницького, туристичного спрямування тощо з роками набиратимуть сили і, не виключено, виокремлять свого лідера, який зможе вирости в політичну фігуру. Вони створюватимуться зі стратегічним прицілом у 10-15 років... У цьому, власне, відмінність російських та вітчизняних політиків: російські — мислять стратегічними категоріями, українські — на жаль, категоріями коротких кроків і коротких грошей».

      Результати виборів додали Росії потужного імперського імпульсу, погоджується Вадим Карасьов (Інститут глобальних стратегій), і після характерного на початку правління Путіна етапу прагматизму настає новий етап — стратегії, яка реалізовуватиметься через форсування низки проектів на кшталт ЄЕП, газового консорціуму, посилення ролі України в СНД через головування Кучми. Саме в 2004 році вирішиться, чи збережеться «російська тріада», тобто «Велика, Мала і Біла Русь» під омофором Москви, вважає Карасьов. Україна, каже він, є найважливішою державою для збереження впливу Москви на пострадянський простір, для формування, так би мовити, поясу впливу Росiї. Приклад Грузії довів, що цей пояс впливу завдяки іншим глобальним світовим гравцям може розпастися, відтак для Москви важливо утримати Україну, адже ключ до розпаду пострадянського простору мiститься саме в Україні. Яку тактику застосовуватиме Росія для заволодіння «ключиком українського Буратіно»? «Доктрина утримування» України, за Карасьовим, включає, зокрема, контроль і вплив на зміну політичних еліт y нашій державі. Отже, 2004-й, виборчий, рік буде для нас кризовим, як загалом для всього пострадянського простору, додає Вадим Карасьов, так що нинішній рік нам здаватиметься політично нудним.

      Те, що наш північний сусіда стане активним виборцем на наступних президентських перегонах в Україні, не викликає сумнівів ні в пересічних українців, які хоч трохи цікавляться політикою, ні в експертів. У цьому «народ і політологи єдині». «Вибори і передвиборча кампанія проходитимуть у стилі «a la russe», — метафорично зауважує Володимир Цибулько. Втім віртуально заперечує йому Президент Леонід Кучма, думку якого ми знайшли на сайті АП: «Я скажу двома словами: «Росія — не Україна». Далі робіть висновки самі». Максим Стріха (Інститут відкритої політики), можливо, й не знаючи про заклик Президента Кучми «робити висновки самим», констатує: «Загалом російські вибори викликали у мене почуття гордості за рідну Україну: в нас досі є системна, демократична за ідеологією опозиція, яка ще не опинилася на таких безнадійних маргінесах, як їхні російські колеги». Щодо московських впливів, то, за прогнозами Максима Стрiхи, Москва вдаватиметься до відвертого шантажу, «граючи» проти кандидатів з демократичного табору: «Немає сумніву, що російська карта на цих виборах стане однією з головних і, більш ніж ймовірно, Москва шантажуватиме Україну відторгненням російськомовних Сходу і Півдня в разі перемоги «націоналістів».

      Щодо дійових осіб, яких може підтримувати Кремль на наших виборах наступного року, думки політологів різняться відтінками, втім більшість з опитаних схиляються до думки, що вкрай малоймовірна ставка на когось із представників української опозиції. Зрозуміло, що поки є невизначеність самої української влади і щодо шляхів проведення конституційної реформи, яка, власне, може кардинально змінити привабливість посади Президента, і щодо конкретної кандидатури претендента, як зараз прийнято казати — «від провладних сил», прогнози на тему «за кого ж гратиме Росія» є не більш ніж ворожiнням на кавовій гущі. Однак... «Нинішній рік позначився боротьбою двох великих політиків — Віктора Ющенка та Віктора Медведчука, які спілкувалися з російським політикумом, відповідно, через Союз правих сил та тодішнього керівника Адміністрації Путіна Олександра Волошина. Тепер ці впливи значно похитнулися, — розмірковуючи так, Кость Бондаренко припускає: — Росія робитиме ставку на інші постаті, це кандидатури, звісно, провладних сил, але вони зараз перебувають, так би мовити, в тіні». На невидиму ще для загалу кандидатуру від влади Росія робитиме не тільки ставку в грі, а ще й чималу грошову ставку, вважає Бондаренко. Російське керівництво втомилося від президентів СНД пострадянського зразка, тих, що й самі заплуталися в балансуванні між Росією та Заходом, зауважує Вадим Карасьов. Головне для росіян нині — не власне персона, а ситуація, що гарантувала б стабільність. Тому, на думку цього експерта, Кремль зацікавлений, аби наступний український керівник поєднав у собі дві риси: і лояльність до Росії, і помірковано демократичні погляди. Чим більш схильна до насаджування режиму особистість стане біля керма України, тим більшою нестабільністю в недалекому подальшому вона загрожує, тим більше можливостей для інших потужних міжнародних гравців здійснювати вплив на Україну, мотивує Вадим Юрійович, згадуючи знову приклад грузинської революції.

      Висновок: усім добре зрозуміло, що буде погано. Серед рецептів боротьби з поганим майбутнім політологи, зокрема Володимир Малинкович та Максим Стріха, називають негайне посилення євроатлантичного спрямування України, насамперед подання заявки на вступ до НАТО. «Тільки парасолька НАТО допоможе захиститися від холодного північного вітру», — пише Малинкович. І це справді так. Тільки справа в тім, що пани з вулиці Банкової ходять без парасольок і розмірковують зараз не про загрозу російського неосамодержав'я, а про насущні потреби власного політичного виживання.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>