Вони чекають визнання. (РHL.)
Проблема перша (звісно, не за важливістю) - це суботні акції в центрі Києва. Асфальт Хрещатика ще не забув смак крові, пролитої рік тому в сутичках між «червоно-чорними» та просто «червоними», а вже є побоювання, що подібне повториться цьогоріч. На Покрову в центрі Києва запланували свої акції як патрiоти, так і - на противагу їм - проросійські та ліві структури. Перші вшановуватимуть пам'ять УПА, інші збираються цього не допустити.
Свою заявку на проведення акції націоналісти подали ще місяць тому. Противники визнання УПА підтяглися з документом ближче до Покрови: це і Компартія, і Спілка ветеранів, і кілька проросійських структур на кшталт «Русской общини». Для всіх принципово провести акцію саме вранці 14 жовтня. Зокрема парламентській фракції комуністів, котрій цього дня заманулося влаштувати просто неба... зустріч із виборцями.
Щодо комуністів (не фракції, а міськкому партії), то вони, хоч і приурочили свою демонстрацію до 60-ї річниці Нюрнберзького процесу, проте не приховують: головна мета - створити опір «фашистам». «Ми дізналися про те, що 14 жовтня на Хрещатику пройде марш УПА: про це писали ЗМІ, весь Київ було закидано листівками, - розповідає кореспонденту «УМ» «історію питання» секретар міськкому КПУ Юрій Сизенко. - Я, мабуть, погоджусь із тим, що в нас спочатку не було бажання виходити на Хрещатик. Це вони запропонували парад УПА. У нашій міській організації дуже багато ветеранів, звичайно, вони не могли з цим погодитись. Наше головне завдання - зберегти пам'ять про тих людей, які боролися з окупантами. Тому ми подали заявку в КМДА на проведення антифашистського мітингу».
«Нас це обурює, - коментує один із лідерів УНА-УНСО Ігор Мазур-Тополя. - Ми не влаштовували такого протистояння, наприклад, тоді, коли комуністи святкували Жовтневу революцію. Але вони дозволяють собі заявляти, що їхня акція спрямована на те, щоб ми не могли відсвяткувати Покрову».
Зараз влада - і столична, і центральна - мудрує: як розвести акції, щоб ніхто не постраждав. Хоч минулого року в забезпеченні ладу на Хрещатику брало участь 3,5 тисячі правоохоронців, цього виявилося замало, аби мітингувальники розійшлися по домівках без синців. Пропонували різні варіанти: розвести акції опонуючих таборів або в часі, або в просторі. Хоча зрозуміло, що для «лівих» важливо провести не просто мітинг, а контрмітинг - колона проти колони.
Через це ідея розвести акції навряд чи здійсниться. Скажімо, як один із варіантів, пропонувалося, щоб патріоти провели свої заходи на Софійській площі, а комуністи - біля арки Дружби народів. Проте обидві сторони побоюються, що в такому випадку опоненти все-таки займуть найбільший мітинговий плацдарм - майдан Незалежності. «Ми підтримуємо владу в намаганні розвести акції, - каже з цього приводу комуніст Юрій Сизенко, - але я не можу погодитись з тим, що нам пропонують покинути Хрещатик. Бо ми не впевнені, що ті сили, які хочуть прийти на Хрещатик, туди не прийдуть. Вони таких обіцянок не дають. А ми тоді виглядатимемо пошитими в дурні».
Обидва штаби також не відкидають ідею вночі зайняти центральну площу Києва, аби вранці отримати зручнішу диспозицію.
Організатори акції по вшануванню УПА розраховують, що в ній візьме участь тисяч вісім учасників. «Але, якщо відверто, я думаю, що їх (проросійських сил. - Авт.) буде набагато більше», - каже Ігор Мазур. Окрім київських організацій Компартії чи ветеранських об'єднань, на Майдан обіцяли вийти й кілька проросійських молодіжних рухів на кшталт кримського «Прориву» чи Євразійської спілки молоді. Саме вони слугують найбільшими донорами побоювань прихильників УПА, що під час суботніх акцій може спалахнути силове протистояння.
«Ми їдемо на бій і будь-якою ціною не дамо пройти їм по головній площі країни», - заявив нещодавно лідер ЄСМ Криму Костянтин Книрік. Євразійський союз спільно з активістками блоку Вітренко більше тижня тому почав збір добровольців для поїздки в Київ. Вони обіцяють привезти в столицю кількадесят тисяч осіб. Десяток автобусів мав би постачити до Києва й кримський «Прорив».
Через ажіотаж навколо акцій уже згаданий пан Книрік був змушений виправдовуватися, що його структури не чинитимуть бійки. «Хочу розвіяти міф, що заполонив Інтернет: ми не їдемо до Києва «проливати кров», наше завдання - не дати ганьбити честь і пам'ять наших дідів: героїв боротьби з фашизмом», - цитує лідера кримського ЄСМ агенція УНІАН. Він зазначив, що його хлопці докладуть максимум зусиль для стабільної ситуації, але «на грубість відповідатимемо тим же».
Подібну заяву маємо й з іншого боку. «Наша акція носитиме мирний характер, - каже Ігор Тополя. - Ми прийдемо святкувати Покрову, охороняти вояків ОУН-УПА, щоб вони могли себе відчути господарями на цій землі. Першими агресивних дій не будемо вести. Але якщо правоохоронці не справляться, ми готові відбити провокації».
За таких обставин логічною є думка: а чи не заборонити 14 жовтня будь-які акції взагалі? Треба сказати, в Україні подібна практика застосовується вельми часто: коли опонуючі табори хочуть провести акції в одному й тому ж місці, міська влада подає до суду, і той взагалі забороняє заплановані мітинги. Але упівська акція - не протест заміні м'яса на сою в сардельках. Ті, хто захочуть відзначити урочистість, у будь-якому випадку намагатимуться це зробити. Незалежно від дозволів чи заборон. «Якщо судова заборона буде, то ми як законослухняні громадяни її дотримуватимемося, - розповідає «УМ» голова київського осередку ВО «Свобода» Андрій Мохник. - Але зараз ситуація така, що українці мають почуття внутрішньої образи: є держава Україна, але вона не українська. І люди прийдуть. Наскільки ми розуміємо, тоді буде ще гірше. Тому що не буде організаторів, нам не дозволять керувати процесом, а люди прийдуть».
Учора київська влада таки постановила звернутися до суду, аби той узагалi заборонив суботнi акцiї. Хоча, як видно, забороняти акції - теж не вихід.
Правоохоронці збираються відрядити на суботні події кілька тисяч осіб. Конкретні дії міліції та чисельність мобілізованого складу мають затверджуватися сьогодні. Тим часом прес-секретар внутрішніх військ МВС Світлана Павловська зазначила в коментарі «УМ», що «головне завдання - не допустити провокацій та бійок».
Організація, яка налічує в собі найбільше ветеранів національно-визвольної боротьби, - Братство ОУН-УПА - вирішило за краще проводити акції в регіонах. Звичайно, дехто з вояків прийде на Майдан, але це буде, радше, особиста ініціатива. «На зборах братства ми постановили, що акцій в Києві не проводимо, а робимо їх там, де нас визнали, по областях», - розповів «УМ» останній командувач УПА Василь Кук. Деякі упівці насторожено ставляться до суботньої акції і підозрюють, що окремі сили влаштовують її, зокрема, для власної промоції. «Те, що робить «Свобода», - то є їхня партійна робота, - каже, для прикладу, Василь Кук, - і то робиться зі своїм, так би сказати, розрахунком. Кожен хоче вести свою дрібну пропаганду. УПА того не робить».
У регіонах Західної України упівцям справді краще. На цей час воїни УПА визнані борцями за волю України в шести областях праворуч від Дніпра. Там вони мають пільги, відповідні доплати і - що найважливіше - шану людей.
«Обласна влада в нас прекрасна, - розповідає голова Братства ОУН-УПА Волині Микола Стасюк. - Я туди заходжу, і мене приймають як гостя. Там прекрасні молоді хлопці, патріоти. В нас, на Волині, по-справжньому можна відчути себе українцем». Коли пан Микола каже це, на його очі навертаються сльози. Він захоплено розповідає і про повстанську ватру, яка проводилася на Волині в серпні, і про суботні заходи у будинку творчості, про конкурс малюнків, про показ повстанських фільмів для школярів... «А як ви, - питаю в пана Миколи, - охарактеризували б стосунки з центральною владою?» «Та...» - зітхає ветеран.
«Ви знаєте, для мене це як ніж у серце, - відповідає на те саме запитання член управи Братства УПА Волинi Тетяна Барбелюк. - Те, що на шістнадцятому році незалежності до влади прийшли комуністи... Це для мене страшна біда». «Але, - рішуче додає пані Барбелюк, - ми будемо триматися. Ми ще в лавах».
Рік тому здавалося, що проблема визнання воїнів УПА нарешті вирішиться. Торік урядова комісія схвалила висновок, в якому визнала, що Повстанська армія боролася за волю України. А уряд Єханурова за активної участі «гуманітарного» віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка навіть підготував відповідний законопроект.
Ба більше, коли створювалася ще та, «помаранчева», коаліція, Президент України виявив ініціативу, щоб до угоди було внесено пункт про визнання воїнів УПА. Ще тоді це наразилося на значний спротив лiвих сил. Зараз у нас інша коаліція, новий уряд, нова парламентська більшість. У них інший погляд на історію, тому ініціативи щодо визнання УПА знову вкрилися цератою скепсису.
«До історії слід ставитися поважно. І не переписувати ту оцінку, яка була дана вже давно учасниками тих подій», - такою є оцінка Прем'єра Віктора Януковича, яку він виголосив два місяці тому. Але про яку оцінку йдеться? Ту, що писали радянські історики? Чи ту, яка існує, для прикладу, на тій же Волині?
Ветерани УПА не чекають добра ні від уряду, ні від парламенту. Вони сподіваються на Президента, який віддавна виступає за визнання УПА: якщо не вдається провести рішення через Верховну Раду, то це своїм указом міг би зробити глава держави. Ветерани мають надію, що це станеться принаймні до 65-ї річниці з дня створення УПА. «Все можливо, якщо захоче Президент, - каже останній командувач УПА Василь Кук. - У нього є юридичні можливості для такого рішення, є міжнародне право. Ми ж не воювали проти когось. Червона армія боролась за відновлення СРСР, УПА - за відновлення України».
Вояки УПА попри все вірять у те, що їхню діяльність буде визнано. Щоправда, при цьому додають такі слова, від яких стає трохи моторошно. «Це обов'язково буде, - каже Тетяна Барбелюк, - тільки хіба нас, може, вже не буде серед живих. Я впевнена, що будуть гордитися епохою бандерівщини, а у військових закладах на практиці УПА вивчатимуть тактику та стратегію партизанської боротьби. Бо - вірте чи не вірте - це було щось дуже героїчне, дуже романтичне, такий був підйом!».
Насамкінець я запитав у пані Тетяни: чи підтримує вона ініціативу примирення воїнів УПА та Червоної армії? «Не може бути примирення між двома категоріями людей, які стоять на різних рівнях, - відповідає Тетяна Барбелюк. - Ті визнані, а ми - ні. Вони ніби герої, а ми, виходить, бандити. Рівний рівному руку подасть, брат братові. Я, наприклад, при жодних обставинах не подам руки своїм катам. Ми проти кадебістів, енкаведистів, вони нас катували, вони наші вороги. Але ми не маємо нічого проти бійців регулярної армії. Вони ж теж не хотіли на війну, кому та війна потрібна? Два вожді затіяли війну, брали людей, як гарматне м'ясо, вони винні в цьому, а не прості люди. Якщо нас визнають, якщо скажуть, що ми рівні у статусі, то чом би не подати один одному руки?».
Тиждень спогадів про УПА
Сім днів у Львові триватимуть акції, присвячені воякам Української повстанської армії. З 12 по 17 жовтня львів'яни мають змогу послухати лекції про УПА, взяти участь у дискусії «Степан Бандера: міф чи реальність?» та переглянути кінострічку «Атентат, або Осіннє вбивство в Мюнхені».
Окрім того, як розповіла «Україні молодій» координатор цього проекту Наталя Мельникова, усі бажаючі зможуть відвідати вечір повстанської пісні та помандрувати місцями бойової слави. Зокрема в суботу планується виїзд в Карпати на гору Парашка, де присутнім розповідатимуть про діяльність УПА на цій території. «Ми організували цей тиждень спогадів тому, що 14 жовтня Повстанська армія святкуватиме 64-ту річницю свого утворення. Таким чином ми хочемо розповісти більшій кількості львів'ян історію УПА», - сказала Наталя Мельникова.
Тиждень спогадів про українських повстанців щорічно організовують студентські братства університету ім. І. Франка та університету «Львівська політехніка».
Роман РАК.
Львів.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
