Народна освіта... Ці слова викликають в уяві пересічних українців не лише школи, подібні до казарм чи розвалюх (як, наприклад, Будинок вчителя в Дніпропетровську) і не лише дитячі будинки та садки-яслі, які ще не встигли приватизувати нові «господарі життя».
Найчастіше нам ввижаються директори шкіл і класні дами, декани і куратори груп, завідуючі дошкiльними закладами, які просять, вимагають, нагадують про те, що вкотре треба здати гроші... На ремонт, на сніданки та обіди, на квіти, подарунки, у фонд... І так майже безкiнечно. Й уявляється, як чиновник від освіти, зібравши «поборні» копійки та долучивши до них певну суму від всіляких інших неправедних зисків (наприклад, від підпільної оренди), мчить із черговим «траншем» у верхи...
Можна зауважити, що освіта в Україні вкрай занедбана, тому батьки змушені підтримувати її «своїм гаманцем». Проте кого ж ми підтримуємо? У тому ж Дніпропетровську освітянські чиновники, навіть середньої руки, не кажучи вже про начальників iз найвищих щаблів ієрархії, хизуються дорогими іномарками. А сановиті дами, з дуже скромними посадовими окладами, розгулюють у сукнях від престижних кутюр'є, поширюючи навколо аромати дорогих французьких парфумів...
Або зайдіть у кабінети директорів чи ректорів деяких навчальних закладів. Пройшовши обшарпаними коридорами і зайшовши в приймальню, відразу потрапляєш неначе в інше царство. В кабінеті ж узагалі —суцільний єврошик...
Звідки ж беруться кошти на всі ці витребеньки у керівників бідних закладів? Крім напівофіційних та усім відомих поборів, є й інші способи «економії». Наприклад, деякі «боси» дають шкільним кухарям рознарядку навіть на заощадження... котлет. А що б ви думали: котлетка до котлетки — і, дивись, у сімейному бюджеті сотня-інша з'явиться.
Але є ще одне джерело (і, повірте, дуже потужне), про яке широкому загалу взагалі невідомо. Йдеться про надходження від суборенди. Державні приміщення навчальних закладів, по суті, віддано директорату на відкуп чи, як колись на Русі говорили: «в годування».
Майже у кожному навчальному закладі є спортивний зал або й два, їдальня, вільні кімнати, підвали. І цим багатством тамтешні начальники порядкують на свій розсуд. Орендаторів нині, особливо таких, які б хотіли «зняти» приміщення подешевше та ще й без оформлення договорів оренди (економія на податках), — безліч. І це — не заощаджена від дитячого обіду котлета, тут вже «зеленими президентами» пахне. Звісно, щоб убезпечитися від втручання і цікавості фіскальних органів, доводиться «відстьобувати» декому по «вертикалі».
Я спробував хоча б приблизно уявити, скільки грошей iде «транзитом» у приватні кишені неправедних директорів, ректорів та інших освітянських чиновників. Порахував — і за голову схопився. У межах країни це мільйони гривень!
Прошу вважати цю публікацію офіційним зверненням до органів прокуратури та до новообраних депутатів, які спільними зусиллями повинні нарешті навести лад в оренді комунальної власності, якою нині заправляють «бізнесмени» від освіти.
Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти і науки:
—Нам часто скаржаться на те, що в школах існують різні побори. Проте притягнути до відповідальності когось зі шкільної адміністрації ще не вдавалося. Чому? Згідно з законом, учителі, директори та взагалі шкільна адміністрація не має права збирати гроші від батьків. Проте збирати кошти — на добровільних засадах — може батьківський комітет. І в усіх випадках, коли нам скаржилися, гроші збирав саме батьківський комітет, а не шкільна адміністрація. А в цьому немає нічого протизаконного.
Саме таку суму вимагають зі студентів першого курсу Інституту промислових технологій, дизайну і менеджменту, який діє при Одеському національному політехнічному університеті. Обурений батько студента подзвонив до редакції та просив донести цю ситуацію до Міносвіти. Гроші, за його словами, вимагали для оплати якихось додаткових лекцій. Студенти побоялися можливої розправи адміністрації ВНЗ, тому гроші здали.
Директор Інституту промислових технологій та дизайну Геннадій Оборський спочатку відмовився давати коментар до цієї ситуації по телефону, але потім наголосив, що по 40 доларів ніхто зі студентів не стягував. Натомість на прохання студентів введено факультативний курс, в ході якого першокурсникам пояснюють особливості кредитно-модульної системи. За словами Геннадія Оборського, для оплати лекцій студенти мали здати по 201 грн.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
