Літо актриси

16.08.2006
Літо актриси

Лариса Кадирова.

      Чим займаються актори влітку? Театри не працюють, у кіно кличуть небагатьох, на фестивалі, бюджет яких небезмежний, лише найпопулярніших... Думаєте, відпочивають на курортах чи дачах, набираючись сил до нового сезону? Швидше, навпаки. Нових сил вони набираються, ...працюючи над іншими мистецькими проектами. Актриса Лариса Кадирова, наприклад, нещодавно повернулася з Керчі, з VІІІ Міжнародного фестивалю «Боспорські Агони», арт-директором якого вона є з часу його заснування. А тут, у Києві, на неї чекають ще дві досить серйозні події: фестиваль «Марія», який готує пані Лариса, та нова вистава театру імені Франка, в якій Кадирова гратиме одну з головних ролей.

 

      — Пані Ларисо, що запам'яталося найбільше у «Боспорських Агонах-2006»? Які найяскравіші враження від фестивалю?

      — «Боспорські Агони» виросли з театрального фестивалю античного мистецтва до фестивалю античного мистецтва, часові рамки також розширені від античності до сьогодення. Тепер форум має і театральний конкурс, і хореографічний, і фото-конкурс, і конкурс пленеру, і аматорських вистав...Цього року на фестиваль приїжджали театри «Колесо», Гродненський обласний театр iз Білорусі, Краснодарський академічний театр драми, Кримський театр імені Горького, Львівський імені Курбаса... Львів'яни привезли цікаву виставу «Чекаючи на Годо» за Беккетом і, як на мене, справедливо отримали гран-прі. Вони неодноразово брали участь у «Боспорських Агонах», привозили різні вистави, зокрема, і за Стусом — той спектакль дуже точно передавав дух стусівської поезії. Переглянувши ту виставу, актор Василь Лановий сказав мені: «Ви маєте геніального поета, я хочу мати в себе його вірші, хочу читати цю поезію». Цього року мене запросили на міжнародні театральні зустрічі, я грала там Маркеса і презентувала Лановому двотомник Стуса.

      — Ось ми і дізналися про творчі плани Ланового. А вашу нову театральну роботу, наскільки мені відомо, всі ми зможемо побачити вже незабаром?

      — Так, думаю, у вересні. У театрі імені Франка лауреат Шевченківської премії Володимир Кучинський ставить виставу про Франка за п'єсою Кліма. Я там репетирую роль дружини Франка. Це буде перша прем'єра «франківців» у сезоні 2006—2007 років, але до 20 вересня театр поїде на гастролі у Львів, де відбудуться святкування ювілею Каменяра. Я багато читала про Франка, читала його листування з дружиною, але про саму роботу над цією роллю поки що говорити не буду — нехай уже після прем'єри.

      — А як ви ставитися до цієї ролі? І до Івана Франка, якого ми, дякуючи ювілею, наразі згадуємо особливо активно?

      — У Франка є такі вірші, де поет розповідає, як лежачи в полі, почув глас, який сказав, що він буде поводирем нації. Син коваля з Нагуєвичів, з села на Львівщині, став найосвіченішою людиною свого часу. Він мав енциклопедичну пам'ять і пам'ятав усе — міг назвати навіть сторінку якогось твору світової літератури, на якій зафіксована та чи інша думка. Звичайно, і крім нього були люди з прекрасною фактажною пам'яттю. Але монтувати знання, думки в такі блоки міг лише справжній пророк нації. На мій погляд, немає такої царини людської діяльності, де б він не сказав свого пророчого слова. У культурології, у соціології, в драматургії, в дитячій літературі, в поезії, в прозі — скрізь він був Мойсеєм. Для нашого народу і нашої нації. І тому я би хотіла, щоб, маючи таких велетів, як Шевченко, Франко, Леся, ми згадували про них не лише в ювілейні роки. В ювілейні роки ми можемо ще раз випускати повні збірки творів, друкувати красиві альбоми з їхніми світлинами, але пам'ятати мусимо завжди. А пам'ять — це і вечори, це поезія на радіо і у шкільній програмі, це вивчення філософських, культурологічних надбань Франка. Оце мені болить. Я вважаю, що потрібно створювати центри, такі як Гьоте-інститут. Щоб вивчати цю творчість якнайповніше. І щоб Франко не був прерогативою лише Львова, щоб ним опікувалася вся Україна.

      — Чи вистачає часу на підготовку ще однієї серйозної імпрези, рушійною силою якої ви є ось уже три роки? Маю на увазі фестиваль «Марія», що зазвичай відбувається у вересні.

      — Так, з 23 по 28 вересня у Києві втретє проходитиме фестиваль «Марія». Це Міжнародний фестиваль монодрам, у ньому беруть участь лише жінки-актриси, й аналогів фестивалю немає у світі. Ми його присвячуємо Марії Заньковецькій, першій нашій народній артистці. На цей фестиваль з'їдуться актриси з різних країн, вони гратимуть мовою країни, яку представляють.

      — Уже відомо, хто приїде цього року?

      — Будуть представниці Австралії, Німеччини (щоправда, німкеня гратиме латиною), Польщi, Італії, Росії, Білорусi, України. Вистави будуть справді цікавими. Представниця Польщi, наприклад, везе виставу, яка називається «Театр — це жінка». Італійка — виставу про статуї на острові Пасхи «Очі, що задивляються в небеса». Білоруска покаже спектакль за Ліною Костенко «Маруся Чурай», в якому будуть вкраплення поезії білоруської поетеси Матяш, європейської поезії. Я думаю, цей діалог, цей показ різних напрямів, жанрів, акторських манер і розуміння театральної мови дасть можливість нашому українському театрові нормально, достойно інтегруватися у світовий театральний процес.

      — Фестиваль «Марія», пригадується, це не лише вистави, а й «круглі столи», творчі зустрічі тощо. 

      — У рамках фестивалю ми запланували провести «круглий стіл», присвячений Садовському — у грудні виповнюється 150 років від дня його народження. Садовський і Марія Заньковецька — це, як ми знаємо, одне єдине. Буде презентація книги Юрія Хорунжого про Садовського. Буде ще й миттєвий театральний нюанс «Зустріч перша — зустріч остання» за листами Садовського і Заньковецької. Це буде виставка, присвячена їм обом. Ми зараз обговорюємо, яким чином буде побудована ця експозиція i яку вона матиме концепцію...

 

ДОВІДКА «УМ»

      Лариса Кадирова. Народна артистка України. Президент Українського центру Міжнародного інституту театру. Голова правління благодійної організації «Шевченківський фонд —XXI століття».

      Закінчила студію при Львівському українському драматичному театрі ім. М.Заньковецької, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, театрознавчий ф-т.

      У 1963—1992 рр. — актриса Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької. З 1992 р.— актриса Київського театру ім. І.Франка. Лауреат премії Спілки театральних діячів України ім. М.Заньковецької.

      Ролі в театрі: Пантера («Чорна Пантера і Білий ведмідь» Винниченка), Маклена («Маклена Граса» Куліша), Заньковецька («Марія Заньковецька» Рябокляча), Лариса («Безприданниця» Островського), Ніна («Чайка» Чехова) та інші.