Українська книга, видана в Карелії. На обкладинцi — пам’ятний Козацький хрест. (Фото автора.)
На початку серпня громадськість багатьох країн вшановуватиме пам'ять жертв «великого терору» 1937—1938 років, вчиненого комуністичною владою колишнього СРСР. У збірнику «Убієнним синам України. Сандармох», який цього року вийшов друком українською мовою у петрозаводському видавництві «Скандинавія», вміщено спогади, публіцистику, світлини, а також мартиролог наших земляків (понад 670 душ), розстріляних на території Карелії. Останні матеріали на основі документальних джерел підготував Юрій Дмитрієв — дослідник з Петрозаводська, один iз тих, хто 1997 року відкрив світові таїну урочища Сандармох (місця масових страт жертв політичних репресій у Медвежогорському районі Карелії).
Будь-яку книжку, видану українською мовою на теренах Російської Федерації, апріорі можна вважати бібліографічною рідкістю. А цю — і поготів! Збірник упорядкувала голова Карельської республіканської громадської організації «Товариство української культури «Калина» Лариса Скрипникова. Це вже друге видання, доповнене. Перше побачило світ торік, напередодні встановлення на місці страт Козацького хреста. Цей, перший за межами нашої держави, пам'ятник українським політв'язням був урочисто відкритий 5 серпня 2005 року за участю генерального консула України в Санкт-Петербурзі Миколи Рудька й великої делегації громадськості з України, США, Карелії, Москви та деяких областей Росії. Перевидання книги підтримали Міністерство закордонних справ України (за його сприяння оплачено частину нового тиражу) та Об'єднання українців Росії, очолюване членом Ради Федерації РФ Василем Думою. Упорядник книжки і її редактор скористалися слушною нагодою виправити певні вади першого видання, в якому бракувало, зокрема, спогадів деяких громадських діячів і митців, причетних до спорудження пам'ятника. Зокрема, співавтора скульптурного проекту Назара Білика, мистецтвознавця Михайла Селівачова, заступника голови правління товариства «Калина» Олега Мисилюка.
З-поміж тисяч жертв більшовицького терору, чиєю останньою земною адресою називають сосновий ліс поблизу Повенця, — Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний, Степан Рудницький... «Карельська земля приречена назавжди стати пантеоном розстріляного українського Відродження, — пише Віктор Ющенко у передмовi до книги. — Кров'ю невинно вбитих геніїв нашого народу написана одна з найчорніших сторінок історії України. Ця сторінка завжди має бути перед нашими очима як спогад і пересторога для майбутніх поколінь... Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п'єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української і світової». Трагедія, що має назву «Сандармох», — це злочин не лише проти України, а й проти людства, вважає Президент.
Останніми роками до меморіалу в Карелії та на Соловки щороку виїздять групи прочан з України, щоб у традиційні Дні пам'яті (5 серпня — в урочищі Сандармох, 7-го — на Біломорському архіпелазі) вшанувати жертв червоного терору. Донедавна координував ці поїздки колишній політв'язень, відомий публіцист і просвітник Василь Овсієнко. І сьогодні він допомагає небайдужим, ініціативним людям організувати групу, яка незабаром відвідає меморіальні місця на Півночі Росії.
В урочищі Сандармох є дерев'яна каплиця, поминальні хрести, меморіальні знаки, встановлені представниками різних національностей, чиї жертви покояться в тутешньому лісі. Українці встановили пам'ятник, який образно промовляє до всіх душ про злочин проти людства. Пам'ятник зведено на доброчинні пожертви жителів нашої країни і закордонних українців. Допомагали, передусім, Товариство української культури «Калина», Веніамін Трохименко — пенсіонер зі США, син розстріляного 1937 року вченого-мовознавця, громадська група підтримки спорудження пам'ятника у складі Лариси Скрипникової, Євгена Сверстюка, Василя Овсієнка, Михайла Селівачова, Миколи Малишка, Миколи і Назара Біликів та інших. А першовідкривач місця пам'яті Юрій Дмитрієв і в ці дні перебуває в експедиції, шукає на архіпелазі місце страти ще однієї численної групи політв'язнів Соловецької тюрми, в якій також загинули десятки українців.
Уже понад 20 місяців стоїть за озером Онего гранітний символ нашої скорботи. Уже вийшло друге видання книжки про Сандармох. Ми пам'ятаємо полеглих, але... не забуваймо і про живих! Не забуваймо гідно подякувати людям, причетним до цієї, без перебільшення, великої справи, якою є спорудження Козацького хреста «Убієнним синам України».
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
