Кілька сотень молодих людей повільно йдуть вулицею. За спинами несуть «вузлики з пожитками»: у кого маленькі, обережно зав'язані, у кого більші — з чоботами, що звисають, та шкарпетками. Був сонячний день. Досить тепло. Тиша, і лише іноді чутно перешіптування серед завмерлих перехожих. «Ви куди?» — хтось запитав хлопця з вузликом у руках. «Мігруємо! Всі йдуть, і я йду!» — сказавши це, він пішов далі. Та вже за десять хвилин диваки зникли: прийшовши нізвідки, повернулися туди ж! «Спочатку нерозуміння, потім здивування, і нарешті якийсь переляк», — розповідає Тетяна, випадковий свідок того дійства. — Не маю ні найменшого уявлення, хто ті люди і куди вони йшли, але виглядало це щонайменше ефектно!».