Під парламентом, який узяли під свою опіку пікетники з Партії регіонів, уже дзвенять перші дзвіночки «громадянського конфлікту». Поки що сторони розділяє міліція. (Фото УНІАН.)
Від учорашнього дня Президент має підстави розпустити парламент. 25 липня минуло рівно 60 днів від того часу, коли «відставився» уряд Юрія Єханурова, нового ж Кабміну досі немає. Спроби учасників «антикризової» коаліції вдатися до юридичної казуїстики й назвати травневу відставку уряду «складенням повноважень перед новим парламентом» виглядають просто смішно. Що тоді відставка? І чи не вони, «регіонали» і Ко, називали Кабмін Єханурова відставленим двічі чи й тричі, враховуючи «нищівні» голосування ще в Раді попереднього скликання?
Президент думає, чим обернеться розпуск парламенту, що світить «помаранчевим» на дострокових виборах і чи не краще все ж пошукати якихось компромісів із Партією регіонів. В ідеалі — щоб Прем'єром був уже хай не Єхануров, а, скажімо, Яценюк чи Гайдук; у трохи гіршому випадку — хай уже Прем'єр Янукович, але при ньому — «помаранчеві» перший віце-прем'єр, міністри внутрішніх і закордонних справ, фінансів і оборони, економіки і юстиції, навіть промполітики до купи. «Регіони» наполягають на Януковичі й називають такі торги «цинічними». Ющенко говорить усе те ж: до кінця 15-денного терміну, відпущеного йому Конституцією на роздуми й переговори, ще довго, а право розпустити парламент у нього є...
Певно, Олександр Мороз зараз кусає лікті, думаючи про те, як вони з Віктором Медведчуком у 2004 році могли вирішити сьогоднішню проблему «антикризової» коаліції. Якби були ще трохи передбачливішими. Треба було просто не вписувати тоді в текст конституційної реформи право Президента розпускати Верховну Раду за таких-то умов. Або принаймні вказати, що «складення повноважень» Кабміну перед новим парламентом не є його, Кабміну, «відставкою», яка дає відлік 60 дням до «дедлайну». Або ще краще — просто зобов'язати Президента завізувати кандидатуру на Прем'єра. І бажано в 15-хвилинний термін, а не в 15-денний.
Однак маємо Конституцію таку, яку маємо. Недопрацював тут Сан Санич, хоч і передбачав у рожевих мріях своє повернення на спікерство в ранзі «не першої, але й не другої» людини в державі.
Хоча чому «не першої»? Фактично, першої. Апетит до Мороза приходить під час їди, і тепер, ставши Головою ВР від «коаліції за 300 млн. доларів», він виступає з телезверненнями значно частіше, ніж Президент, використовує для пересування по столиці значно крутіші автокортежі та й державними літаками для польотів на футбольні матчі не гребує.
Віктор Ющенко має юридичні підстави розпустити цей парламент, а є для цього ще й підстави політичні. Усе впирається не лише в особу Прем'єра-Януковича — ненабагато кращим, а то й гіршим «подарунком» є персона Мороза-спікера. Якби парламент очолював інший політик, Президентові довелося б воювати лише по одній лінії — із «регіоналами». А так — у державі з'явився ще один полюс впливу. При цьому на посаду спікера, й без того посиленого політреформою, наклався такий амбітний, хитрий і безжальний гравець, як Олександр Мороз.
Війна між Банковою й парламентом обов'язково буде, хоч би які меморандуми Ющенко підписував з «антикризовою» коаліцію. Хоч би які «широкі» коаліції утворював. Бо Олександр Олександрович, що називається, «відчув запах крові». Це його останній шанс.
Така вже карма в Мороза — воювати з Президентами. У 1996-му він на рівних протистояв Кучмі, від імені парламенту домагаючись прийняття не автократичної Конституції. Тепер, рівно через 10 років, лідер Соцпартії, зміцінілий за рахунок донецьких фінансів, змагається за вплив уже з новим Президентом. І знову на кону — Конституція, теж нова. Тільки Конституція тепер є для Мороза вже суто засобом, а не метою. Засобом реалізувати свої владні повноваження.
А їх Сан Санич розуміє своєрідно. І, до речі, «регіоналам» у найгіршому випадку розгортання подій також ще належить відчути, що то є — спраглий до влади «партнер» Мороз. Ми ж наразі говоримо про те, що для Олександра Мороза є дві думки: а) своя; б) неправильна, вона ж антидемократична й неправова. Хитрий лис Мороз упевнений, що рано чи пізно всі, хто з ним не погоджується, визнають свою неправоту, прийдуть і вибачаться. Іноді він має рацію. Скажімо, мав її тоді, коли був затятим опонентом режиму Кучми. Але той режим скінчився, скінчилася й вигода від боротьби з ним. Тепер вождь Соціалістичної партії бачить вигоду у співпраці з «донецькими». А от розпуск парламенту для нього — це обов'язковий крах, втрата спікерського трону, потреба шукати новий формат для участі своєї скомпрометовоаної партії в перевиборах (у блоці з «Регіонами» чи з «Нетаками»?), дуже туманні перспективи повернути таку високу посаду в достроковому VI скликанні. І тому Мороз пішов у лобову атаку. І, упереджуючи будь-які конкрентні дії Президента в напрямі розпуску ВР, виступив позавчора увечері з промовою до народу в ефірі центральних телеканалів. Зауважмо, що до появи на Першому національному (між бізнес-новинами і спортом) спікер ті самі слова на тлі синьо-жовтого прапора й книжок прорік і на «пінчуківському» ICTV.
Основний «месидж» спікерської відозви такий: Верховна Рада не підкориться «незаконному» указу Президента про розпуск парламенту. Сьогодні наша держава стоїть на порозі серйозного випробування, українське суспільство в результаті політичних інтриг розколоте на Захід та Схід. Маховик цього штучно створеного протистояння розкручується. Радикальні політичні сили заявляють, що обрана Верховна Рада не дієздатна, що треба проводити повторні вибори. Під фальшивими лозунгами суспільству нав'язують логіку громадянського конфлікту, нетерпимості та непримиренності. Замість діалогу та компромісу деякі українські політики провокують у суспільстві зіткнення «стінка на стінку». Але насправді ініціаторам повторних виборів потрібні не перевибори, а атмосфера хаосу, безвладдя та правового безчинства.
Мороз нагадав, що всі поважні європейські та міжнародні інститути офіційно заявили, що парламентські вибори 26 березня пройшли у чіткій відповідності з усіма демократичними нормами. Також у суворій відповідності з законом у парламенті створена «антикризова», а по суті — «об'єднуюча» коаліція, яку підтримує більшість народних депутатів, що отримали довіру виборців. Парламент виконує свої функції. За участі всіх п'яти фракцій створені комітети, обране їх керівництво, розглядаються важливі законопроекти. Після внесення Президентом запропонованої коаліцією кандидатури прем'єра достатньо двох днів для сформування уряду. Тобто влада цілком дієздатна.
Уперше Україна має можливість у відповідності з усіма демократичними нормами одержати коаліційний уряд, який представлятиме більшість провідних політичних партій. Такого у нашій історії ще не було. Це найскладніший іспит, який повинен показати, чи можливе в Україні формування влади на основі домовленостей, а не на основі насильства та погроз або взагалі однією людиною.
Голова ВР стверджує: «Ніяких підстав для розпуску Верховної Ради Президент Віктор Ющенко не має. А на авантюри він, я переконаний, глибоко переконаний, не піде».
Iдучи далі, Голова ВР висловлює переконання: «Українському суспільству вже не вдасться нав'язати якісь штучні політичні схеми за допомогою, припустимо, внутрішніх військ. Майдан 2004 року показав, що ніякі спецпідрозділи не можуть примусити суспільство змиритися зі свавіллям влади. Президент це знає краще, ніж будь-хто. Народ не вдасться уже ні зламати, ні обдурити нікому і ні під якими прапорами».
Маючи нахабство втрутитися в потік праведної лексики Олександра Олександровича, зауважимо в цьому місці, що він манкірує тим Майданом, який сам і зрадив, пішовши на змову з «донецькими».
Але це тільки початок Морозових лже-свідчень. Бо далі він каже: «Проблема в Україні сьогодні навіть не в тому, що ім'я кандидата в прем'єр-міністри Віктор Янукович. Проблема в тому, що багато людей у владі не розуміють, що абсолютної влади не буває і не буде. Суспільство може розвиватись лише на основі компромісу, і волю виборців треба поважати. Більшість українців надали мандат довіри більшості Верховної Ради. І ця більшість має конституційне, я підкреслюю, конституційне право на формування уряду».
Якщо Сан Санич говорить про виборців, то хай запитає в тих, хто за нього голосував: чи ставили вони галочки в бюлетенях за його об'єднання з Януковичем, Ахметовим, Засухою, Піскуном, Ківаловим, Симоненком тощо? Чи таку коаліцію вони підтримали?
А згадки про «абсолютну» владу — просто єзуїтські й запозичені Морозом із його ж лексики антикучмівського періоду. Бо кого-кого, а Віктора Ющенка в бажанні, та й умінні взяти абсолютну владу звинувачувати неможливо в будь-якому разі. Натура не та. Однак Морозові для фальшивих логічних побудов підійдуть і такі кліше.
Далі він каже, що «фракції Соціалістичної партії, Партії регіонів і Компартії запрошують до входження в «об'єднуючу» коаліцію інші фракції, конструктивні переговори з цього приводу ведуться, зокрема, з «Нашою Україною». Чому ж за стінами Верховної Ради політики висувають ультиматуми? Ми всі представники українського народу — зі Львова, з Донецька, Києва, Сімферополя, Полтави. І всім нам, незалежно від регіону, необхідно навчитися знаходити порозуміння між собою».
Порозуміння — нібито для припинення економічної кризи, зупинки зростання цін на газ, тепло, світло, на проїзд у громадському транспорті тощо. Але насправді — для збереження його, Мороза, при владі.Бо в наступному абзаці ми почули: «Як Голова Верховної Ради України хочу запевнити суспільство, що парламент працюватиме у повній відповідності до Конституції України. Наголошую: у Президента є законний і цивілізований шлях — внести до парламенту запропоновану коаліцією кандидатуру Прем'єр-міністра. Не треба провокувати Президента на сумнівні кроки... Якби навіть припустити видання незаконного указу про розпуск парламенту, Верховна Рада цьому свавіллю не підкорилася б. Ми готові відстоювати демократичні права і свободи всіма законними, і, ще раз підкреслюю, конституційними засобами».
Своє звернення пан спікер завершив ще більшими жахами — налякав бойовими діями, які точилися навколо російського «Білого дому», коли тамтешній парламент був розстріляний танками Єльцина: «Пригадаємо Росію 1993 року, коли в результаті політичних інтриг загинули сотні людей. Це ганьба була б для держави». При цьому Сан Санич якось не помітив, що його промова була вибудувана у стилі Руслана Хасбулатова — того самого голови ВР Росії, котрий спричинив перестрілку між «червоними» та «президентськими» силами.
«Розпуск парламенту спровокував би громадянський конфлікт, а це нічим не виправдана трагедія, за яку комусь довелося б відповідати», — заявив Мороз. Це означає ще й те, що він стоїть на боці сил, котрі готові влаштувати після відповідного указу Президента лише їм зрозумілі силові «розборки».
Без сумніву, така заява є об'єктом не лише політиків, а й юристів. Біда лише в тім, що Конституційний Суд в Україні паралізований зусиллями в тому числі й пана Мороза, тож немає кому дати остаточну чітку відповідь на питання про законність розпуску ВР. Однак амбіції КПРС дійшли до того, що перший віце-спікер Адам Мартинюк заявив: за відсутності КС трактувати Конституцію й закони має цілковите право саме парламент.
Учора слова Мороза й Мартинюка оцінювали опоненти. Так, фракція «Наша Україна» заявила, що виступи спікера та його першого «зама» є «проявом наміру узурпувати владу в Україні». «Їхні заяви є прямим порушенням Конституції та законодавства України, зазіханням на конституційний лад»; така позиція керівництва Верховної Ради «є зразком політичного шантажу та вседозволеності», вважають «нашоукраїнці» і наголошують: «шантаж та узурпація в Україні не пройдуть. Це довів Майдан 2004 року».
«Які підстави були використовувати репліки про танки, розстріл і свавілля, коли Президент не зробив жодного кроку з цього приводу?!» — звернувся до спікера з трибуни ВР депутат Роман Зварич.
Юлія ж Тимошенко була ще різкішою і назвала понеділковий виступ спікера Мороза «істеричним». «Ми бачимо, як сьогодні нагнітається з усіх сторін абсолютно ненормальна істерія навколо дострокових виборів, ми бачимо: це вже дійшло до офіційних заяв, у тому числі і керівництва ВР», — сказала Тимошенко на вчорашньому засіданні фракції БЮТ. Її висновок такий: Мороз, власне, попередив Президента і країну, що вони («антикризова» коаліція) не будуть виконувати укази Президента й готовi діяти антиконституційно. Лідерка БЮТ висловила сподівання, що найближчими днями розпочнуться консультації Президента щодо дострокового розпуску парламенту.
Якщо вони справді почнуться й будуть оголошені саме як консультації для розпуску ВР, а не для створення нового уряду та коаліції, «синьо-червона» більшість парламенту збереться під куполом уже через півгодини-годину. Адже саме таке рішення 224 голосами «за» «більшовики» ухвалили на засіданні ВР у понеділок увечері. «Невідкладно, без скликання» — такий механізм, записаний у постанові Морозового парламенту, «Наша Україна» знову називає антиконституційним. Адже скликати, за законом, обов'язково має хтось в офіційному порядку — чи спікер, чи Президент, чи 150 депутатiв.
Напруга наростає. Варіантів виходу з кризи — кілька. Вибираємо разом. Враховуємо інтереси не лише «шкурні», а й національні. Дбаємо про імідж України.
Прем'єром стає Янукович, уряд майже цілком віддається на відкуп КПРС, «Наша Україна» й БЮТ ідуть в опозицію й упродовж усієї каденції втрачають своїх депутатів, яких перекуповують до штучно створюваної «широкої» коаліції. Знекровлена опозиція чекає наступних планових виборів, у країні панують реваншисти Янукович, Ахметов і Мороз; у протистоянні з ними Президент Ющенко поступово втрачає владу.
«Нашій Україні» вдається домовитися про формування уряду на «паях», визнавши Януковича легітимним Прем'єром. «Помаранчеві» виборці остаточно відвертаються від «НУ», «сині» виборці до Президента так і не «привертаються». Опозиційні Блок Тимошенко веде виснажливі бої із великими втратами проти влади всіх кольорів, рейтинг Юлі дедалі зростає. Реально в країні панує Ахметов, Мороз протистоїть Ющенкові в парламенті.
Президент використовує своє конституційне право й підписує указ про дострокові вибори народних депутатів. Рейтинг Президента зростає — він ухвалив «сильне» рішення в очах своїх виборців.
З'являються два підваріанти (при обох, зауважте, уряд Єханурова залишається «в.о.» фактично до Нового року).
«Силовий»: «антикризова» коаліція зачиняється в парламенті, не визнає указу про розпуск, продовжує «роботу», оточує будівлю на Грушевського «синіми» демонстрантами; канали НТН і ТРК «Україна» в прямому ефірі показують нічні «бдєнія» «легітимних» народних обранців.
«Спокійніший»: трохи помітингувавши, «сині» починають готуватися до дострокових виборів (які коштують трохи більш як 350 млн. державних гривень), виконуючи постанову ЦВК про їх призначення на середину осені. Хто пройде у ВР VI скликання й чи будуть це ті самі люди й ті самі фракції — справа виборців.
Прес-служба Блоку Юлії Тимошенко наголошує, що практика проведення дострокових виборів у Європі та в інших країнах світу є дуже поширеною. Вони не розглядаються як щось надзвичайне. Це є стандартною нормою Конституцій більшості країн, як з президентською, так і з парламентською формами правління.
Говорячи про досвід інших країн із розпуском законодавчих зборів, прес-служба БЮТ у своїй учорашній заяві зазначила, що дострокові вибори у 2000-2006 роках, зокрема, відбувалися в таких країнах: Португалія (2005 рік), Німеччина (2005, також достроковими були вибори у 1972 і 1983 рр.), Ізраїль (2001,2003,2006), Нідерланди (відбудуться 22 листопада 2006 р.), Словаччина (2006), Туреччина (2002), Таїланд (2006), Індія (2004), Японія (2000,2005), Греція (2005), Сербія та Чорногорія (2003), Велика Британія (2001), Хорватія (2003), Данія (2005), Австрія (2002), Канада (2006).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
