Сьогодні наші діти із задоволенням дивляться фільми дитинства своїх батьків, а то й дідусів із бабусями: «Королівство кривих дзеркал», «Золотий ключик», «Пригоди Електроніка», «Гостя з майбутнього»... І нічого у цьому поганого не було б — бо фільми таки справді класні, — якби не той сумний факт, що сьогодні кіно для дітей в Україні не знімається взагалі. Ми навіть про це якось і забули, переймаючись, в основному, тим, що стрічок для дорослих продукуємо в кілька десятків разів менше, ніж Росія. Але нещодавно зі стану українських кіношників надійшла новина, яка цілком претендує стати переломною у цій маловтішній ситуації: розпочалися зйомки музичної казки для дітей з робочою назвою «Як Мелана долю шукала».

Нахапавши неймовірну кількість бонусів у вигляді грошей та шаленої всесвітньої популярності, Ден Браун зі своїм «Кодом да Вінчі» міг уже спокійненько вмоститися на лаврах і хоча б ненадовго розслабитися. Книжки продаються, відрахування «капають», серйозних конкурентів у темі не спостерігається... І якщо він так не вчинив, то... вже, мабуть, вийшов із «відпустки» і з усіх сил намагається надолужити згаяне. Бо свою книгу «Ассасіни» випустив ще один дослідник церковних канонів — американець Томас Гіффорд, (російською її видало видавництво «Ексмо»). Щоправда, конкурент Брауна свій роман написав на п'ятнадцять років раніше, це таким довгим виявився його шлях до читача.

Безліч уз пов'язувало уславленого архітектора Владислава Городецького із Поділлям, а зокрема з Немировом та його околицями. Перша і, очевидно, найголовніша з них була зафіксована у метричній книзі місцевої парафії, де значилося, що він народився 1863 року в селі Шолудьки у родині управляючого одним із маєтків родини Потоцьких. Тут, у міській класичній гімназії, Городецький отримав ази освіти, тут його уяву вперше зачарували архітектурні перлини, і, мабуть, насамперед — тульчинський палац Потоцьких, збудований Лакруа. Втім Немирову теж було чим похизуватись, адже чимало величних будинків у стилі класицизму тут було зведено за проектами професора архітектури Київського університету Франца Меховича (спадщина якого, до речі, досі ще належно не поцінована) — багато з них збереглися до сьогодні.