А як би вчинили саме ви?

12.07.2006

      Опитування, з яким журналіст «України молодої» звернувся як до своїх знайомих, так i незнайомих жінок на вулиці, дало несподівані результати. Лише кожна третя жінка сказала, що ніколи у житті (свят-свят-свят) не потрапляла у подібну ситуацію. Інші або пережили приниження гвалтуванням, або їм ледь не дивом вдалося втекти, налякати нападника чи відговоритися. Втім далеко не всі виявилися готовими до рішучого протистояння гвалтівнику, аж до вбивства. Крові, фактично, не бажав ніхто. Та й неможливо спрогнозувати таку екстренну ситуацію i власну роль у ній. Наводимо окремі реальні жіночі історії, перевага, звісно, тим нашим співрозмовницям, які у подібні ситуації потрапляли. Імена змінено, вік підкориговано.

 

Катерина, 27 років:

      «Це сталося, коли мені було 18 років, ще до знайомства з моїм чоловіком. Була молодшою, познайомилася з хлопцем, обмінялися телефонами, все як у всіх. На першому побаченні квіти, кафе, провів додому, здавався нормальним. На друге побачення запросив у ресторан. Приїхав на машині, за кермом був його друг, з яким я не була знайома. Сказав, що він просто підвезе до ресторану, але ми приїхали на якусь квартиру. Там уже була «поляна» — шампанське, фрукти. Десь на третьому бокалі мій «кавалер» запропонував спробувати «лямур де труа», я рішуче відмовилася, тоді він став значно наполегливішим, переконувати у перевагах почав i його друг, пустили в хід руки... Мене мов ошпарило, підхопилася, схопила недопиту пляшку шампанського i зі страшним криком на весь будинок розбила її об стіну. Схопила наступну i сказала, що розіб'ю її об голову того, хто до мене наблизиться. Вони перелякалися, але думаю, не через мої погрози, а через те, що я могла щось пошкодити у квартирі, бо вони її орендували. Сказали: «Йди, тільки нічого не бий». Бігла звідти аж до самого дому. Відходила морально ще десь місяць. Але вбити не змогла б ні морально, ні фізично, опиралася б, але ті двоє були з факультету фізичного виховання, спортсмени, швидко б мене скрутили».

Аліна, 35 років:

      «Мене намагався згвалтувати один сибіряк, мисливець, коли я студенткою, ще за радянських часів поїхала до будівельного загону в Іркутську область. Того дня йшов дощ, роботи не було, i ми на човнах попливли подалі, щоб побачити природу Сибіру. Нас, купку студентів, супроводжували місцеві рибалки та мисливці, щоб з нами нічого не сталося, щоб не заблукали. Багато хто тоді сильно випив, я вирішила спати у човні, вкрившись куфайкою, подалі від гамору. Може, я трохи й кокетувала з тим Аркадієм, однак «спати» з ним не збиралася. Але він мене знайшов навіть у човні. Був дуже п'яний. Почав брудно чiплятися, а коли отримав відмову, просто повалив мене, i я зрозуміла, що братиме силою. Не знаю, як моя ліва рука випадково торкнулася його поясу i намацала там довгий мисливський ніж у піхвах. Він, до речі, ним дуже хизувався перед усіма, цей ніж йому зробили на замовлення, руків'я було зі слонової кістки. Вихопила ніж i якось незграбно, обійнявши рукою, але через переляк, дуже рішуче, приставила його до горла. Сказала, що вб'ю. Не знаю, чи змогла б, але емоцій було через край! Він одразу змінився, протверезів, після тривожної паузи пішов. Ніж я йому повернула, він лише кинув: «Я ж навіть на ведмедя ходив!»

Ольга, 25 років:

      «Я ще вчилася у дев'ятому класі, 15-річна дівчинка була, незаймана. Якось у мене відвалився каблук, сіла біля фонтана i плачу, бо треба ж додому повертатися, а я така незграбна без каблука. Підсів якийсь дядечко, років 40, почав втішати. А я одноліткам не довіряла, а от дорослі в мене чогось користувалися неабияким авторитетом. Заспокоїлася, поговорили про життя. «Добрий дядя» сказав, що може розповісти чимало цікавого i запропонував зустрітися наступного дня. Зустрілися, пішли в якесь круте кафе, окремий кабінет, телевізор увімкнули, а там «Том i Джері». Я така рада, їм морозиво, аж раптом дядько ні з того, ні з сього як накинеться на мене! За якісь секунди зірвав з мене i футболку, i спідницю! Якось вирвалася i в одній білизні до дверей, а вони зачинені! А чоловік лише посміхається i каже щось про те, яка я пристрасна. I знову до мене. Тут мене на таку скоромовку пробило, я завжди в емоційному стані швидко говорю, але так, як я «шпрехала» тоді, ніколи не було. Обіцяла йому всі кари — що одразу ж побіжу до міліції, що за незайману «малолєтку» йому дадуть по повній тощо. Він спочатку не вірив, що мені 15 років i що я незаймана, але врешті-решт я його забалакала i він мене відпустив. А щоб убити... Не змогла б, страшно. Опиратимусь, як зможу, бо людина ж мене вбивати не збирається...»

Інна, 30 років:

      «Після спільного застілля шурин мого колишнього хлопця взявся підвезти мене додому. Але повіз не додому, а в ліс, поруч iз селом. Навалився i почав зривати з мене одяг, я намагалася його вгамувати, казала: «Ти ж одружений!» Врешті сказала, що згодна, але ж не в машині, де ніде розвернутися. Сказала, щоб постелив щось на траві, а я сама роздягнуся, бо нібито соромлюся, i прийду. Він тільки з машини, а я з іншого боку — i в ліс. До села десь кілометрів п'ять було. Добиралася чагарниками, бо він гукав, світив фарами, казав, що не чіпатиме, але дурних немає! Лише під ранок добралася додому, уся в сльозах. Потім він ще довго вибачався перед батьками, щоб не подавали заяву в міліцію за спробу згвалтування, дружина його приходила, бідкалася на свою жіночу долю.

      Інший випадок стався вже в студентські роки, у гуртожитку. Часто ходили дивитися телевізор до одного африканця, бо тоді «ящик» в гуртожитку був дивом-дивним. Одного вечора прийшла лише я. Дивлюся телевізор, аж раптом цей негр як стрибне на мене! Ніяких слів, прелюдій. Але ж цього разу ми не в лісі були. Я заволала так, що він, немов ошпарений, від мене відскочив. А тут i весь блок до кімнати заскочив. Він потім ще з цукерками приходив вибачатися. Казав: «Я не хотєл насіловат...» А вбити людину — дуже страшно. Навіть у такій ситуації. Тут ще такий момент — одна річ, коли на тебе нападає якийсь маніяк у підворітті, й зовсім інша —коли ти людину все-таки знаєш».

Нiна, 26 рокiв:

      «Вбити не змогла б. Тим бiльше, що знаю про що говорю. Адже мене гвалтували. Тодi я була студенткою, подруга запропонувала поїхати на природу, на шашлики. Вона була зi своїм новим хлопцем, а вiн з другом, якого я не знала. Вiдпочивали на якiйсь Богом забутiй базi на одному з днiпровських островiв. Хлопцi орендували два будиночки на нiч. Вночi все й сталося. Подруга нiчого не знала. Коли вiн мене вiдпустив, я зчинила крик, повибiгали й iншi вiдпочивальники. А гвалтiвник разом iз другом втекли на авто. Люди радили звернутися в мiлiцiю, але я простила... Його Бог покарає. А з подругою потiм добиралися до найближчої зупинки кiлька годин.

  • І нема на то РАДИ

    Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>

  • Вижити за лінією фронту

    Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>

  • Школа войовнича

    Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>

  • ЗалізоБЕТОНні докази

    Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>

  • Шукайте жінку

    Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>

  • Пані невДАЧА

    Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>