Моцарт. «Реквiєм» токсикологiв

05.07.2006
Моцарт. «Реквiєм» токсикологiв

      Нинішній рік оголошено ЮНЕСКО роком Вольфганга Амадея Моцарта (1756-1791). Адже на 2006-й припадає 250 років із дня народження і 215 років iз дня смерті «Бога музики», як називали великого композитора. Моцарт помер у 35-річному віці — після дивної хвороби, яку точно досі ніхто так і не діагностував. За п'ять місяців до смерті в нього народився молодший син, а сам Моцарт майже до останнього писав музику і диригував. Саме тому його хвороба видається такою незрозумілою і загадковою. Часто причину смерті шукають у тому, що геніальному композиторові багато хто заздрив. І головним заздрісником до сьогодні називають колегу Моцарта, також композитора, Антоніо Cальєрі. Проте зрозуміло: щодо смерті видатного австрійця є дуже багато запитань і жодної абсолютно достовірної відповіді.

 

Геній музики був похований, як бідняк

      Національна гордість Австрії, музичний геній, королівський та імператорський капельмейстер був похований у спільній могилі на віденському цвинтарі святого Марка. Коли дружина Моцарта Констанца через 18 років, уперше після похорон, вирішила відвідати його могилу, то не знайшла її. Єдиного свідка, хто міг би показати місце захоронення, — працівника кладовища, який ховав Моцарта, — вже не було серед живих. План цвинтаря святого Марка знайшли аж через 68 років після похорону композитора — у 1859 році. Тоді ж встановили мармуровий монумент на ймовірному місці поховання Моцарта. Але до сьогодні точно так і невідомо, де насправді він похований. Історики пишуть, що видатний композитор знайшов останній притулок у спільній могилі з двома десятками бідняків та безпритульних.

      За офіційною версією, причиною такого більш ніж скромного поховання було безгрошів'я композитора. Ховали його дуже швидко, без оголошення про день і місце похорону і навіть без відспівування в головному храмі Відня — соборі святого Стефана, хоча сам Моцарт був помічником капельмейстера цього собору.

      На похоронах не було дружини Моцарта Констанци, а супроводжували його в останню путь лише кілька колег-композиторів, серед яких, за версіями істориків, був і Антоніо Cальєрі. У канцелярії собору святого Стефана залишився офіційний запис про те, що смерть композитора настала від «гострої просоподібної гарячки». Проте 12 грудня 1791 року, через сім днів після смерті Моцарта, віденський «Музичний тижневик» написав: «Оскільки після смерті його тіло розпухло, то навіть стверджують, що він був отруєний».

      Уже два з половиною століття безліч дослідників намагаються встановити точний діагноз і, відповідно, причину смерті Моцарта. Проте вочевидь повна правда про композитора була похована сірого грудневого дня 1791 року разом із ним.

      Серед робіт, присвячених смерті Моцарта, найбільш фундаментальні праці належать лікарям Йоханнесу Дальхову, Гюнтеру Дуда, Дітеру Кельнеру і Вольфгангу Ріттеру. Кількість «встановлених» Моцарту діагнозів величезна, але до сьогодні жоден із них не визнаний остаточним. Офіційним діагнозом Моцарта було названо «гостру просоподібну гарячку».

Хвороба Моцарта: версії і припущення

      Медицина XVIII сторіччя розуміла під такою гарячкою хворобу, що супроводжувалася висипом і високою температурою. З літа до зими 1791 року в Моцарта були такі симптоми, як загальна слабкість, втрата ваги, металевий присмак у роті, гарячка, сильні головні болі, болі в попереку, симптоми отруєння та інтоксикації організму. Проте одночасно були сильні набряки тіла, не характерні для жодної «гострої гарячки».

      Є ще одна з версій причин смерті — менінгіт (запалення мозкових оболонок). Проте вона також сумнівна, бо до останньої хвилини Моцарт зберігав ясність думок, працездатність, та й клінічних проявів менінгіту в нього не було. Якщо говорити про ревматичну лихоманку і серцеві ускладнення як причину смерті, то виникає питання, як із тяжкохворим серцем Моцарт міг незадовго до смерті диригувати оперою «Чарівна флейта»?

      Дехто з дослідників намагається «підігнати» хворобу Моцарта під діагноз «ниркова недостатність». Набряки тіла при цьому справді бувають. Проте Моцарт протягом останніх трьох місяців життя написав дві опери, дві кантати, концерт для кларнета і вільно їздив із міста до міста, а при тяжкій патології нирок такий спосіб життя був би неможливим. Крім того, в історії хвороби Моцарта про запалення нирок взагалі не йдеться.

      На думку низки вчених, Моцарт помер від хронічного отруєння ртуттю. Причому така речовина, як ртуть-сулема, потрапила в його організм не одноразово, а багато разів підряд. Остання стадія захворювання, спричиненого ртуттю, справді схожа на ниркову недостатність, бо нирки перестають працювати. І хоча у XVIII столітті було дуже багато відомо про отрути і отруєння, клініку ртутної інтоксикації лікарі як слід не знали, тому й не змогли б поставити чітко такий діагноз.

      Головним «промоутером», який «пропагував» версію насильницького отруєння Моцарта, став російський письменник Олександр Пушкін — автор трагедії «Моцарт і Сальєрі». Сам Пушкін вважав Cальєрі величезним заздрісником, якого гризла думка про те, що він не може дотягнутися до рівня Моцарта. На Заході Пушкіна дуже критикували за те, що він перетворив Cальєрі на злочинця. Проте в самій Росії, зокрема і в наш час, багато авторів як наукових, так і газетних публікацій продовжують доводити правоту Пушкіна.

      Так, цього року, з нагоди 250-річчя з дня народження Моцарта, російська «Независимая газета» опублікувала статтю під назвою «А все-таки Пушкiн мав рацiю!», де наводяться різні версії отруєння австрійського композитора. Авторка статті називає ймовірних отруювачів: Антоніо Cальєрі, Франц Ксавер Зюсмайр (учень Cальєрі, потім Моцарта і коханець дружини Моцарта Констанци) та представники масонської ложі, до якої належав і сам Моцарт. Усі ці версії, безперечно, остаточно не підтверджені. Як стверджує «Независимая газета», Cальєрі був психічно хворим, патологічно заздрісним і навіть казав, що якби Моцарт залишився живим, то «відібрав би у всіх композиторів шматок хліба». Також Cальєрі нібито з часом розкаявся в отруєнні Моцарта і навіть через те, що його загризало сумління, кілька разів намагався вчинити самогубство.

Чи був Сальєрі злочинцем?

      В Україні написано низку наукових праць про причини загадкової смерті видатного композитора. Провідний вітчизняний токсиколог, керівник лабораторії промислової токсикології Інституту медицини праці АМНУ, академік АМНУ, член-кореспондент НАН і автор праці «Книга про отрути і отруєння» Ісаак Трахтенберг також досліджував історію хвороби Вольфганга Амадея Моцарта. І саме до пана Трахтенберга «УМ» звернулася з проханням прокоментувати різні версії причини ранньої смерті австрійського митця. При цьому, звісно, українська версія смерті Моцарта — це також лише версія.

      — Ісааку Михайловичу, спочатку давайте з'ясуємо, чи був Моцарт здоровою людиною? Чи хворів він чимось ще до виникнення свого тяжкого і смертельного захворювання?

      — Відомий київський професор-терапевт Єфрем Ліхтенштейн написав есе «Історія хвороби і смерті Моцарта». Знайомлячись із біографією композитора, він звернув увагу насамперед на те, що дитиною Моцарт часто хворів. З раннього дитинства він страждав на ревматизм — це стало відомо з листів його батька, зі спогадів рідних і близьких. Ліхтенштейн пише, що в дитинстві та юності Моцарт мав часті ангіни і симптоматика його хвороб відображає сучасне уявлення про ревматичну інфекцію з ураженням серця, мозку, нирок, суглобів. Подальша виснажлива праця і моральні страждання, що позначалися на всьому творчому житті композитора, могли призвести до порушення кровообігу і утворення набряків. Професор Ліхтенштейн стверджує, що інтерпретація діагнозів Моцарта не дає змоги заперечити наявність у нього ревматичного захворювання з подальшим порушенням кровообігу. Варто враховувати, що йдеться про XVIII сторіччя, коли лікарі ще не мали об'єктивних засобів діагностики, не могли провести відповідні аналізи крові, дослідження мозку, серця. Вони просто визначали причину захворювання на основі зовнішніх проявів хвороби і часто робили це суб'єктивно.

      — А наскільки вірогідною є версія про те, що Моцарта отруїли?

      — Насамперед потрібно розглянути питання про те, якою отрутою могли отруїти Моцарта. У XVIII столітті до рук отруйників найчастіше могли потрапити сполуки миш'яку і похідні ртуті. Якщо припустити в цьому випадку гостре отруєння миш'яком, то очевидно, що картина хвороби, яка була в Моцарта, ніяк не вкладається в симптоми такої інтоксикації. Настільки ж сумнівне отруєння сполуками ртуті — сулемою. Як відомо, гостра ртутна інтоксикація проявляється низкою зовнішніх ознак. У разі отруєння сулемою виникають симптоми так званої сулемової нирки — ниркової недостатності. Такої клінічної картини в Моцарта не було. Якщо ж припустити, що в цьому разі можливе хронічне отруєння, то мали б спостерігатися симптоми так званого ртутного еретизму, а також характерний тремор (тремтіння рук), який проявляється в порушенні почерку. Проте збережені після смерті композитора партитури його останніх творів — «Чарівної флейти» і «Реквієму», навіть за найбільш прискіпливого їх розгляду не мали ознак ртутного тремору.

      — А як же щодо вороже налаштованого до Моцарта Антоніо Сальєрі? Ви вважаєте, що з точки зору токсикології він має повне алібі?

      — Це вже питання зі сфери судової медицини. Відомо, що остання зустріч Моцарта і Сальєрі відбулася, на думку моцартознавців, наприкінці літа 1791 року — тобто приблизно за три місяці до смерті композитора. Отже, якби Сальєрі був насправді отруйником ненависного йому кумира, то він мав би отруїти його великою дозою якоїсь речовини, дія якої проявилася не одразу. Проте чи існує така речовина, щоб вона подіяла аж через три місяці? Адже токсикологам невідомі такі хімічні речовини, прихований період дії яких на організм тривав би протягом такого тривалого часу після одноразового прийому смертельної дози. Водночас є припущення, що Моцарт зазнав тривалого систематичного отруєння дрібними дозами якоїсь хімічної речовини. Але в цьому разі такий злочин могли скоїти, зрозуміло, лише найближчі люди, які були поруч із композитором в останні місяці його життя. А на таке питання, що потребує ретельної криміналістичної інтерпретації, навряд чи хтось ризикне відповісти. До речі, Сальєрі не лише «інкримінували» отруєння Моцарта, а й при цьому вбачали причину його заздрості в тому, що він нібито був «ремісником від музики». А це не відповідає дійсності, бо він був талановитим композитором, дуже працездатною людиною і неабияким педагогом. У нього навчалися і Бетховен, і Шуберт.

      — Чому ж на версії того, що вбивцею Моцарта є Сальєрі, наполягав Пушкін?

      — Сама версія про отруєння Моцарта набула гласності багато в чому завдяки трагедії Пушкіна «Моцарт і Сальєрі». Пушкін не сумнівався, що Моцарта отруїв Сальєрі. У пушкінському архіві знайшли такий запис: «Під час першої вистави «Дон Жуана», у той час, коли весь театр, переповнений враженими знавцями, насолоджувався гармонією Моцарта, пролунав свист — усі озирнулися з обуренням і знаменитий Сальєрі вийшов із зали — розлючений, змучений заздрістю. Деякі німецькі журнали писали, що на смертнім одрі він зізнавався нібито в жахливому злочині — отруєнні Моцарта. Заздрісник, який міг освистати «Дон Жуана», міг отруїти і його творця». Ця цитата з архіву Пушкіна пояснює, звідки в нього взялося переконання про причетність Антоніо Сальєрі до смерті Моцарта.

  

ДОВІДКА «УМ»

      Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня 1756 року в Зальцбурзі (Австрія). Його батько Леопольд Моцарт став першим вчителем музики для майбутнього композитора. Перші свої твори Моцарт написав у 5 років, через рік він уже з тріумфом виступав в Австрії, Німеччині, Франції, Великобританії, Швейцарії, Італії. 1765 року у Лондоні було виконано його перші симфонії. 1769 року Моцарт обійняв посаду концертмейстера при дворі архієпископа в Зальцбурзі. Через рік Моцарт стає членом Філармонічної академії в Болоньї (Італія). Коли Моцарту було 24 роки, в Мілані була поставлена перша його опера — «Мітридат, цар понтійський». 1779 року Моцарт стає органістом при архієпископі Зальцбурга, проте через два роки відмовляється від цієї посади і переїздить до Відня. Невдовзі він створює одну з найвідоміших своїх опер — «Весілля Фігаро». 1787 року у Празі композитор завершує оперу «Дон Жуан» і в цей же час він отримує призначення на посаду імператорського і королівського камерного музиканта при дворі Йосифа ІІ. 1790 року у Відні ставиться опера Моцарта «Так чинять усі», а через рік він пише ще дві опери — «Чарівна флейта» і «Милосердя Тита». Невдовзі Моцарт розпочинає роботу над своїм останнім твором — «Реквіємом», проте не встигає його повністю завершити. 5 грудня 1791 року внаслідок загадкового захворювання композитор помирає у Відні. Усього за своє коротке життя Моцарт написав понад 600 творів.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>