Своя книжка ближча...

04.07.2006
Своя книжка ближча...

      Не секрет — українське книговидавництво сьогодні переживає кризу. Попит на українську книгу не дуже великий, та і якби він був більшим, навряд чи це вплинуло б на збільшення обсягів продажу українських книг — прилавки ж бо в магазинах і на ринках завалені іноземною, переважно російськомовною, низькопробною продукцією. Українські націоналісти, розуміючи, що на ситуацію потрібно впливати, «завдають удару у відповідь» — у жовтні 2003 року стартує всеукраїнська акція «Свій до свого по своє». Назва акції є символічною, цей вислів походить з української старовини, він означає співпрацю, взаємодопомогу, прагнення українців до підтримки одне одного. Під такою назвою і попередники сучасної молоді з ОУН проводили національні ігнорації польських товарів. «Свій до свого по своє» — це масштабна передача української книги до бібліотек найрізноманітніших установ по всій країні, низка зустрічей української громадськості з тими, на кому тримається вітчизняне книговидання.

      Ініціаторами акції виступили директор Центру національного відродження ім. Степана Бандери світлої пам'яті Іван Гавдида та голова секретаріату Молодіжного націоналістичного конгресу Ярослав Іляш. А скільки ще людей прийшло на допомогу! Здається, по всьому світові українці підтримали цю ініціативу. Безпосередню допомогу організаторам в Україні надали Всеукраїнський благодійний фонд «Соборність» та Фундація регіональних ініціатив. Не лишилися осторонь й патріотичні громадські організації та деякі політичні партії.

      І з жовтня 2003 року акція почала свій хід по країні. Вона охопила сотні сіл, міст і містечок майже в усіх областях. Раритетні книжки, унікальні видання, серед яких — збірка світлин Української Повстанської армії «Армія Безсмертних», закуплена, зокрема, завдяки ініціативі українця з Детройту, потрапляють у бібліотеки різноманітних установ, перш за все шкіл та ВНЗ, музеїв. «Свій до свого по своє» завітала на Вінниччину, Волинь, Рівненщину, Тернопільщину, Сумщину, Чернігівщину, а також Закарпаття. У цьому регіоні підтримку в організації заходів безпосередньо надав місцевий осередок Фундації регіональних ініціатив. Серед книг, що їх було надано місцевим бібліотекам, виокремимо «Злочин» Петра Кардаша, «До Освєнціму за Україну» Степана Петелицького, «Слово до молоді» Юрія Борця, «Молодь і націоналізм» Віктора Рога, фотоальбом «Армія Безсмертних».

      У 2004 році акція завітала на Вінниччину, Полтавщину, Сумщину, Харківщину, Чернігівщину, до багатьох містечок Сходу України. Майже всюди українській книзі були раді, але траплялися й неприємні моменти. Наприклад, ректор Ніжинського державного педагогічного університету ім. Гоголя Василь Павлович відмовив у проведенні Дня української книги у своєму вузі. У Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника організаторам «Свій до свого по своє» було в грубій формі відмовлено (саме тривала передвиборча кампанія).

      Минулий рік був найбільш насиченим у плані проведення зустрічей із передачею літератури та презентацією книг. Скажімо, на Волині, Житомирщині, Рівненщині презентовано книги «Росія чи Європа?» Дмитра Донцова, «Злочин» Петра Кардаша, «В ім'я нації» Олександра Богатирчука. Утім найбільшої ваги організатори акції надали Півдню і Центру країни. «Свій до свого по своє» фінішувала навесні 2006 року. Останні значні заходи відбулися на Сумщині та Миколаївщині. Акція, звичайно ж, не оминула столицю та Київську область. Зокрема, книги потрапили до сільських бібліотек області та столичних шкіл та університетів. Чисельні підбірки отримали бібліотеки КНУ ім. Т. Шевченка та Києво-Могилянська академія, інші ВНЗ міста. 2005—2006 роки стали визначальними для благодійної акції й тому, що організатори розширили кордони допомоги — від Мурманська до Кубані, від Риги до Алмати понад півтори сотні українських громад і організацій отримали книги, журнали, газети.

      «Акція «Свій до свого по своє» крім того, що стала потужним пропагандистським кроком українства на сході й півдні України, допомогла згуртуватися українцям Росії, Прибалтики, Казахстану та Білорусі», — вважає член Центрального проводу МНК Андрій Клименко. Близько трьох мільйонів українських книжок знайшли своїх вдячних читачів. «Ми взялися за цю справу з розумінням, що необхідно робити щось більше, ніж гарні заяви і слова чиновників з телеекранів, — каже координатор акції, голова секретаріату МНК Ярослав Іляш. — Нам вдалося мобілізувати й західну діаспору, й меценатів в Україні. Шкода, що держава за поодинокими винятками на місцевому рівні не допомагала організаторам, уся акція пройшла винятково на ініціативі громадськості та вдячності й підтримці простих людей».

Сергій БАГРЯНИЙ.
  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>