«Лялькова» терапія

20.06.2006
«Лялькова» терапія

Марія привезла трирічного Микиту на лікування до київcького Бобат-терапевта аж із Португалії. (автора.)

Я вірю - син ходитиме...

      До півторарічного віку Владислав був звичайним малюком -допитливим і непосидючим, любив погратися, як і всі діти. А потім мама хлопчика запідозрила недобре: син швидко втомлювався, часто плакав, його нудило від катання на гойдалці, відвертало від улюбленої їжі... Магнітно-резонансна томографія показала - у дитини була велика пухлина головного мозку. Лікарі сказали, що треба різати. Нейрохірургічна операція пройшла успішно, але наступного дня Владику стало дуже зле.

      «Спочатку все було нормально, а тоді в сина підскочила температура, почалися корчі, і його забрали в реанімацію, - згадує мама хлопчика. - На цілих сім днів... Коли сина виписали додому, він майже нічого не бачив, зовсім не розмовляв, не грався, не сидів, не ходив - нічого не міг робити. Ми були в розпачі...» Після операції минуло майже три роки. Сьогодні чотирирічний малюк може говорити, добре бачить, працює ручками, ходить з підтримкою за дві руки й активніше спілкується з однолітками, яких останнім часом соромився. Ні, хвороба не відступила сама по собі. Всі ці зрушення - результат наполегливої праці мами і цілої армії лікарів Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Протягом останніх чотирьох тижнів Владислава привозили до центру на масаж і лікувальну фізкультуру, він працював із логопедом, психологом, Войта- і Бобат-терапевтами, а вдома мама малюка виконувала вказівки лікаря Ольги Геннадіївни. Медики кажуть, що з часом дитина зможе самостійно ходити і своїми можливостями не відрізнятиметься від однолітків.

      Походивши коридорами реабілітаційного центру, таких історій можна назбирати не один десяток. Сюди потрапляють діти різного віку, з різними діагнозами, з усіх регіонів нашої держави. І в кожної родини - своє лихо, своя біда, своя хвороба...

Маленька Моденка

      Дівчинці з гарним ім'ям Модена виповнилося всього лише місяць і три тижні, а вона вже добре знає, що таке лікувальні процедури. Днями вона закінчила свій перший реабілітаційний курс у медичному центрі. Маля ще не розуміє, що тільки завдяки цьому вона не стане інвалідом і зможе вільно рухати обома ручками. Батьки це чудово усвідомлюють. Вони не хочуть навіть думати про те, що могло б статися з їхньою кровиночкою, якби не допомога невролога Ольги Козубенко і Войта- терапевта Ганни Макарової...

      Як розповідає мама Модени, під час пологів сталася травма: «У дитинки була вивихнута у плечі ручка, з'явилася величезна гематома, защемився нерв, і кінцівка взагалі не ворушилася - просто висіла, як  плітка. Після пологового будинку нас відправили в Охматдит, а потім  лікарі порекомендували звернутися до Українського центру реабілітації дітей... Доньці було три тижні, коли Войта-терапевт почала учити нас, як правильно надавати допомогу дочці. Вона малювала схему, показувала, на які точки треба натискати, щоб у дитини відновлювалися рухові рефлекси. Метод простий, але дуже ефективний: пальцями тиснеш у певне місце, і дитина буквально на очах змінює своє положення, розкриває ручку і починає нею ворушити».

Уррі, де у нього кнопка?

      Методику медичної реабілітації, названу ім'ям чеського лікаря Вацлава Войти, фахівці Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи запровадили в практику вперше в Україні. Як розповів «УМ» директор центру, заслужений лікар України Володимир Мартинюк, унікальна методика грунтується на використанні вроджених рефлексів руху, які дитина має від природи, і дозволяє на ранніх стадіях виявляти та лікувати порушення у дітей першого року життя. Лікування потребує тривалого, щоденного багаторазового повторення комплексу спеціальних вправ, тому найголовніше для лікаря - навчити батьків прийомам Войта-терапії, щоб дорослі самі допомагали дитині здолати недугу. 

      «У медицині не буває дива, щоб раз - і дитина, яка не ходить, встала й пішла, - говорить Володимир Мартинюк. - Є велика, копітка, дуже важка робота, яку виконує фахівець або група фахівців, і найголовнійший реабілітолог для своєї дитини - рідна мама. Якщо працювати по 5-6 годин на добу, до кривавих мозолів, тільки тоді це диво може настати».

Це вам не іграшки!

      Ще один, не зовсім звичний для нашого менталітету, метод лікування дітей з органічним ураженням нервової системи має назву Бобат-терапії. Чому незвичний? Тому що, на перший погляд, ніякого лікування не відбувається - дорослі просто граються з малюком різними іграшками. Зовсім маленьких зацікавлюють брязкальцями, старшим   розповідають цікаві історії про пластмасового дядю, який пливе на кораблі, про казковий будинок, у якому треба поскладати меблі, про літак чи паровоз, який кудись мандрує. Але це - тільки на перший погляд. Насправді фахівець за допомогою гри змушує дитину тягнутись до предмета, правильно його брати, розвертатись та перевертатись. При цьому дорослий (спочатку працівник центру, а потім мама чи тато) підтримує малюка, десь натискує, десь не дає зігнути кінцівку, щоб виробити правильні рухові навички. Крім того, терапевт учить маму, як правильно тримати маля на руках, як садовити на стілець, як возити у візочку - словом, розповідає про всі моменти, важливі для формування нормальних рухових навичок.

      У спеціальному кабінеті Бобат-терапії ми побачили гарнесеньких сестричок-двійнят, у яких лікарі виявили синдром рухових порушень. Як розповіла мама маленьких пацієнток, дівчатка народилися недоношеними (семимісячними), відразу не могли дихати, у них був крововилив у мозок, а потім ситуація начебто стабілізувалась. Недобрі підозри в дорослих з'явилися тільки після того, як сестричкам виповнилося півроку - діти не сідали, не повзали, не переверталися. Родина звернулася до реабілітаційного центру і вже через місяць побачила покращення: старша дитина за цей період почала сама вставати і повзати, а менша змогла перевертатися з живота на спину і навпаки, а також довго лежати на животі і гратися різними цяцьками. Раніше ці елементарні, здавалося б, задачі, були сестрам не під силу: їхні руки і ноги були просто розігнуті в суглобах і не рухались...

Краще лікувати від народження

      «УМ» вирішила розпитати лікаря-невролога Ларису Яковлєву, яка саме працювала -гралася з маленькими пацієнтками, про нюанси «лялькової» терапії.

      - Бобат-терапія - це більше гра чи лікування?

      - Для дитини - це звичайна гра, для мами - буденне життя, а для лікаря -  корекція всіх неврологічних проблем, які тільки є в пацієнта. І вона дає чудові результати, тільки починати треба якомога раніше, не можна втрачати жодного дня! На жаль, сьогодні діти прибувають до центру і в місяць, і в три місяці, і навіть у річному віці, а за цей час уже можна було б щось змінити. Якщо дитина приходить після року, а то й після трьох, у неї уже сформувалися патологічні навички, тобто маля вже навчилося рухатись якось по-своєму: неправильно перевертається, не так, як ми з вами, бере предмет, може навіть не руками працювати, а ротом чи ногами. А переформувати ці навички, щоб дитина зовні була така, як всі, могла ходити до садочка і до школи, набагато важче, ніж відразу навчити правильним рухам. У дітей до року все простіше: ми формуємо правильні навички, йдучи за схемою розвитку нормальної здорової дитини. Взагалі найкраще починати просто з кювеза (інкубатора для немовлят)...

      - А що станеться, якщо таку дитину не лікувати?

      - Якщо пустити все на самоплин, вона сама не сяде, а якщо і сяде, то скривить собі спину. У неї не будуть розгинатися суглоби, і на цьому все скінчиться. А за рахунок того, що вона пізно і неправильно сяде, дитина не зможе працювати руками, і в неї буде більш яскраво виражений  інтелектуальний дефект.

      - Батьки малюків розуміють важливість цих вправ? Наскільки сумлінно вони виконують «домашнє завдання» Бобат-терапевта?

      - Ви знаєте, більшість матусь спочатку на нас скептично дивиться. Уявіть, яка це психологічна травма для мами - вона протягом семи місяців думала, що з дітьми все нормально, а тут дізнається, що у них такі проблеми. Приходить вона до центру, і що їй пропонують? Не масаж й ЛФК, до яких всі уже звикли, а досить абсурдні, на перший погляд, речі - гратися в такій позі, носити так, давити певні точки. Мама давить - дитина кричить... А поряд - тітки й бабусі, які цього не розуміють і не схвалюють. Вони кажуть мамочці: «Та кого ж ти слухаєш? Так дітей не лікують!» І батьки вже починають сумніватися. Витримати такий пресинг може не кожен...

      - Але ж методика дає результат!

      - Так, результат буде, але потім. І терапевт у центрі потрібний не тільки тому, щоб працювати, а щоб підтримати маму, сказати, яка вона молодець, все правильно робить. Тоді вона з більшим ентузіазмом буде гратися за нашими правилами.

      - А де ви берете обладнання для занять? Купуєте у звичайному магазині чи десь замовляєте спеціально?

      - Усе обладнання, яке ви бачите в кабінеті, є ексклюзивним. Спеціальний стільчик чи візочок, які фіксують дитину в певному положенні, неможливо придбати в магазині. Україна настільки якісних  речей, на жаль, просто не випускає, тому щось замовляємо за кордоном, щось робимо вручну з батьками... З іграшками  взагалі абсурдна ситуація - педагоги й терапевти центру купують їх за власні гроші. Замовити за бюджетні гроші ми їх не можемо.

      - Чому?

      - Ну немає у нашої медустанови такої графи витрат! Лікарям іграшки мати не годиться.

Півтисячі пацієнтів на рік

      Після грунтовної «екскурсії» по реабілітаційному центру «УМ» звернулася з низкою питань до директора Володимира Мартинюка.

      - Володимире Юрійовичу, у коридорах вашого центру навіть під вечір у п'ятницю можна побачити чимало батьків із хворими дітками, які приїхали на прийом до лікаря. А терапевти протягом робочого тижня ніколи не сидять у своїх кабінетах у гордій самотності -  вони постійно працюють із малюками, консультують дорослих... Звідки в Україні береться така велика кількість дітей з органічним ураженням центральної нервової системи?

      - Причин того, що дитяча інвалідність в Україні з року в рік зростає, вистачає. За останнє десятиріччя у державі набагато скоротилася дитяча смертність, а це значить, що ті дітки, які вижили, мають відхилення у здоров'ї - більш або менш суттєві. Плюс екологічні проблеми - і вода, яку ми п'ємо, і повітря, яким дихаємо, і продукти, які споживаємо. Впливають на здоров'я плоду звички матері, які не завжди бувають корисними: паління, вживання алкоголю й наркотиків...

      - А які порушення у дітей трапляються найчастіше?

      - Найбільшу частку складають патології нервової системи. Це дитячий церебральний параліч, міопатія, органічні епілепсії тощо. Нервова клітина, на відміну від інших органів і систем, не має здатності до регенерації, тому слід від пошкодження на нервовій тканині залишається назавжди. Досить великою є група маленьких дітей, які постраждали під час вагітності чи пологів -  так звана перинатальна патологія. Часто батьки дізнаються про захворювання маляти на сьомому-восьмому місяці життя, а то й після року, тоді як протягом першого року життя найлегше попередити формування дитячого органічного ураження мозку. Раннє відновне лікування дозволяє попередити формування інвалідності у 70-80 відсотках випадків.

      - А якщо звернутися пізніше?

      - Результативність буде меншою, хоч дитина отримає таку ж якісну допомогу. Втім зараз усі діти з такими патологіями потрапляють до нашого центру до трирічного віку.

      - А чи багато дітей можуть одночасно отримувати допомогу у вашому центрі?

      - До нас привозять на місячний цикл реабілітаційного лікування малюків з усіх регіонів України, і одночасно ми приймаємо близько п'ятдесяти пацієнтів. Це близько півтисячі дітей за рік.

КОНТАКТИ 

Адреса центру:

Київ, вулиця Богатирська, 30.

Їхати від станції метро «Героїв Дніпра» автобусом № 441, 41к чи 397 до зупинки «Лікарня».

Телефон реєстратури: (044) 412- 05 -78.

Центр приймає відвідувачів з понеділка по п'ятницю від 9 до 17 години.

ДОВІДКА «УМ»

Захворювання, які лікують у центрі

      1) органічні пре- і перинатальні ураження нервової системи із гідроцефальним, судомним, епілептичним, бульбарним, псевдобульбарним синдромами, а також руховими порушеннями (парези, паралічі, гіперкінези), затримками статокінетичного та психомовного розвитку;

      2) дитячий церебральний параліч;

      3) наслідки перенесених менінгітів, енцефалітів, мієлітів, поліомієліту та поліомієлітоподібних захворювань, полірадікулоневропатій, невритів, неспецифічних захворювань нервової системи, вроджених інфекційних уражень нервової системи (токсоплазмоз, цитомегалія та інші);

      4) наслідки перенесених постнатальних гострих порушень мозкового кровообігу, травматичних ушкоджень головного, спинного мозку та периферичної нервової системи;

      5) залишкові явища після нейрохірургічних операцій, які вимагають реабілітаційного лікування;

      6) епілепсія та епілептичні синдроми;

      7) спадково-дегенеративні хвороби нервової системи;

      8) захворювання та вади нервової системи та опорно-рухового апарату, які підлягають нейроортопедичній корекції.