Свобода слова на Київщині: подвійний стандарт

      Здавалося, твердження про те, що демократичне суспільство не може існувати без свободи слова, є аксіомою, яка, як відомо, не потребує доведення. Адже тільки за умови вільного вираження своїх поглядів та думок, а ще готовності відстоювати свої ідеали, проголошені під час Помаранчевої революції, ми зможемо зробити крок вперед назустріч європейській спільноті. Одначе реалії сьогодення наводять на думку, що деяким політичним силам, які ще вчора сповідували вищеназвані принципи, а сьогодні прийшли до влади, та свобода слова, що несуть у собі ЗМІ, стала кісткою в горлі, котрої будь-що необхідно позбутися. Причому для цього зовсім не потрібно вдаватися до так званих оперативних методів на зразок закриття «неблагонадійних» та «неслухняних» газет. Достатньо створити підгрунтя, на якому колективи редакцій просто не зможуть існувати, простіше кажучи, обмежити  фінансування газет.

      Ні для кого не секрет, що більшість районних ЗМІ — дотаційні. Прибутки, які вони отримують за рахунок розміщення реклами, не спроможні перекрити рівень витрат, пов'язаних iз їх видавничою діяльністю. А норми закону, відповідно до яких висвітлення діяльності органів місцевої та державної влади здiйснюється на основі укладання угод, що передбачає оплату наданих їм газетних  площ, існують лише на папері або в уяві найнаївнішої частини громадян,  з якими співзасновники районних ЗМІ ніяк себе не асоціюють. Таким чином змусити районну пресу працювати в режимі «дам — не дам» не так уже й складно. Цим і вирішила скористатися Київська облрада, через посередників запропонувавши редакторам  регіональних ЗМІ до числа вже існуючих співзасновників газет додати ще одного, а саме — комунальне підприємство «Київ-медіа», натякнувши при цьому, що ті з них, хто надумає відмовитися від такої «привабливої» пропозиції, ризикує потрапити в число «вигнанців», а отже, читай таких, про чиє існування можна й забути.

      При такому розкладі редакції ризикують залишитися без торби й без груш. Але й це ще не все. Якщо дехто з редакторів вирішить піти іншим шляхом, то на вибір у БЮТівцівців (а саме вони мають беззаперечну більшість голосів в облраді, що дозволяє їм диктувати свої умови) є цілий арсенал делікатних пропозицій — на кшталт таких, як робота кущових газет, де районна преса може час від часу розміщувати свої матеріали. Ще одним «ноу-хау» новообраних представників громадськості Київщини є пропозиція «регіональникам» стати складовою частиною газети «Київська правда». Тобто мешканці району змушені будуть передплачувати саме це видання, аби дізнатись про все, що відбувається в їхньому районі.

      Наприкінці зустрічі керівникам місцевих та районних засобів масової інформації пояснили, що лише варіант, за яким одним із співзасновників стає «Київ-медіа», принесе редакціям «грошову зливу».  «Зрозумійте одне, — пролунало в залі засідань, — нікому не потрібна преса, яка буде виступати в ролі опонента існуючій владі. Вибори відбулися. Громада віддала свої голоси на користь конкретної політичної сили, яка протягом п'яти років перебуватиме біля керма. Вам же потрібно зайняти ту політичну нішу, що дозволить  спокійно вести свої фінансові справи. Задарма гроші ніхто давати не буде».

      Що ж? Пропозиція дійсно спокуслива — продати свою свободу якомога дорожче. Тільки от виникає одне запитання: а чим вона відрізняється від тої, котру зараз так гнівно засуджують депутати Київоблради, розповідаючи, що голова облдержадміністрації Є. Д. Жовтяк недостатньо глибоко вникав у проведення земельних аукціонів, а земля — то єдине, чим залишилося торгувати?

       Для газети свобода слова — невід'ємна складова життя, і позбутись її під час проголошення розбудови демократичного суспільства — це нонсенс, злочин проти громадськості, велика зрада, на яку штовхають знедолену регіональну пресу патріоти, що звикли жити за умови подвійних стандартів.

      Звісно, автора цих рядків можна звинуватити у голослівності наведених фактів, однак давайте не поспішати, а краще поспостерігаймо, чи не з'явилася тим часом якась посередницька структура між обласною радою та регіональними ЗМІ, основна функція і призначення якої полягає у контролі за поданням інформації та «заохоченням» прислужницької преси. До речі, наприкінці зустрічі прозвучало цілком слушне запитання: мовляв, а як же  бути зi свободою слова, панове? Відповідь подивувала своєю цинічністю: коли підпишете угоду, тоді й будемо боронити вашу свободу слова, для цього в нас існує спеціальна комісія. Питань нема. Дозволю собі лише одну репліку: не всякій собаці вдається вкусити себе за власний хвіст...

Наталя КИРИЛЕНКО,

редактор газети «Баришівські вісті».