25 травня виповнилося 125 років iз дня народження Олександра Богомольця (1881—1946) — українського патофізіолога і громадського діяча, академіка та президента АН УРСР. Усе життя цей видатний учений працював задля збереження людського здоров'я та розкриття таємниці довголіття. В одній зі своїх праць він писав: «У далині майбутнього постає золотий вік людини, де не буде місця стражданню, де страшний привид смерті стане химерою, жахом хворої уяви». Згадуючи сьогодні постать Богомольця, президент Асоціації патофізіологів України, академік НАН Олексій Мойбенко каже: «Олександр Богомолець створив свого часу унікальний мікроклімат серед учених в Академії наук. Він побудував будинок неподалік від Інституту фізіології і жив там разом зі співробітниками, вітався з кожним за руку і в поведінці нічим не відрізнявся від своїх підлеглих, хоча він був і президентом Всеукраїнської академії наук, і віце-президентом АН СРСР».
Олександр Богомолець заснував школу української патофізіології. Він також здійснив грунтовні дослідження з проблем ендокринології, вегетативної нервової системи та онкології, заклав основи геронтології і вперше провів перепис усіх довгожителів СРСР. Обраний 1929 року президентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН), Олександр Олександрович із 1931 року і до кінця життя працював у Києві, де організував і очолив Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР, на базі яких 1953 року було створено Інститут фізіології АН УРСР. До речі, Ботанічний сад НАН України, де є багато рідкісних рослин, а в травні пишно квітне бузок, було створено 1936 року також за ініціативи Олександра Богомольця.