Юрій Яцюк вважає себе невинним.
Після винесення Верховним Судом України рішення щодо «скнилівських» касаційних скарг, здавалось би, у цій багаторічній справі поставлено крапку. Скарги потерпілих про збільшення компенсації за завдану моральну шкоду суд не задовольнив, лише зменшивши суму матеріальних компенсацій, які мають виплатити державі засуджені військові. Нагадаємо, що командир СУ-27 Володимир Топонар має відбути 14 років позбавлення волі та сплатити 150 тисяч гривень, другий пілот Юрій Єгоров — 8 років i 50 тисяч гривень, командир 14-го авіаційного корпусу та керівник авіашоу Анатолій Третьяков — 6 років і 100 тисяч, начальник служби безпеки польотів Анатолій Лукіних — 4 роки умовно і 50 тисяч. Заступнику керівника польотами Юрію Яцюку «дісталось» 6 років «колючки» зі сплатою 50 тисяч. Де тепер перебувають засуджені військові, як живуть, де і як мають намір доводити правоту? Кореспонденту «УМ» вдалося відвідати одного з засуджених льотчиків — Юрія Яцюка — у Львівському слідчому ізоляторі. Днями його перевели в інше місце позбавлення волі, на Київщині.
— Юрію, як гадаєте, скнилівська трагедія та цей судовий процес якось вплинули на українську вiйськову авіацію?
— Негативно це все вплинуло. Я вважав, що раз Верховний Суд три дні розглядав скарги, то він розбереться, виправить помилки, допущені першою інстанцією. Проте Верховний Суд не усунув навіть елементарних помилок. Те, що вони зменшили суму відшкодування за розбитий літак, так це взагалі... Жоден керівник польотами ніколи не платив за розбитий льотчиками літак. Це те ж саме, якби даішник, що стоїть на повороті, платив би за розбитий автомобіль, який не вписався у поворот. Я особисто не розбивав жодного літака в своєму житті й платити за літак, розбитий Топонарем та Єгоровим, не збираюсь.
— А ви не втратили віри, щоб добиватися свого і надалі? Особливо після рішення Верховного Суду...
— Не знаю... У принципі, я втомився від усього цього. Я навчався, щоб усе життя літати, а не займатись юриспруденцією. Але ми були змушені вивчити і цю науку. І нічого складного тут насправді немає, треба лише чітко виконувати закон. І я розумію, що ніхто не подаватиме апеляцій, касаційних скарг, якщо буде виконуватися закон першої інстанції.
— До речі, як ви ставитесь до того, що ваш адвокат Віталій Домашовець став міським головою Яворова?
— Він заслужив це, і всі ці роки він мене захищає у суді, свято вірячи в мою невинність. Та що там вірить — це знають усі, і про це говорять усі нормативні документи. Тому Віталію Домашовцю це буде як віддяка. Він людина правильна, порядна та безкорислива, ніколи не кривив душею, сумнівів бути не може. Він моєю справою займається і досі. Адже іншому адвокату вникнути у всю цю історію дуже складно.
— Як до вас ставляться люди, які тут також утримуються?
— Люди як люди. Тут сидять такі ж люди, як і ми з вами, у кожного своя проблема, своя біда. Намагаються одне одного своїми проблемами не навантажувати. Прокидаємось, робимо ранкову зарядку, снідаємо, водні процедури, обідаємо, чекаємо вечері.. (усміхається)... Та чим тут ми можемо займатись.. Хто документами, підготовкою апеляційних скарг, хто телевізор дивиться... Заняття нічим — це найбільше покарання.
— Здоров'я не погіршилось?
— За здоров'ям потрібно завжди слідкувати, от і тут намагаюся це робити також. Думаю, що не погіршилось. Ми люди військові, й такий спосіб життя для нас не є несподіванкою. Режим тут не такий i складний. Хочу подякувати друзям, які мене підтримують, і особливо нашим сім'ям, які в цей час потребують більшої підтримки, ніж ми. Всім, хто знає, що я не винен. Я у цьому впевнений і вірю, що колись це буде доведено.
— Які почуття у вас викликають тепер літаки, авіація?
— Звичайно, тривожить душу, коли бачу, як у небі пролітає літак. Коли у мене запитують, наприклад, чому від того чи iншого літака в небі залишається такий слід, то мені не дуже й хочеться про це говорити. У мене на рахунку — понад 2,5 тисячі польотів. На літаках Л-39, усіх модифікаціях МІГів та на СУ-27 — на них я налітав близько 1,5 тисячі польотів. Якщо висловлюватись образно, ми (засуджені пілоти. — Авт.) одягаємо кепки, щоб не бачити неба.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
