Карета від імператриці

11.05.2006

      Так він себе називає сам — «майстер два в одному», і це не можна назвати нескромністю. Якщо бути до кінця відвертим, то руки жителя міста Гнівань, на Вінниччині, Івана Головенка можуть позмагатися з руками спеціалістів щонайменше десятка професій. Він і будівельник (ошатний двоповерховий особняк вимурував сам), і майстер із транспортних засобів (свій легковик та невелику колекцію мотоциклів власноруч перебрав до запчастиночки, сконструював веломобіль), і художник-оформлювач (це вже за місцем служби, яке не міняє понад двадцять п'ять років) — перелік можна продовжити. Словом, і швець, і жнець, і на дуду грець.

      Та коли розповідає про «професію душі» — покликання, то Головенко обходиться єдиним словом: художник. Тільки насамперед виражає себе не за допомогою олівця чи пензля (хоч і це також!), а молотка та різця. Образотворчу азбуку Іван освоїв ще школярем, бо кілька років із дня на день, незважаючи на погоду, їздив за двадцять кілометрів до обласного центру в художню школу. Після невдалої спроби вступити до вищого навчального закладу не розгубився — подався до професійно-технічного училища, де готували майстрів-червонодеревників. Та коли вже з новеньким дипломом переступив за прохідну меблевого комбінату, ледь витримав там два місяці. Душа збунтувалася проти монотонної конвеєрної роботи — збирати по сорок диванів за зміну.

      Прийнятнішою була праця художника-оформлювача у військовій частині, бо залишала простір для творчості, можливість виготовляти прекрасні речі з дерева для себе та інших людей. Скажімо, всі дерев'яні речі у будинку Головенка — сходи, столярка, меблі — вирізьблені ним самим.

      А вздовж вулиці — ажурне металеве плетиво огорожі, якій позаздрять сучасні нувориші. Художнє ковальство відкриває другу грань таланту, але то вже інша історія, яка почалася в дитинстві, коли Іванко бігав до батька в колгоспну кузню, де той працював молотобійцем. На все життя запам'яталися запах вугільного диму і снопи іскор із-під молота. І раптом років десять тому в чоловіка ніби відкрилося друге дихання. Дістав наковальню, зробив невелике горно — і почав із високого старту. Знайомі навіть не повірили, що з першого разу, без спеціальної науки, у нього вийшли досконалі вироби. Подальші роки пішли на самовдосконалення.

      Десь тоді й зародилася в душі захопленої людини мрія, що дозволила б сполучити такі різнопланові знання воєдино. Іван Головенко задумав своїми руками збудувати справжню карету, причому не просто заради екзотики, аби, як-то кажуть, «відмітитися», — він вирішив позмагатися з імператорськими майстрами минулих століть. За зразок обрав карету, на якій їздила Катерина II. Довго вивчав по літературі її конструкцію, спеціально поїхав до музею в Дніпропетровськ, щоб наочно вивчити потрібний екземпляр, і врешті дійшов висновку: «Та я можу зробити краще! І все — своїми руками!» Як бачите, жодного перебільшення, адже два головні ремесла, необхідні для каретної справи, він освоїв досконало. А ремесло третє — сучасне автомобільне — дозволило йому не менш амбіційно заявити: «Шасі у моєї карети буде красивіше, й їхатиме вона м'якше!»

      Головенко не боїться, що хтось украде ноу-хау, тому розповідає, яким чином удосконалить амортизатори старовинної конструкції, з якої породи дерева планує їх зробити і навіть демонструє різьблені елементи зовнішніх оздоб та колеса майбутнього засобу пересування. Він не відмовляється і від нових матеріалів: внутрішню обшивку планує зробити з гобелена, яким покриє м'яку поролонову підкладку. І вже зовсім модерні доповнення — від акумулятора працюватимуть маленький кондиціонер та музичний центр із колекцією записів старовинних мелодій (навіть таку деталь врахував). На подвір'ї уже закладено фундамент під «каретний гараж», перед ними — масивні ковані ворота.

      Цікавлюсь у господаря і більш віддаленим майбутнім: «От зробите ви карету, покатаєтесь, а далі що? Стоятиме у дворі?»

      Виявляється, Іван Головенко й тут має низку ідей. Карету збирається постійно використовувати для поїздок молодих пар під час весіль. Їхати до розпису автомобілем банально і нецікаво, а от такою каретою, якою їздила сама імператриця, — пам'ять на все життя. Або — для зустрічі дуже поважних гостей міста. На початку це буде тільки в Гнівані й більш ніде. Він не виключає, що згодом можуть з'явитися нові замовлення, адже нині ввійшли в моду фаетони, і на Львівщині є чоловік, який їх уміє виготовляти, але карети — це дещо інше, їх нині не роблять.

      Коли я вже збираюсь іти, майстер «два в одному» запрошує до себе ще раз: «Чекаю вас десь через півтора року. Покатаю по Гнівані в царській кареті...»