Новгород-сіверський полоненик,

      Тепер житель Горбового Новгород-Сіверського району Микола Шевкун жартує: «На Кавказі крадуть наречених, а у нас у селі — женихів». Але ще сім місяців тому йому було не до жартів. Адже Миколу Михайловича викрали в повному розумінні цього слова. А організувала це викрадення жінка, яка, можливо, має гіпнотичні здібності.

      Ця унікальна кримінальна справа дещо схожа на кінофільм «Кавказька полонянка», але навпаки. Не комедія, а трилер. Де замість студентки, комсомолки і просто красуні Ніни підстаркуватий сільський дядько Микола, замість товариша Саахова — «хазяйка», хвора немолода жінка, а замість веселих краєвидів сонячного Кавказу — багнюка і холод пізньої осені на українському Поліссі. І ще невеликий наліт таємничості, а можливо, навіть і містики. Не виключено, що героїня цієї публікації має на чоловіків незбагненний вплив. Ті, хто під нього потрапив, до цього часу так і не змогли пояснити, чому вони корилися «хазяйці».

Захоплення полоненика

      Микола Шевкун звичайний одинокий сільський дядько, вже пенсіонер, великий любитель перехилити чарку, у якого, крім невеличкої пенсії, хати та шматка городу, немає нічого. Зовсім не підходяща кандидатура для сучасних кримінальних сюжетів періоду початкового накопичення капіталу. Але виявляється, що «на будь-який товар є свій покупець». Більш ніж рік тому до нього причепилася вдова далекого родича Ганна Драпеко. Чим він їй сподобався — невідомо. Але кружляла вона над ним, як муха над медом. Пропонувала переїхати до неї в Новгород-Сіверський і жити разом. Вона вже немолода, а в господарстві помічник потрібен. Микола, який давно після розлучення жив одинаком, відбивався від цих пропозицій як міг...

      «Вона приїздила до мене кілька разів, пропонувала разом жити, — розповідає Микола Михайлович. — Але я не хотів. Навіщо воно мені треба. Та й страшна ж вона яка. Останній раз приїхала і в мене паспорт вкрала. Коли треба було пенсію отримувати, я його не знайшов і відразу зрозумів — Ганнина робота. Сів на велосипед і поїхав до неї в Новгород». Поїхав і залишився жити і працювати на «хазяйку» на кілька днів, поки не втік.

      «Працював у її господарстві, — розповідає колишній полоненик. — Хоча, яке там господарство, слова доброго не варте. На городі допомагав. Ганна мені наказувала, щоб я написав довіреність, за якою вона б отримувала мою пенсію. У мене «чорнобильська» пенсія, я ліквідатор другої категорії. Та хіба ж я інвалід і сам не можу свої гроші забрати?! Пожив у неї трохи, забрав паспорт і втік». Микола втікав так, що залишив і велосипед, і пенсію, яку отримав напередодні. Проте радий, що позбувся постійного нагляду «хазяйки» та її сина. Але його історія на цьому лише почалася. Ганна не забула про втікача. Через кілька місяців пізньої осені вона не один раз телефонувала в горбівський магазин, цікавилася, як там Микола Шевкун поживає. А 19 листопада вислала за ним «групу захвату» — трьох чоловіків: рідного сина Андрія, який, м'яко кажучи, має проблеми з розумовим розвитком, та ще двох сусідів. Усі троє слухалися жінку беззаперечно. Операція пройшла чисто. Ганна та троє чоловіків прибули в Горбове, знайшли будинок, де живуть Микола зі своєю старенькою тіткою. Господаря вдома не виявилося, була лише його тітка. Чоловіки їй сказали, що вони Миколині знайомі, один назвався співробітником міліції, хоча навіть старій жінці його вигляд здався підозрілим, та й документів він не показав. Тітка сказала, що Миколи вдома немає — пішов до сусідів дивитися телевізор. Далі четвірка вже чекала Миколу на вулиці. Коли чоловік повертався додому, пастка зачинилася. Миколу повели в Новгород-Сіверський пішки, 10 кілометрів залізницею по рейках. Всю дорогу тримали за руки, щоб не вирвався і не втік. Випустили лише у дворі Ганниного господарства. Весь час, поки Микола був у «полоні», за ним постійно слідкували, а він допомагав по господарству, ходив з Андрієм та іншими чоловіками на «шабашки».

      «Самому не давали виходити з двору. Забороняли спілкуватися з іншими людьми. Погрожували побити, коли спробую втекти. І знову Ганна говорила, щоб я дозволив їй отримувати мою пенсію», — розповідає Микола Шевкун.

Визволення з «рабства»

      Наступного дня після викрадення Миколи Шевкуна до Новгород-Сіверського райвідділу внутрішніх справ iз Горбового зателефонувала його сусідка і повідомила про зникнення. А через два дні його знайшов оперуповноважений карного розшуку, старший лейтенант міліції Віктор Філонов. Він у райвідділі займається розшуком безвісти зниклих, злочинців, встановленням особи неопізнаних трупів.

      «Я виїхав у Горбове, щоб встановити обставини зникнення. Тітка Шевкуна розповіла, що того вечора Микола пішов до сусіда і додому не повернувся, а до неї заходили троє підозрілих чоловіків і цікавилися, де її племінник. Вона їх вигнала з хати. Один iз цих чоловіків здавався знайомим. Він якимось чином був пов'язаний з жінкою на ім'я Галя, котра в 2004 році кілька разів приїздила до Миколи і пропонувала йому переїхати до неї жити. Потім, при опитуванні місцевих жителів, продавець магазину розповіла, що за кілька днів до зникнення Шевкуна в магазин телефонувала жінка і цікавилася, як справи в Миколи. Вона ж телефонувала і наступного дня після зникнення і запитувала, чи все у селі нормально. Знайшовся і чоловік, якому потерпілий розповідав про те, де жив у Новгороді-Сіверському, коли вперше опинився у «полоні». Я відразу зателефонував хлопцям у розшук. Наші співробітники досить швидко встановили це місце і цю жінку. Коли вони зайшли в будинок, то побачили Миколу», — розповідає оперативник Філонов.

      Полоненик був несказанно радий визволенню, у райвідділі міліції, куди його привезли, з будинку Ганни Драпеко, написав заяву про те, що його незаконно позбавили волі. Також дали свої свідчення син Ганни та двоє сусідів. Як виявилося пізніше, випадок з Миколою не був для Ганни першим. У цієї жінки й раніше були «квартиранти», за яких вона отримувала пенсію і які працювали у її господарстві. За словами Віктора Філонова, ці чоловіки перебували під впливом Ганни. Навіть син називав її не матір'ю, а «хазяйкою».

      Після заяви Миколи Шевкуна прокуратура району порушила кримінальну справу за ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Справа була розслідувана прокуратурою і передана до суду. До речі, всі інші чоловіки (а їх за останні роки було декілька), які підпадали під вплив цієї жінки, подібні заяви написати не захотіли, а може, й побоялися того, що «хазяйка» може помститися. Бо, кажуть, що є в ній щось таке...

      Незважаючи на певні психічні розлади, Ганна та її син Андрій були визнані осудними. Семенівський районний суд виніс вирок, згідно з яким вони з сином були засуджені до одного року позбавлення волі з випробувальним терміном один рік. За словами прокурора Новгород-Сіверського району Олега Рябця, який виступав державним обвинувачувачем на суді, Ганна повністю визнала свою провину і щиро каялася. Вона думала, що їй загрожує реальне ув'язнення і просила, щоб тільки не «садили» її сина.

У чому сила?

      Коли ми приїхали до двору героїні цієї історії, Віктор Філонов сказав, що Ганна з чужими намагається говорити лише через ворота, а вони, до речі, як і паркан двору, обтягнуті зверху колючим дротом. Але нам пощастило, і ми зустріли Ганну на вулиці. Вона якраз тягла у двір старі прогнилі ноші з поламаною ручкою. Сказала, що сусіди віддали на дрова. «Хазяйка» невисока на зріст, трохи сутула, очі ховає за темними окулярами. Погляд неможливо упіймати. Наші спроби її розговорити були не дуже вдалими. Сказала лише, що все вже в минулому, що вона хоче про все забути. Однак і в міліції, і в прокуратурі нам розповіли, що лише на перший погляд Ганна справляє враження не зовсім адекватної особи. Насправді це розумна жінка, яка знає, чого хоче.

      Єдине питання, яке не встановили під час розслідування —яким же чином ця жінка могла маніпулювати чоловіками. Чому її слухалися, чому працювали, чому боялися вийти за ворота двору, чому віддавали всю пенсію і навiть iшли на злочин? Якими здібностями володіє ця жінка в темних окулярах? Микола Шевкун не зміг відповісти на це запитання. У Віктора Філонова своя версія. «Вона спеціально підшукувала самотніх, слабохарактерних чоловіків, які спилися та опустилися на дно життя і якими можна було легко керувати», — вважає опер. Однак у прокуратурі району вважають дещо по-іншому.

      Говорить прокурор Олег Рябець: «У ході розслідування цієї справи ми спеціально не встановлювали цього питання. Але думаю, що, можливо, без певних екстрасенсорних можливостей цієї жінки не обійшлося. Інакше пояснити поведінку цих чоловіків дуже важко». У нас виникло запитання, чи не побоювалися правоохоронці притягувати до відповідальності таку жінку. Сказали, що ні. Проте під час нашої бесіди Олег Рябець напівжартома зауважив, що він відноситься до тієї категорії людей, на яких гіпноз не впливає.

За сприяння прес-служби прокуратури Чернігівської області та УМВС України в Чернігівській області.