Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Олександр Яценко i Рената Литвинова по сюжету — закохана пара.
Новий російський фільм «Мне не больно» ще у вигляді афіші має увесь пакет привабливості для глядача. Відомий режисер — Олексій Балабанов, на його рахунку такі касові, неоднозначні, але точно не прохідні для російського кінематографа фільми, як «Брат», «Брат-2», «Війна», «Про потвор і людей», «Жмурки», піарники трактують цю стрічку як «першу мелодраму Балабанова». Загадкова «зірка» авторського кіно, актриса, режисерка, сценаристка Рената Литвинова. Піарники «просувають» головну її фішку в цій картині — Рената, на прохання режисера, збрила брови, такою особливою, за задумом Балабанова, має бути її героїня Тата. Знакова в усіх сенсах фігура для Росії — Микита Михалков у ролі олігарха, покровителя Тати. Плюс бонуси: музика Вадима Самойлова з «Агати Крісті», Дмитро Дюжев, Інга Стрєлкова-Оболдіна, Сергій Маковецький, впізнавані обличчя в епізодах — Марк Рудінштейн, Дмитро Месхієв, нове обличчя — Олександр Яценко (всі, хто знав Олексій Октябріновича Балабанова раніше, кажуть, що він — копія режисера в молодості, і зовнішність, і психофізика, і манери). Для тих, хто цікавиться не тільки продуктом, а й торговою маркою, прізвище продюсера Сергія Сельянова тільки додасть позитиву, разом із Балабановим вони зробили фільми, які сколихнули обуржуазнений російський маскульт.
Фільм зроблений за сценарієм Валерія Мнацаканова «Сповідь ніжного серця». Ця назва, до речі, спочатку була робочою для картини, як і ще один варіант — «Ремонтники». Троє товаришів — сучасних, провінційних, рішучих, без комплексів і упереджень — приїхали в Пітер і дали оголошення: робимо ремонт, дизайн інтер'єрів. Першою ж клієнткою ремонтників стала Натела Антонівна — манірна нудьгуюча жінка з претензіями, це потім вона перетвориться на субтильну, стильну і зовсім юну Тату. Тут треба обов'язково зробити відступ — Рената Литвинова в картині виглядає безпрецедентно молодо, в фіналі з короткою стрижкою — зовсім підліток. Враховуючи різні історії з актрисами, які грали ролі молодших героїнь, інстинктивно побоюєшся почуття незручності за «молодящихся» зірок. Шерон Стоун он позаздрять тридцятирічні, але й вона в «Основному інстинкті-2» в окремих епізодах викликала несанкціоновані жалощі. Натомість Литвинова — винятково захоплення. У рудій перуці з накрученим дрібним бісом довгим волоссям, білошкіра, в міру томлива, зберігаючи всі властиві їй манери та техніки, грала вона відмінного від попередніх персонажа. Кажуть, актрису на головну роль Балабанов вибрав одразу, а актора «Табакерки» Яценка довго шукав. Ренаті режисер сказав, що без неї цей фільм не вийде. Микита Михалков — ще один персонаж з особистісним шлейфом — в картині залишає більше шлейфа, ніж ролі. Відкараскатися від відчуття, що це в кадрі красується благодійний Михалков, а не безкорисливий нафтомагнат, не вдається. Відступ закінчився, тепер до сюжету. Втім це якраз той самий випадок, що й у Ларса фон Трієра, який просив журналістів не розголошувати фінал, бо буде нецікаво і може відлякати глядачів, повністю переказувати перипетії картини «Мне не больно», думаю, не варто. Скажу тільки, що в Тати і «ремонтника» Міші — кохання, воно — стрижнева тема, а навколо — всяке-різне із реального, сучасного російського життя: День десантника, бажання помсти підполковнику із Чечні, унісексуальна архітекторша Алька, яка знайшла такого ж безстатевого фінна, прораб із «селянською білою гарячкою» — купити шматок землі, лікар із дружиною, що перетворилася на баддю з салом, але вимагає вірності й кохання. За словами Балабанова, про кохання робити фільм було важко, про взаємне — ще важче, а про кохання без хепі-енду — і поготів.
По суті всі чесноти фільму зібрані в тому повітрі, яке залишається між діалогами, в картинках-перебивках вологого, водяного, «венеційського» Санкт-Петербурга, в не надривній, а живописній і відстороненій Ренаті Литвиновій, у смішному міському фольклорі, яким щедро пересипані розмови героїв, у правильній музиці. В авторських пропорціях відомого коктейлю. Сюжет історії оригінальністю не відрізняється, а манера оповіді — своєрідна: заняття Балабанова на експериментальному відділенні «Авторське кіно» на Вищих сценарних курсах даром не минуло, і в звичайних кадрах він уникає штамповки, при цьому не впадаючи в кінематографічний пафос, інколи занижуючи стилістику, спрощуючи, але тримаючись ближче до життя.
Драма є драма, проте зіграна мазками і легкими штрихами, вона залишає більше суму, печалі й емоцій, ніж два відра сліз, якими б залили фінал 9 із 10 сучасних режисерів.
P.S. В український прокат стрiчка вийде в липнi.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>