Найбільш наочно це виявилося в історії щодо повернення державного пакета акцій на Нікопольському феросплавному заводі. Обидва відомства так і не спромоглися навести лад на підприємстві, а перипетії навколо передачі пакета, до того ж, показали всю залежність державної влади від потужних фінансово-промислових груп. Серією поразок увінчалося намагання вплинути на управління держпакетами на інших великих заводах. І якщо ця залежність є непереборною, як стихія, то варто було б принаймні хоча б на відомчому рівні визначитися, чого ж не вистачає для чіткого процесу приватизації і управління об'єктами державної власності. Адже кожне з відомств трактує це по-своєму, тим паче що законодавство і нормативні акти цілком сприяють такому різнобою.

Мінеральна вода — це один із найрентабельніших видів продукції. Власне, цим і пояснюється помітне підвищення темпів промислового розливу питних мінеральних вод і введення в експлуатацію нових родовищ, зокрема на Західній Україні. Водночас досі проблемним залишається питання контролю якості та впорядкування вітчизняного Реєстру мінеральних питних вод. Як правило, поточний контроль якості проводять виробники, оскільки практично кожен із них має у структурі виробництва власні атестовані лабораторії, забезпечені необхідним лабораторним обладнанням, хімічними реактивами, кваліфікованим персоналом. А от що стосується проведення повного хімічного аналізу, то тут ситуація дещо тривожна.