Князь Ігор бився на... Дніпропетровщині

18.04.2006
Князь Ігор бився на... Дніпропетровщині

Федір Громадський.

      Федір Павлович Громадський після того, як у 1988 році втратив дружину, у Юр'ївці мешкає один. Проте самотнім себе не вважає, бо має улюблену справу. Подумати тільки — займається нею безперервно аж з 1937 року. Цікавиться Федір Павлович історією Київської Русі, дослідниками «орану — переорану». Що тут, здавалося б, незвіданого ще можна знайти? Тим паче в умовах Юр'ївки. «Комп'ютерів у нас немає, — розводить руками Федір Павлович. — Отож я використовую інший метод — математичне моделювання». Що це таке? Громадський готовий розтлумачити на пальцях. І щойно заявив таке, чому багато хто не може повірити дотепер. Ще б пак — Федір Павлович стверджує, що відома битва князя Ігоря у 1185 році, описана у «Слові о полку...», проходила на теренах ... Дніпропетровщини, а точніше — Юр'ївського району. Отож, почувши про таке відкриття, я помчав до скромного райцентру.

 

«Орель — Урлії поклонись!»

      — Федоре Павловичу, що вас підштовхнуло займатися саме цією темою?

      — Моє захоплення — ще від дідуся. У другій половині ХIХ століття професор Микола Якович Арістов з Інституту князя Безбородька в Ніжині, глибоко і всебічно вивчивши Приорілля, Присамар'я, територію довкола Північного Дінця та Дону, видав книгу, яку багато хто зустрів осудливо, мовляв, понавирішував... Вчений потребував захисту, з чим і звернувся до мого діда. Отож я зацікавився цією темою, так би мовити, по спадковій лінії.

      Ще в Іпатіївському літописі згадується річка Сюурлій, де військо Ігоря Святославовича в 1185 році провело першу битву з кочівниками — половцями. Професор Арістов вказав місцезнаходження водойми — там, де зливаються Орель з Орелькою. Однак він назві Сюурлій приписував тюркське походження, як, до речі, й академік Олександр Рибаков, і Сергій Лiхачов, і професор Володимир Федоров... Останній над цією темою понад 20 років пропрацював. Але українського походження слова «Сюурлій» так і не усвідомив.

      На тюркських коренях назви річки наполягають і всі без винятку топонімічні довідники та словники. Різні дослідники тут посилаються то на турецьку, то на азербайджанську, казахську, грецьку, латинську, інші мови.

      — А Федір Громадський з Юр'ївки стверджує, що слово «Сюурлій» має українське походження. На чому ваша переконаність базується?

      — Споконвіку у староукраїнській (давньоруській) мові та й у мовах східних слов'ян вживалося слово «рель» (староукраїнською — риль). Однак на кінець ХVIII століття його значення призабули настільки, що стали пояснювати по-різному. Одні мовознавці під словом «рель» вважають заливний луг, інші — підвищення біля річки, посеред її течії чи на місцях, які заливаються водою, або навіть підвищення серед суходолу.

      Але, на мою думку, найточніше тлумачення дає Володимир Даль у своєму словнику: рель — це підвищена смуга землі, хребтик, ребро, гребінь, гривка, гряда... До речі, саме він визнав і помилковість попереднього тлумачення в Академічному словнику, виданому у 1847 році.

      Отож назва Орель (прийменник «о» на її початку з часом став префіксом) у знахідному відмінку означає ту, що тече біля, коло, побіля гряди, тобто релі. Такі особливості протікання водойми на місцевості відзначалися і в багатьох історичних джерелах. Зокрема, академік Дмитро Яворницький наголошував: «рекой Орелью резко разграничивается возвышенная равнина, идущая вдоль правого берега её, и обширная низменная равнина, степь, находящаяся тотчас за левым берегом её».

      Моя мати, вперше побувавши в селах Приорiлля після страшного голодомору 1932—1933 років, зустріла гурт дітей, які співали величальну пісню, присвячену річці Орелі. Вона починалася словами: «Орель — Урлії поклонись!». У селах, зруйнованих примусовою колективізацією та голодомором, важко було знайти людей, які б могли пов'язати текст пісні з минулим та сьогоденням краю. Проте нам вдалося встановити, що річка Орель мала назву Урлі, а Орелька — Урлії. Отож словосполучення Орель — Урлії означало місце злиття двох Орелей.

      Виходячи з цього, можна провести чимало цікавих паралелей. Зокрема, у вищезгаданому Іпатіївському літописі говориться саме про те, що військо князя Ігоря Святославовича свою відому битву з кочівниками у 1185 році провело на березі річки Сюурлій, а за висновком професора Арістова — там, де зливаються Орель з Орелькою. Це — територія Юр'ївського району на Дніпропетровщині.

Куликове поле відпочиває

      — Про битву 1185 року ми, здавалося б, знаємо все. Але чи можна відому інформацію сприймати за чисту монету?

      — Ні в якому разі. Після появи «Слова о полку Ігоревім» понад дві тисячі робіт розглядали цей похід iз різних боків. Але нікому не спало на думку порівняти битву з іншими, аби встановити, що ж насправді відбувалося на літописній Каялі-ріці. І ми це зробили першими за допомогою методу математичного моделювання.

      — Наразі варто з'ясувати, що цей метод собою становить?

      — Це така система обчислень, за якої числа набувають символів річок, озер, людей тощо. Треба було вивчити вищу математику, математичний аналіз, до гімалайських вершин — прикладну математику. 99 відсотків часу довелося витрачати на засвоєння математики і лише один — на власне моделювання. Проте, достоту попрацювавши в архівах, саме за допомогою цього методу мені вдалося добути багато дорогоцінного матеріалу. У тому числі і виробити принципово нове бачення перипетій битви 1185 року.

      Упродовж двохсот років дослідники говорили про нищівну поразку русичів, водночас картаючи князя Ігоря за авантюрний, необдуманий похід на половців. Зокрема, академік Дмитро Лихачов такої думки дотримувався в усіх своїх публікаціях. Про «програну безглуздо битву» говорив і український письменник Валерій Шевчук у романі «Велесич». Саме математичні моделювання заключних етапів цієї військової акції і дозволили спростувати такі безпідставні твердження.

      За Літописом руським, битва на Каялі-ріці тривала одну добу. Багато це чи мало? Повірте мені — за понад двохсотрічну історію досліджень ніхто такого питання перед собою не ставив. Причини цілком зрозумілі — у порівнянні з битвами, які тривали місяцями, завершена за одну добу здавалася дрібницею.

      Однак логіка математичного моделювання підказала мені порівняти цю рукопашну битву з іншою. Для цього я обрав Куликовську. Вона, беззаперечно, належала до найбільших у Європі ХV століття як за кількістю задіяних з обох сторін воїнів, так і за історичною значимістю. При цьому озброєння військ князя Ігоря та Дмитрія Донського практично нічим не відрізнялося.

      До нас дійшли достовірні джерела і про тривалість битви на Куликовому полі. Посилаючись на них, публіцист Альберт Плутніков у збірці історичних нарисів «Как мы шли к победе» пише: «Мамаево побоище уложилось в три часа». Уявляєте?! Військо князя Ігоря на Каялі-ріці билося у вісім (!) разів довше, аніж учасники «епохальної» битви. Підтверджує це й автор вищезгаданого «Слова о полку Ігоревім»: «То було в ті битви і в ті походи, але такої битви — не чувано!».

      То ж чи можна говорити про «безглуздо програну битву»? Коли на кожного дружинника Ігоря випадало по 5—6 ординців, яких загалом нараховувалося 38—42 тисячі (це засвідчують приблизні підрахунки за допомогою математичного моделювання)? Перед ордою степовиків, що рвалася захопити величезну обжиту територію України-Русі, у тім числі й Київ, у прагненні реваншу за минулі поразки князівське військо постало в жалюгідному стані. Загнані коні були непридатними навіть для верхової їзди. Отож значна частина воїнів залишилася без копитних. 34-річний Ігор приймає мудре рішення зійти із запасних коней і в пішому строю, ведучи оборонні бої, пробитися до Дінця — рухатися додому. «Підемо і або вмремо, або живі будемо всі вкупі. І так сказавши, всі зсіли з коней і пішли б'ючись», — зазначає автор Іпатіївського літопису.

      Навіть за таких украй несприятливих умов русичі виявили чудеса відваги — знявши тягар утоми та безнадії, вони постали грізною добре організованою силою. Математичне моделювання окремих епізодів битви показало, що з перших її хвилин воїни Ігоря створили колоподібну лінію оборони, діаметр якої завжди перевищував 200 метрів і пластично змінювався залежно від обставин бою.

      За такої стратегії захисту дика орда степовиків не могла всією силою навалитися на русичів. Лінія оборони Ігоревого війська поступово рухалася у бік Дінця, завдаючи неабияких втрат кочівникам. Отож можна говорити хіба що про державну мудрість князя та мужність русичів, котрі знесилили орду, яка вже не могла захопити обезлюднені Переяслав та Путивль. Військо Ігоря перемогло половців ціною життя воїнів. Саме до такого висновку щодо підсумків побоїща доходить і автор «Слова о полку Ігоревім»: «Тут кривавого вина не вистачало; тут бенкет закінчили хоробрі русичі: сватів напоїли (перебили. — Авт.) і самі полягли за землю Руську».

      Такої самопожертви, доблесті воїнів до монголо-татарської навали історія України-Русі ще не знала. Отож і цей подвиг наших предків має бути вшанований належним чином. Для мешканців же Дніпропетровщини тим паче є предметом особливої гордості те, що саме на теренах області кувалася звитяга, яка ввійшла до переліку славних сторінок в історії України.