«Укренергомаш»: бути чи не бути?

04.04.2006
«Укренергомаш»: бути чи не бути?

У збиральному цеху державного підприємства «Завод «Електроважмаш» кипить робота, в чому пересвідчився Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, побувавши тут кілька тижнів тому. (Фото Укрінформ.)

      Складається враження, що у харківського державного підприємства «Електроважмаш» сьогодні два директори: призначений на цю посаду у жовтні минулого року Віталій Чередник і звільнений місяцем раніше Олег Калашников. Обидва вважають себе легітимними керівниками і при цьому жоден із них не почуває себе на сто відсотків впевнено. До того ж, завдяки медійній та судовій активності одного з них за «Електроважмашем» стійко закріпився імідж проблемного підприємства. Для солідної фірми, яка наполегливо прагне знайти власну нішу на міжнародному ринку важких енергомашин, подібна нестабільність погрожує втратою потенційних замовників. Словом, типова історія вітчизняного гіганта, який раптом посмів піднятися з колін, залишаючись у списку стратегічних підприємств держави. Тобто фактично випередив заплановану для нього руйнацію з подальшим викупом за безцінь.

 

Пристрасті з індійським колоритом

      Офіційна причина звільнення Олега Калашникова — великі борги підприємства. Віталій Чередник стверджує, що в день, коли він заступив на директорську посаду, на «Електроважмаші» державна недоїмка становила 17 мільйонів гривень. Плюс 36 мільйонів невиплачених кредитів. Готової продукції, яка б могла послабити борговий зашморг, не було. Щоправда, на той час запустили у виробництво кілька проектів, але їхня сумарна вартість не перевищувала 22 мільйонів.

      І все ж, незважаючи на цю сумну арифметику, причини образитися на Мінпромполітики за звільнення у пана Калашникова таки були. Річ у тім, що до його приходу виробничі цехи підприємства вже вкрилися пилом занепаду. Колись процвітаючий гігант давно нікого не радував своїми досягненнями, хоча був і є зі своєю продукцією мало не монополістом на теренах колишнього Союзу. Тому намір Олега Калашникова підняти виробництво заводський колектив сприйняв на «ура». Новий директор склав план розвитку підприємства, що сталося на «Електроважмаші» вперше за останні кілька років, відремонтував кілька цехів і 60 верстатів, збільшив у півтора раза заробітну плату, почав набирати людей. Саме тому Олег Калашников категорично відмовляється пов'язувати своє звільнення винятково з боргами підприємства і називає справжньою причиною відставки відмову виконати так званий індійський контракт.

      З останнім справді виникли серйозні проблеми. Договір на поставку чотирьох турбін для двох атомних електростанцій Індії підписав попередній директор майже чотири роки тому. До того ж, зробив він це без точного підрахунку вартості комплекту і всіх трудовитрат. Зрештою, з'ясувалося, що «Електроважмаш» у разі виконання взятих на себе зобов'язань замість очікуваного прибутку втратить 8 мільйонів доларів. Для підприємства, яке тільки-но почало підніматися з колін, подібний фінансовий тягар міг стати початком кінця. Пан Калашников зажадав перегляду раніше узгоджених цін, а отже поставив під загрозу виконання контракту.

      Ситуація ж склалася так, що проігнорувати взяті на себе зобов'язання Харків просто не міг. Разом з «Електроважмашем» вищезгаданий договір підписав інший промисловий гігант — «Турбоатом». Як відомо, це підприємство всередині 90-х років під тиском уряду США змушене було відмовитися від участі в іранському контракті. Тоді завод через слабкодухість наших керманичів зазнав не лише багатомільйонних збитків, а й, певною мірою, заплямував власну репутацію на міжнародному ринку. Тому, якби було зірвано угоду з індусами, то флагман вітчизняного турбобудування міг нажити собі чималих проблем. Словом, два суміжних підприємства погрузли в судах, за перебігом яких тодішня влада і обласного, і столичного рівня спостерігала без особливого інтересу.

      Ситуація змінилася лише з приходом «помаранчевої» команди. Крик душі директора «Турбоатому» Анатолія Бугайця якогось разу було почуто. Новий голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков категорично виступив проти «гри винятково у свої ворота, яку майстерно демонстрував керівник «Електроважмашу». Після недовгого, але гучного протистояння пан Аваков поставив перед міністром промислової політики власну умову: «Або я, або Калашников». Столичні управлінці зробили вибір на користь «губернатора» і вже через місяць представили колективу нового топ-менеджера Віталія Чередника.

      До честі керівників області варто додати, що вони не залишили «Енерговажмаш» напризволяще. «Ми чітко розуміємо, — зауважує Арсен Аваков, — що індійський контракт повністю перебуває в системі державних інтересів. Тому ми готові зазнати технічних збитків, аби лише завод зберіг репутацію, а Україна в цілому отримала від контракту солідний прибуток». Перекрити неминучі втрати Харків вирішив, збільшивши обсяги виробництва за рахунок нових договорів на співпрацю, підписаних з Росією та кількома середньоазійськими республіками. Допоміг заводу і міськвиконком, розмістивши кілька вигідних для підприємства замовлень. У результаті за підсумками минулого року «Електроважмаш» випустив і реалізував продукції майже на 180 мільйонів і вдвічі збільшив середню заробітну плату — до 1072 гривень.

Чи бути гіганту банкрутом?

      Проте спокій «Електроважмашу», схоже, тільки сниться. Одразу після свого звільнення Олег Калашников подав до Соломенського районного суду Києва позов з наміром оскаржити рішення Мінпромполітики. А невдовзі, ще до завершення цього трудового спору, він написав аналогічну заяву до Жовтневого районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області. Останній своїм рішенням поновив позивача на посаді директора. У відповідь на це рішення чиновники подали апеляцію до Дніпропетровського суду. Але, не дочекавшись остаточного вердикту слуг Феміди, Олег Калашников провів кілька гучних прес-конференцій, де сам себе оголосив директором. На його думку, збиткові контракти, на кшталт «індійського», заводу було нав'язано штучно для того, аби якнайшвидше довести його до банкрутства з подальшим продажем за безцінь. Серед потенційних покупців Олег Калашников називає російські підприємства аналогічного профілю, яким для створення замкненого циклу виробництва енергомашин не вистачає саме такої виробничої ланки, як «Електроважмаш». Свого часу пан Калашников, за його словами, чинив опір подібним сценаріям, за що нібито і поплатився кріслом директора. «Ще півроку такої роботи, — запевняє він, — і про підприємство можна буде забути».

      Але хрестоматійний образ директора-борця днями спробувала розвінчати команда нинішнього керівника заводу. Перший заступник Віталія Чередника Володимир Глушко надав журналістам копію листа Олега Калашникова. Це лист на адресу голови правління акціонерного товариства «Трансмашхолдинг» (компанія є одним з найбільших холдингів на ринку залізничного машинобудування Росії. — Авт.). У своєму посланні тодішній директор пропонує іноземному об'єднанню викупити три виробничих корпуси, ринкова вартість яких, за його ж даними, становить, відповідно, 2 мільйони 511 тисяч і 1 мільйон 930 тисяч доларів. Аби викликати у потенційного покупця інтерес до свого «товару», пан Калашников напрочуд конкретно пояснює в листі: « Придбавши корпус №6 і корпуси №17,18, організація отримає не лише можливість використовувати виробничі фонди підприємства з метою здійснення виробництва електроапаратури і тягового електрообладнання. Покупець вищезгаданих основних фондів також отримує контроль над виробничими процесами, що дозволить здійснювати блокування виробництва на самому підприємстві. А це матиме вирішальне значення при виборі претендентів, які отримають першочергове право на приватизацію заводу. Відчуження основних засобів підприємства пропонується здійснювати за залишковою вартістю з метою оптимізації податкових платежів до бюджету шляхом виплати податку на прибуток у розмірі 25 відсотків».

      Крім того, в цьому листі чітко виписано механізм приватизації заводу, який на сьогодні не підлягає приватизації, оскільки перебуває у переліку стратегічних підприємств і є державною власністю.

      Водночас теперішню успішність «Електроважмашу» підтверджують експерти. Зокрема аналітик компанії «Мілленіум Капітал» Олексій Некраса в інтерв'ю газеті «Коммерсант» зазначив, що останні фінансові показники заводу мають позитивну тенденцію. Підприємство уклало низку довгострокових контрактів на постачання та ремонт силового обладнання для електротранспорту Сирії та Ірану, а відтак, «довести «Електроважмаш» до банкрутства найближчим часом не вдасться».

      Як розвиватимуться події далі, сказати важко. За словами Олега Калашникова, необхідно передати всі документи до Генпрокуратури. Після виборів, переконаний екс-директор, на завод прибуде столична комісія і нарешті розставить усі крапки над «і».

Даєш «Енергомаш»!

      Директорський конфлікт, до якого все активніше підключаються політики, проходить на тлі масштабніших процесів. Після того як в Україні було з великими потугами створено авіаційний концерн, Кабмін оголосив про свій намір об'єднати за схожим принципом ще й підприємства енергомашинобудівної галузі. Його кістяк у дуже віддаленій перспективі, згідно з попереднім планом, мають становити харківські підприємства «Турбоатом», «Електроважмаш», Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ) та завод імені Шевченка. Проект подібної інтеграції диктує, як кажуть у таких випадках, саме життя. Сьогодні замовнику не вигідно купувати комплектуючі у різних підприємств. Вони шукають виробничі об'єднання, які б, за словами Віталія Чередника, «здавали під ключ одразу всю станцію». Ще зовсім недавно у подібній кооперації харків'яни працювали разом з російськими концернами. Але оскільки ті все активніше створюють власні замкнуті виробничі цикли, роботи явно поменшало.

      Об'єднання ж по-українському (навіть якщо йдеться про дилему бути чи не бути взагалі), — річ і поготів проблемна. Утім, як з'ясувалося, погляди Чередника та Калашникова щодо доцільності створенння «Енергомашу» збігаються — вони обидва є прихильниками концерну. Але категорично проти інтеграції директор «Турбоатому» Анатолій Бугаєць. Його підприємство вважається найсильнішою ланкою вітчизняного машинобудування в енергетичному секторі. А отже, як стверджує пан Бугаєць, зваливши на власні плечі аутсайдерів, завод ризикує підірвати свою потужність. Без великого ентузіазму до об'єднавчого процесу ставиться і директор ХЕМЗу Євген Яблонський. Точніше, донедавна щодо цього він утримувався від гучних коментарів. Але після того, як чиновники оголосили, що на першому етапі створення концерну «Електроважмаш» має поглинути ХЕМЗ, виступив з критикою тактичних нюансів процесу. Імідж очолюваного ним підприємства як найслабкішої ланки проекту, з якою ніхто не рахується, пана Яблонського явно не влаштовує.

      По-різному сприймають інтеграційну ідею і столичні управлінці. Мінпромполітики, як і раніше, залишається на боці прихильників концерну, а Фонд державного майна підтримує позицію «Турбоатома». «Якщо ми хочемо потопити успішне підприємство, — зазначає голова приватизаційного відомства Валентина Семенюк, — то на нього варто повісити кілька заводів, які не працюють». Ще один аргумент проти створення концерну — різна форма власності підприємств, які мають намір об'єднати. «Турбоатом» уже давно отримав статус акціонерного товариства. Решта підприємств — стовідсотково державні, що унеможливлює або принаймні неабияк ускладнює процес їхнього об'єднання з юридичної точки зору. Як компромісний варіант Мінпромполітики пропонує створити компанію, яка управлятиме проектами і формуватиме технічну політику галузі. Але оскільки цю роботу сьогодні виконує «Турбоатом» (у більшості випадків саме через нього йдуть всі контракти, а інші заводи виступають у ролі суміжників), ідею створення координуючого органу, мабуть, підтримають нескоро.

      Єдине, з чим одностайно погоджуються всі учасники переговорного процесу, — те, що підприємства «Укренергомашу» повинні й надалі залишатися в державній власності. Інакше, переконані вони, Україна може остаточно втратити одну з найперспективніших галузей економіки. Як доказ виробничники наводять сумний досвід «Турбоатому». Після того як на сторону відійшли майже 25 відсотків його акцій, завод надовго втратив спокій через загрозу штучного банкрутства з боку потужних конкурентів. Виявляють неабиякий інтерес до підприємств «Укренергомашу» і політики. Скажімо, свої теперішні проблеми Анатолій Чередник пов'язує, зокрема, з надмірною активністю представників деяких партій. Є підстави вважати, що ті підтримують Олега Калашникова у боротьбі з теперішнім директором, аби насолити Арсену Авакову. А через нього — «Нашій Україні» та її «помаранчевим» міністрам.