Постамент для полтавського безголів'я

23.03.2006
Постамент для полтавського безголів'я

Закам'янілий образ Анатолія Кукоби у полтавській Галереї мистецтв, що буквально «під боком» у мерії, запам'ятовується не тільки своєю монументальністю. (Фото автора.)

Бунт на кораблі «Великого Ку»

      Про найгарячіші симптоми виборчої «лихоманки» у Полтаві наша газета вже повідомляла. Однак ні «гучні» заяви, нi велелюдні мітинги й пікетування, ні судові рішення не йдуть у жодне порівняння з головною сенсацією нинішніх перегонів за крісло міського голови: «вічному» меру-нардепу Анатолію Кукобі відмовили у підтримці ті, хто, здавалося, був його найнадійнішою опорою в 16-річному безроздільному «царюванні» на тамтешньому троні. Причому йдеться не тільки і не скільки про політиків. Хоча спільне звернення лідерів місцевих організацій таких «різнополюсних» партій, як «Наша Україна», Комуністична, «Реформи і порядок», Соціалістична, Народний рух, «Відродження», Партія промисловців і підприємців, у якому міститься заклик до земляків підтримати іншого кандидата на «мерську» посаду, нинішнього голову Київської районної ради у м. Полтаві Віктора Животенка, більш ніж промовисте.

      І все ж дехто з підписантів-партійців «воює» з нинішньою міською владою Полтави вже багато років. На відміну, скажімо, від авторів таких звернень. Тих же керівників найпотужніших промислових підприємств, які також сказали своє слово за Животенка. Попри те, що на всіх попередніх виборах і, власне, до останнього часу зображали суцільний «одобрямс» будь-яким забаганкам багатолітнього «батька» міста.

      Ще несподіванішим виглядає відхід від «генерального курсу» майже півсотні чільників провідних будівельних організацій, фірм. Адже у Полтаві всі знають: «великий зодчий», заслужений будівельник України Анатолій Кукоба особисто патронував будівельну галузь, визначав замовників і підрядників, «рулював» фінансовими потоками. Отже, «годував» очолювані бунтівними «виконробами» колективи, так би мовити, з власної долоні. А вони, невдячні, у своєму зверненні до мешканців міста пишуть таке: «Ми, полтавські будівельники, прагнучи мати в Полтаві легітимну, діючу владу, виступаємо проти узурпації та диктатури, яка діяла в нашому місті... Саме такі обставини гальмували розвиток ініціативи, демократії, ділових стосунків між місцевою владою і виробництвом. Це негативно вплинуло на економічні показники промислових і будівельних підприємств міста».

      А як же оті переможні реляції в «кишенькових» засобах масової інформації про небачені обсяги будівництва у Полтаві та про те, як винятково завдяки невсипущим старанням «хазяїна» міста тамтешні будівельники мають стабільну роботу й високу зарплату? Про справжні механізми розподілу найласіших шматків будівельного «пирога», узвичаєну систему «відкатів» і поборів, у тому числі й під виглядом так званої благодійності, кожен із авторів відкритого листа міг би розповісти багато. Як і про вражаючу специфіку «всенародного» спорудження найбільших об'єктів, яке нерідко перетворюється на таку собі «старательську» машину для відмивання величезних коштів. Хоча більшість із підписантів усе ж сподівається на те, що до відтворення реальної картини будівельного «процвітання» Полтави невдовзі долучаться представники державних контролюючих структур і правоохоронних органів.

У кадрі й за кадром

      Власне, вони мають продовжити ту роботу, яка була розпочата раніше, але за часів «розвинутого кучмізму» відверто гасилася на обласному і столичному рівнях. Подейкують, завдяки зв'язкам із «потрібними» людьми на тодішньому владному Олімпі та вагомим матеріальним стимулам до... згортання такої роботи.

      Скажімо, полтавці добре пам'ятають скандал зі значними порушеннями фінансової дисципліни, сумнівними маніпуляціями з вексельними розрахунками у рідній мерії після того, як було припіднято завісу над матеріалами здійсненої ще в березні 2001 року перевірки за участю фахівців Головного контрольно-ревізійного управління України. Ніхто її висновків, як відомо, не спростовував. Тож і дивовижні багатомільйонні «облагодіювання» за рахунок бюджету приватних фірм із Києва та Дніпропетровська, які постачали фарбу та фарбники для перманентного «глянцювання» фасадів споруд у центрі міста чи автомобілі для підпорядкованих міськвиконкому структур, і явне завищення посадовцями вартості будівельно-ремонтних робіт, послуг тощо приголомшували, обурювали тисячі тих полтавців, які ледь зводять кінці з кінцями.

      А чого варта «розкопана» тоді столичними ревізорами історія зі спорудженням підземного переходу в центрі міста, яке «придворними» мас-медіа видавалося як вияв особливого будівельно-господарського та фінансового генія пана Кукоби. Але ж у згаданому акті ГоловКРУ записано, як кажуть, чорним по білому: спершу облфінуправління передало управлінню житлово-комунального господарства Полтавського міськвиконкому на капітальне будівництво векселі номінальною вартістю 5,5 мільйона гривень. Останнє в той же день (!) при відсутності кредиторської заборгованості «перепасовує» ті векселі приватному підприємству «Віта-91», яке стало генпідрядником згаданої «будови віку». Зрозуміло, внаслідок такої операції одразу з'являється аналогічна (5, 5 млн. грн.) «дірка» дебіторського боргу...

      Далі державу «доять» не лише векселями. В 2000 році міськуправління ЖКГ одержало від державного підприємства «Полтаваоблавтодор» коштів на суму 1164,7 тис. грн і матеріальних цінностей на 580 тис. грн., виділених за рахунок зменшення фінансування робіт із ремонту автомобільних доріг загального користування. Однак, як свідчить акт ГоловКРУ, «дорога, на якій проводилося будівництво підземного переходу, до них не віднесена, тобто кошти збору підприємством використані не за призначенням». Отже, зібрані з кожного автомобіліста області «дорожні» гроші на ремонт шляхів спрямували на зовсім не обов'язковий підземний перехід із численними торговими точками у центрі Полтави, подавши сумнівну оборудку як ледь не особистий меценатський подвиг «хазяїна» міста.

      Для обласного центру, де будь-яка значуща подія неодмінно має відбуватися під патронатом пана Кукоби, таке приписування йому чужих заслуг і чеснот — більш ніж типова ситуація. Як, власне, й інші маневри довкола згаданої «підземки». Бо ті ж столичні ревізори виявили: при визначенні генпідрядника для «підземної» реконструкції перетину вулиць, яким стала вже згадана приватна фірма, допущено порушення більше двадцяти (!) пунктів «Положення про проведення торгів (тендерів) у будівництві», а в угодах про безпосереднє виконання робіт «особливо цінному» для мерії генпідряднику дозволили «отримувати та використовувати матеріальні цінності, вартість яких перевищує ринкову в 2-2,5 раза»... До речі, менш ніж через півроку після укладення з ним «генеральної» угоди вартість робіт збільшили ще на мільйон гривень. Але й після їхнього завершення та офіційного прийняття об'єкта в експлуатацію в тому ж таки міськуправлінні ЖКГ не змогли надати перевіряючим документів, які підтверджували б виконання згаданим генпідрядником робіт на суму дебіторської заборгованості, тобто на 4,1 мільйона гривень...

      Загалом же особлива прихильність і, м'яко кажучи, поблажливість «батьків» обласного центру до окремих комерційних приватних структур (передовсім — столичних) помітна неозброєним оком. Скажімо, в тому ж акті ГоловКРУ зазначено: ще в грудні 1998 року Полтавський міськвиконком передав київському товариству з обмеженою відповідальністю «Укртранз-Сервіс» на придбання 77 одиниць легкового автотранспорту вексель номінальною вартістю 2750 тис. грн. Але дебіторську заборгованість за непоставлені автомобілі «мерські» чиновники чомусь відобразили в обліку тільки у листопаді 2000 року, тоді ж вони подали й позов до Арбітражного суду м. Києва про стягнення боргу зі згаданого товариства.

      Бодай після такої запізнілої активності кошти до міської казни повернуть, справедливість восторжествує? Не дочекаєтесь... «За відсутності позивача Арбітражний суд прийняв ухвалу про задоволення позову міськвиконкому, — констатують столичні ревізори, — однак, згідно з повідомленням прокурора м. Києва, виконати цю ухвалу немає змоги, так як назване товариство ні за юридичною, ні за поштовою адресою не знаходиться, за ухилення від сплати податків перебуває в розшуку органів податкової міліції».

«Інтер»-національні оборудки

      Ще «ріднішим» для полтавських можновладців стало київське товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер і К». Спершу в 1999 році, за вказівкою згори, але всупереч закону, 11 комунальних підприємств Полтави оформили прості іменні векселі на суму 24 мільйони гривень і передали їх цьому товариству. Хоча, як встановили співробітники служби боротьби з економічними злочинами обласної міліції, «фактично від ТОВ «Інтер і К» матеріальні цінності до зазначених підприємств не надходили, заборгованості не було». Зате одержані від них векселі на 24 млн. грн. київське товариство прилаштувало з максимальною вигодою для себе, придбавши у місцевого підприємства-добувника природний газ саме на таку суму.

      Зрештою, в наступному, 2000 році тим же комунальним підприємствам Полтави від всюдисущого «Інтера» таки «капнуло» матеріальних цінностей на суму понад 18 млн. грн., але, за даними правоохоронців, «їхня вартість завищена, згідно з експертними висновками, у 8-12 разів, чим нанесено збитків державі на суму понад 10 млн. грн.».

      А в минулому, 2005, році прес-центр управління у справах преси та інформації облдержадміністрації з посиланням на відповідь керівників обласної міліції народному депутату України Миколі Кульчинському «засвітив» перед земляками ще один аспект особливої любові «хазяїна» Полтави до згаданої приватної комерційної структури вже на вищому рівні. В нашому краї добре пам'ятають зовсім коротке перебування пана Кукоби на посаді голови облдержадміністрації після президентських виборів 1999 року. Але й за ті миттєвості біля «губернаторського» керма він, виявляється, устиг «згадати» улюблений «Інтер і К».

      Бо ж, за повідомленням згаданого прес-центру, «згідно з розпорядженням на той час голови Полтавської облдержадміністрації Кукоби А. Т. №705 обласному автотранспортному управлінню на порушення постанови Кабміну від 28. 06. 97 р. №694 «Про організацію та проведення тендерів у сфері державних закупівель» дана вказівка видати ТОВ «Інтер і К» векселі на загальну суму 30 млн. грн., тоді як заборгованість Полтавського обласного автотранспортного управління перед товариством була відсутня. Відповідно до укладеної угоди між обласним автотранспортним управлінням та ТОВ «Інтер і К» протягом 2000—2001 років товариство повинно було поставити 102 автобуси Львівського автозаводу, але фактично поставлено 95 таких автобусів, чим нанесено збитків на загальну суму понад 5 млн. грн.».

      Перелік подібних дивовижних «дарунків» приватним столичним фірмам з боку «хазяїв» Полтави можна продовжувати і продовжувати. Особливо обурила земляків «щедрість душі», з якою ті нещодавно продали одне з найбільших в обласному центрі приміщень — історичну будівлю колишнього кадетського корпусу, яка є невід'ємною частиною ансамблю «Кругла площа» — пам'ятки архітектури загальнонаціонального значення. 24 листопада 2004 року (тобто вже після початку Помаранчевої революції, від якої захиталися «трони» й під місцевими «князьками») Полтавський міськвиконком поспіхом дає дозвіл на приватизацію згаданої будівлі. А вже через місяць її продають за 12, 7 млн. грн. київському приватному підприємству «АВНА трейдинг» в особі громадянина Ізраїлю Авраама Іосебашвілі, котрий діяв за дорученням киянки, яка офіційно виконувала обов'язки директора цього ПП, для облаштування там торговельно-розважального закладу.

      Прикметно, що перед цією оборудкою, за вказівкою місцевих «архітектурних» чиновників, які добре усвідомлювали її незаконність, з приміщення кадетського корпусу вночі по-злодійськи зірвали навіть «охоронну» металеву табличку, яка ідентифікувала згадану пам'ятку архітектури. Прокуратура області спершу нібито відреагувала на той кричущий факт, але потім відмовилася підтримати співробітників міліції, котрі намагалися порушити з цього приводу кримінальну справу. Мовляв, рішення ж міськвиконкому колегіальне, тому неможливо визначитись із суб'єктом злочину...

Недоторканність — над усе?

      До речі, з датованої 16 травня 2005 року відповіді міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка народному депутатові України Миколі Кульчинському стає зрозуміло, чому загальмувалася й ота вексельно-«інтерівська» справа, про яку йшлося вище. Як з'ясувалося, порушену за матеріалами перевірки ГоловКРУ кримінальну справу прокуратура Полтави закрила 24 вересня 2004 року, тобто перед самісінькими президентськими виборами! Однак далі міністр внутрішніх справ інформує про те, що, за результатами вжитих його підлеглими у 2005 році заходів, «викрито протиправну діяльність посадових осіб Полтавського міськвиконкому та облдержадміністрації, які в 1999 році уклали угоду з ТОВ «Інтер і К»» про закупівлю автобусів за завищеною ціною. Сума завданих державним інтересам збитків перевищує 5 млн. грн. . Зібрані матеріали перевірки направлено до прокуратури Полтавської області та приєднано до вищезазначеної кримінальної справи, постанову про закриття якої скасовано 14. 04. 2005. Слідство за справою поновлено».

      А під час прес-конференції у Полтаві за кілька днів до нового, 2006, року Юрій Луценко висловив свої міркування стосовно того, чому згадана «полтавська» й інші подібні резонансні справи розслідувалися прокуратурою як мерзле горить. Діяльність попереднього Генерального прокурора Святослава Піскуна на цій посаді нагадала керівникові МВС звичайнісінькі торги з майбутніми політичними соратниками. Адже саме пан Піскун зібрав усі ті «гучні» кримінальні справи під «дах» Генпрокуратури, де вони тривалий час пролежали практично без руху. І лише після того, як Генеральним прокурором України став Олександр Медведько, такі справи знову «повезли» на місця, в тому числі й у Полтаву, для реального розслідування. Водночас Святослав Піскун і Анатолій Кукоба у виборчому списку кандидатів у депутати Верховної Ради від Партії регіонів опинилися по сусідству...

      За таких обставин очевидно, що найнадійніша «броня» депутатської недоторканності, фактична недосяжність для правоохоронців у іпостасі парламентарія для сьогоднішнього «батька» Полтави незрівнянно вважливіша, ніж «мерська» посада на ще один термін. Тим паче, коли влада змінюється не лише «там, нагорі». Такою «ручною», як нинішня, за «партійних» виборів не буде й міська рада наступного скликання.

      А значить, уже нікому не вдасться всидіти одночасно на двох стільцях, керуючи Полтавою за сумнозвісною методою владного «пахана». Себто чотири останні роки розпоряджатися фактично усім і ні за що не відповідати, бо ж не ставиш власного підпису під жодним офіційним документом (колишні працівники міськвиконкому розповідали автору цих рядків про те, як вони розпізнавали схвалене «хазяїном» міста те чи інше письмове розпорядження можновладців із «гучними», але насправді нічого не значущими посадами — винятково за невеличкою графічною позначкою-«карлючкою», зробленою рукою Його Полтавської Всемогутності). Навіть уявити деінде подібне ранньофеодальне дикунство у ХХІ столітті вже, здається, неможливо.

Найдовша черга до... чергових виборів

      У Полтаві ж можливе ще й не таке. Скажімо, згідно з офіційними святцями міської ради, після чергових минулих нинішні вибори мера Полтави стануть уже... третіми! Адже та ж міськрада щонайменше двічі (не виключено, що були й інші «таємні» розпорядження з цього приводу) призначала вибори міського голови «замість того, який вибув», — на 4 серпня 2002 і на 30 жовтня 2005 року.

      Першу дату «надзасекречена» сесія міськради визначила ще 27 квітня 2002 року, тобто одразу після виборів минулих. Але зроблено те було тільки для того, щоб направити у Верховну Раду відповідні папірці (до них додали ще й запис у трудовій книжці пана Кукоби про припинення дії представницького мандата міського голови у зв'язку з поданою ним заявою), — інакше б його просто не зареєстрували народним депутатом України. Варто було останньому одержати омріяний мандат члена парламенту, як ті ж «мерські» ляльководи зі спритністю політичних наперсточників «організовують» нове рішення Полтавської міськради від 18 травня 2002 року, згідно з яким попередній її вердикт про призначення нових виборів міського голови просто «втратив чинність». А потім більше трьох років цинічно топчуться по гідності тисяч полтавців, які вимагали від міськради виконання закону: мовляв, а навіщо вам легітимний міський голова, коли нам і з «мерствуючим» нардепом Кукобою добре...

      Минулорічна «помаранчева антикукобiвська революція» у Полтаві змусила тих же ляльководів-наперсточників заворушитися. Але тільки для того, щоб укотре напустити туману і зберегти свої «тепленькі» місця біля владного корита. Тож під акомпанемент мітингів і пікетувань мерії вони спочатку відверто тягнули час то «епідемією хвороб» більшості депутатів міськради, які ну ніяк не могли зібратися на сесію, то судовими «заморочками». А потім уже ніби й призначили вибори легітимного мера на 30 жовтня 2005 року, але водночас прив'язали ту «вікопомну» подію до гіпотетично-сакраментального: перегони відбудуться лише тоді, коли у міському бюджеті знайдуться кошти на їхнє матеріальне забезпечення... Коштів на позачергові вибори менш ніж за півроку до чергових, зрозуміло, не шукала вже навіть опозиція. Добре знаючи про те, що менш ніж за шість місяців до закінчення строку повноважень мера міськрада взагалі має повне право відмовитися від пошуків «каліфа на годину».

      У такий відверто шахрайський спосіб «тіньовій» і легітимізованій верхівці Полтави вдалося не лише зберегтися, а й, уникнувши обов'язкового за новими виборчими святцями жеребкування, фактично призначити «своїх» керманичів міської виборчої комісії, котра знову взялася направо й наліво «косити» політичних опонентів («Україна молода» вже розповідала про майже перманентні судові баталії, в ході яких тим же «нашоукраїнцям», соціалістам, представникам деяких інших партій довелося виборювати своє право балотуватися до міської ради).

      То чи варто за таких умов дивуватися тому, що полтавцям уже набридли згадані більш ніж сумнівні маневри довкола «мерського» крісла, власне, перманентне «безголів'я» у рідному місті, і що його «хазяїну» сьогодні відмовляють у підтримці навіть учорашні найближчі соратники?