Віктор Мусіяка — із Кременчука в паризький квартал Менільмонтан

28.02.2006
Віктор Мусіяка — із Кременчука в паризький квартал Менільмонтан

Цiлком типовий представник паризької богеми. (Світлини люб'язно наданi «Імперією фото Леоніда НАЙДЮКА».)

      Далеко не всім вдається добре жити з мистецтва, та ще й по чужих світах... А 42-річний Віктор Мусіяка (Мусі), мистець із Кременчука, дозволяє собі відхиляти пропозиції паризької галереї. А також примудряється підкорити світову еліту...

      Розмова з «абстрактно-фігуративним» маестро — у його паризькій майстерні.Властиво вона — не «його». Він ділиться нею з колегами: Мусі має до неї доступ буднями, вони — вільними днями. Уявіть собі мальовничий паризький квартал Менільмонтан зі своїм однойменним театром, у якому співав французький монстр мюзик-холу Моріс Шевальє; з численними майстернями й екзотичними крамничками, де кінорежисери полюбляють знімати фільми (Жак Бекер, Брайан Де Пальма...); і якому інша легендарна фігура французького мюзик-холу Шарль Трене присвятив пісню («Менільмонтан»). Сьогодні цей квартал залюднили численні іммігранти.

 

      — Він — з останніх дешевих паризьких кварталів, — пояснює пан Віктор, — а тому й мешкають тут бідніші люди, а також іммігранти.

      — До речі, як пережили ви минулорічні осінні підпали «молодиків»? — запитую, неспокійна й співчутлива, оскільки самій довелося їх уникати...

      — Посадник цієї округи обіцяв, що планують її розбудувати так, як тепер виглядає Монмартр, тобто зацікавити найновіше населення мистецтвом, — дипломатично відповідає Мусі. А в газеті Le Parisien («Парижанин») вичитав, що Менільмонтан заселяє найбільша в Європі мистецька громада.

      З вікна майстерні вивищується стометрова церква романського стилю Notre-Dame de la Croix («Богоматері на Хресті»), яку міська рада підправляє кожні два роки. Пообіч — майданчик із «паризькими» лавками та ліхтарями. Вулиці — покриті бруківкою. І цілість — на схилі: назва «Менільмонтан» означає «похилені доми». У XVIII столітті цим селом любили прогулюватися парижани, які й смакували його вино. Маестро Мусіяка мешкає неподалік, ближче до центру.

      — Як даєте собі раду? Скажені ціни ж у паризькій нерухомості!

      — Винаймаю 30 м2. Зручно, можна йти до майстерні пішки. Живеться краще, ніж багатьом мистцям... Люди цікавляться моїми полотнами, маю різні пропозиції на співпрацю.

      За тим «краще», зрозуміло, і талант, і праця. А також — уміння бути сам собі імпресаріо. Зараз Мусіяка виставляє свої твори водночас у чотирьох місцях: у Ліоні, Тулузі й Люксембурзі (дві виставки). Інші постійно показують дві паризькі галереї: Art-Club Galerie Terre і Maison Philippe.

      Під час нашої двогодинної зустрічі елегантний чорнявий красень Мусі видався мені гречним, працьовитим, послідовним, волелюбним. Справляється з обіцяним, вкладається в передбачений час; а такі прикмети — необхідні для успішної співпраці з західним світом. Звідки те скорочення «Мусі», — поцікавилася я. «Вирішив розпочати все наново, пройти новий іспит, випробувати себе ще раз. Це новий етап», — впевнено відповідає пан Віктор. Так він і підписується, так і значиться в каталогах.

      — А що відповіли ви тій паризькій галереї, яка пропонувала займатися виключно вашими творами?

      — Я відхилив її пропозицію. Ексклюзивність убиває мистця. Якщо галерея продасть полотно, вона відразу замовить друге, третє... тобто йде «широка продукція» — по 10 картин на місяць — і художник виконує замовлення, а не творить те, що йому підказує душа!

      — Що вас надихає? Як народжується твір?

      — Малюю те, що бачу, чую й відчуваю. Чекаю, щоб предмети майбутнього малюнка захопили мене; а коли відчуваю, що більше не можу втримати їх у собі, виливаю їх на полотно. Тоді я більше нічим не керую, веде мене рука...

      Мистецький шлях Віктора Мусіяки почався 1986 року виставками в Україні (Кременчук, Полтава, Київ). Пізніше Мусі виставлятиметься паралельно і за кордоном (Австрія, Америка, Голландія, Люксембург, Німеччина, Португалія, Росія, Франція). Незалежним художником він стає, уміло використавши совєтський «культ-обмін» із німецьким Вісбаденом, 1990 року.

      — Це був обмін студентів iз Garten-Schule («Школою садівників»). Щоб заплатити за дорогу, взяли з мене картину, — згадує пан Віктор.

      Комсомольці ще й радили йому «продати решту полотен, щоб заробити грубі гроші». Але ментальність майбутнього маестро трохи інша. Використавши своє знання німецької мови, вирішив (iз допомогою німецької малярки) залишити п'ять своїх праць у місцевій галереї.

      І така логіка вирішила весь хід подальшого життєпису Мусіяки. Бо побачивши його твори, дирекція тієї галереї запросила його 1991 року до Бад-Мюнстерайфеля, передмістя Бонна (донедавна ще столиці Західної Німеччини) на персональну виставку. Про цю першу виставку Мусі в Німеччині газета K'lner Stadt-Anzeiger так закінчувала свою статтю: «Ледве відкрилася виставка, його твори відразу знайшли покупців».

      Інші газети (K'lner Stadt-Anzeiger, Wochenspiegel, Rheingau Echo...) містять статті критиків, вражених дзвінкістю «мусієвих» кольорів. Про «Барви боротьби за життя» пише Мусі в одній зі своїх — україномовних — поезій на мистецькі теми.

      На противагу західному мистецтву, де кольори більш змішані, нейтралізовані, завуальовані, його барви — сильні, чисті. «Лейтмотив його малюнків — це ясне, яскраве світло» (Taunus Zeitung, 08.09.1994 р.); «Його стиль характеризує свіжий, блискучий малюнок, весь просякнутий світлом». (Люксембурзька La Voix du Luxembourg, 27-28/11/1999 р.); «Йому притаманні дуже яскраві, сяючі фарби» (Tageblatt, 12.04.2001 р.); «Чергуються світло й тінь, гарячі й холодні кольори його тюльпанів...» (Французька Artistes, 6-7/1999 р.).

      А ще 1999 року французький митець Ів Мюньє влаштовує Мусі особисту виставку у своїй власній галереї (у престижному 17-му кварталі Парижа) після того, як вони разом рік попрацювали над реставрацією картин XVIII й XIX століть. Зважте, що дбайливі щодо спадщини французи будь-кому такої відповідальної праці не довіряють! Але солідну підготовку до неї дали цьому випускникові Харківського художнього інституту ще його українські майстри.

      В Україні інколи проходять його виставки: «Не так часто, як хотілося б, це ж вимагає великих зусиль і коштів, які переважно французькі галереї беруть на себе...»

      А вже 2004 року ввійшов Мусі (Victor Musi) до паризького «Акуна» (Akoun), бестселера довідників, в якому експерти й галереї, які слідкують за ринком, оцінюють твори і складають список мистецьких творінь світових майстрів. Отже, пообіч Ван Гогів і Пікасо — український Мусі.

      — Чи поклопоталися ви про французьке громадянство?

      — Я про те й не думав, маю що робити! — відповідає Мусі, зосереджений над своєю працею.

      Зрештою, українське громадянство дозволяє йому брати участь — голосуванням — у розбудові української держави. Якщо не враховувати, що Мусі й без того Україну славить. До того ж жодна довідка чи стаття про нього не позбавлена визначення, що йдеться про мистця — українського: «У творах Мусіяки відображаються краєвиди й традиції України» (Rhein-Main-Presse Reheingau, 24.08.1992).

      А ось як охрестив Мусі світової слави критик й історик мистецтва, автор численних публікацій та книг, комісар кількох сотень експозицій та престижних мистецьких подій у Франції й у світі, парижанин Жерар Хурігуера (G'rard Xuriguera): «Будитель мрійних мандрівок, більше сонячних, як нічних» (...). «В екзилі мистець ніколи не втрачає свого дитинства, своїх коренів, родові, топографічні орієнтири зрошують його шлях» (...). «Парижанин від 1998 року, українець Віктор Мусі не міг уникнути деяких ремінісценцій, які прозирають у його краєвидах і природній схильності до палання, помережаних іконічними символами» (...). «Мусі не потребує послуговуватися «машиною, яка струшує дух», нерозлучною з сюрреалістичною течією, оскільки він добре усвідомлює життя його уяви».

      — Хто ваші найкращі приятелі?

      — Різні мистці, купці-цінувальники картин, колекціонери, а особливо пані Карвен (Carven), яка приїжджає дивитися на мої малюнки...

      Зрозуміло, що коли знаменитість, яка панувала півстоліття над високою модою, їде через цілий Париж з єлісейського кварталу, щоби побачити нові Мусієві твори, годі сумніватися в доброму котуванні й у мистецьких здібностях Мусіяки: такі люди мають смак!

      І цінують Мусієву творчість люди з дуже різних страт. Ось перед очима — диплом №39325 від Товариства французької заслуги й відданостi. Ним і срібною медаллю французька еліта нагородила Мусі «За мистецтво» — його твір «Останній вечір» 2000 року. Серед Товариства (яке рідко нагороджує мистців!) — члени Французької академії, високоповажні хірурги, знамениті письменники, видатні спортсмени, люди з кінематографа й музики (серед живих або покійних: академік Андре Моруа, письменник Жан Ростан, фізик Луї Лє Пренц Ренге, хірург Крістіян Каброль, акторка Мішель Морган, драматург Марсель Ашар, кінорежисер Жерар Урі, співак Шарль Азнавур, мореплавець Жерар д'Абовіль...).

      Чи не найважче підкорити «Столицю світової культури» (так називають Париж). Насичена ж вона! І все ж знайшлося в ній місце для світлої душі — українця Мусіяки!

Зірка ВІТОШИНСЬКА.