— Анатолію Давидовичу, розтлумачте назву програми. Що вона має донести глядачам?
— Mесидж від назви йде лише спочатку, поки до цієї назви не звикли. А потім вона перетвориться просто на знайомий набір звуків. Для мене це не принциповий момент. Особисто я дивлюся ту чи іншу програму не через її назву, а через її зміст.
— Ідіома «Чорним по білому» — означає певну відвертість, чітке визначення якогось явища?
— Я взагалі не хотів вкладати в назву жодного змістового навантаження. Спершу був варіант «Біле і чорне», потім виникло «Чорним по білому» — мені було байдуже. Хоча, як на мене, краще було б назвати «Білим по чорному». Це дало б можливість відійти від журналістського штампу, який асоціюється з буквальним сприйняттям, з істиною про «написане пером, яке не витягнеш і волом».
— Чим ваше дискусійне шоу відрізнятиметься від решти подібної телевізійної продукції?
— Будь-який стандарт — не лише на телебаченні — відрізняється один від іншого лише особистістю автора. Адже саме автор підбирає і теми дискусій, і дискутантів. Мені хотілося якнайдалі відійти від політики і політиків, від того, чим я весь цей час займався в «Подвійному доказі». А почалося все з того, що мене запросила генеральний продюсер Ольга Герасим'юк і розповіла, що до неї звернулося кілька журналістів ТСН з ідеєю робити документальні телевізійні фільми більшого хронометражу, ніж для новин. На їхню думку, є безліч тем, які можна розкрити ширше й цікавіше, ніж у форматі новинних сюжетів. До того ж замало просто показувати фільми, їх варто було б обговорити в студії.
— Ви займалися розробкою всього проекту?
— Переважно. Точніше було б сказати, керував ним. Я розумів, що для обговорення фільму потрібен час. 45 хвилин чистого ефірного часу — це замало. Тому ми вирішили робити десятихвилинні фільми, а півгодини лишати на обговорення. Думав я і про оформлення студії, і про побудову дискусії, і про ролі для гостей. Та переважно я відштовхувався від того, чого б мені самому не хотілося бачити. Адже на телебаченні мені мало що подобається.
— І чого б ви не хотіли бачити?
— Не хотів би грубості, вульгарності, агресії — всього того, на чому тримається більшість ток-шоу. Без малоосвічених людей і непотрібної масовки, що начебто виконує роль глядача. Я хотів би, щоб у мене в студії з'являлися люди, з якими цікаво поговорити і яких цікаво послухати. Це можуть бути працівники якихось інститутів, які отримують копійчані зарплати і не беруть участі в різноманітних гучних акціях. Адже таких людей більшість. Це не середній клас — у нас під «середнім класом» мають на увазі насамперед економічний статус — просто розумні інтелігентні люди. Ось кого б я хотів залучити в першу чергу. Це такий відгомін моєї програми «Монологи». Але там була еліта. Хоча їх я також радий був би бачити у своїй програмі — вони нечасті гості на нашому телебаченні. Бо для того, щоб слухати таких людей, потрібно головне: бажання почути. А це нелегко. Особливо без підготовки. Я не хотів строкатої студії, яскравих телевізійних картинок, мішури, гарнірів, упаковок і спецефектів, якими забивають голову глядачу, щоб прив'язати його до телевізора. Одночасно з моїми «не хочу» постало запитання: чи буде це хтось дивитися? Я це, безумовно, враховую і намагаюся деякі речі подавати з легкою — в хорошому значенні — «жовтизною», себто цікаво і зрозуміло. Це важка робота! Можу і не впоратись. Але спробую! Стосовно тем, то нічого нового ми, звичайно ж, не вигадаємо, але і підхоплювати «смажені» події також не збираємося. Якщо, скажімо, станеться щось на зразок «облому» із російським газом і це збігатиметься з виходом нашої програми, ми не почнемо тут же робити програму про те, почім буде газ і як Росія заводить нас до «газової камери». Ні. Нас цікавитиме в події аспект, що має багаторічну, а може і багатовікову історію. І тільки, маючи цей аспект, подія стає актуальною для програми. «Чорним по білому» — програма про реальні цінності і реальні проблеми.
— Скільки часу ви працювали над цим проектом?
— Для мене це перший досвід керівництва такою технологічно складною програмою. Досі були простіші проекти і простіші функції. Ми почали роботу в листопаді, а 7-го лютого вийдемо в ефір у лінійці авторських програм «1+1». Тьху, тьху, тьху!..
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
