Антисвятковий хатній монстр, або Різдво як етнографічний колапс

06.01.2006

      Цього року, попри всі ілюзії та хоч і безнадійні, але все-таки сподівання, ми так і не дочекалися від українського телебачення нічого схожого на передріздвяне святкове піднесення. Тричі перевіривши на свіжість домашні харчі, телеексперти разом зі звичайними українськими громадянами змушені були констатувати, що причина їхньої нудоти зовсім не у пісних передріздвяних стравах, а у верескливому хатньому монстрові з мерехтливим екраном. Тому, вітаючи наших читачів з Різдвом Христовим, ТелебУМ змушений порадити: «Шановні! Якщо ви маєте вдома відеомагнітофон, то наймудріше буде всі новорічні свята поспіль дивитися улюблені художні стрічки на касетах. Але ні в якому разі не вмикайте «ящика». На Різдвяні свята він навряд чи зможе вас потішити. Принаймні до сьогоднішнього дня жодних натяків на те, що ваше хатнє чудовисько має бажання перетворитися на казкового принца, наші експерти не помітили.

 

Володимир Павлів, журналіст:

      — Коли протягом кількох передріздвяних днів я бачу на екрані Поплавського і Вєрку Сердючку, то в мене зникає будь-який настрій, не лише святковий. І не тільки тому, що я цих персонажів не люблю. А ще й тому, що я розумію, що в Україні є серйозні проблеми з ідеями, інтелектом, здоровим глуздом. І це не може не псувати настрій, тим більше перед святами. Адже саме у теплі родинні святкові дні є добра нагода провести більше часу перед телевізором, і кожен має надію побачити щось цікаве, що додало б позитивних емоцій. А бачить натомість лише страшний несмак, який уже демонструється впродовж кількох років. Це аж ніяк не додає оптимізму. Я кілька років жив і працював у Польщі. Польські телевізійні канали — як державні, так і комерційні — свою святкову програму, яка починається десь за тиждень до Різдва і закінчується за кілька тижнів після Різдва, будують саме з розрахунку на теплий родинний перегляд. Мовленнєва сітка на польському телебаченні будується з урахуванням усіх вікових категорій глядачів. Це й дитячі програми, і програми для молоді, програми для людей, які вірять у Бога, і для людей, які в Бога не вірять, але з повагою до всіх людей. Адже завданням телебачення у період свят є прагнення якнайменше образити будь-яку категорію глядачів, їхні релігійні, етичні чи естетичні почуття. Якщо у будній час польське телебачення може бути і провокативним, і гострим, то у свята там не побачиш ані жорсткої документалістики, ані контраверсійних програм, ані еротичних фільмів. У період свят програма польських телеканалів максимально лагідна, така, що створює глядачам прекрасний і добрий настрій.

Василь Шкляр, письменник:

      — Передріздвяного телебачення нема як такого. Лише суцільне сміття стонадцятого гатунку: нікчемне, холуйське, склепане на позичках московської вторсировини. Телебачення мусить готувати людей до такого великого свята, повинне формувати настрій, передчуття цього свята, передчуття дива. Передріздвяні ефіри українських телеканалів настільки бридкі й відразливі, що взагалі нема за що зачепитися ні окові, ні думці. А торік же Нацрада з питань телебачення і радіомовлення обіцяла нам, що українське телебачення стане таки українським, що дублюватимуться державною мовою всі фільми, що процвітатиме національна телевізійна продукція. Нині ж ми бачимо, що ситуація значно погіршилася порівняно з минулим роком. Російські фільми не тільки не дублювалися, а й не титрувалися. А якщо й титрувалися, то ті титри мали вигляд чистісінької наруги. Адже їх якщо й устигнеш прочитати, то очі лізуть на лоба: мало того, що титри не потрапляють у відеоряд, так ще й перекладені такою мовою, яку хіба що дебіл назве українською.

Михайло Бриних, телекритик:

      — Одна з вічних вершин різдвяної фантазії на українському ТБ — запустити в ефір Вакулу в компанії з гіпнотизером вареників, хтивим дячком, мерзенним чортякою радянського походження, п'яними кумами і щокатими дівками. Цей сюжет настільки ж присмоктався до стереотипного телеріздва, як Ельдар Рязанов — до Нового року. Будуть, звісно ж, і колядки зі щедрівками на УТ-1, але також у музейній якості, адже навряд чи хтось у найближчому часі покаже звичайний народний вертеп як реаліті-шоу.  

      Щоб уникнути традиційного шароварницького фіаско, провідні вітчизняні канали останніми роками залюбки вдаються до насичення власного ефіру американськими комедіями про Крістмас. Від чого українське Різдво ще більше зіщулюється, ніби якийсь незбагненний етнографічний колапс, який усе не вдається презентувати у яскравих маскультових формах. Відтак властива Крістмасу атрибутика дедалі частіше з'являється на наших новорічних ятках, попри те, що базари ближче до Різдва тримають свою, пшенично-макову, оборону. Але ці бабульки, які продають «все на кутю», також стануть свідками телевізійного Крістмаса, присутнього у теперішній свідомості так само, як і прагнення до абстрактної європейськості, універсальних цінностей.

       Очевидно, що різдвяна неадекватність національних телеканалів, їхня неготовність до продукування власного міфу, що компенсується старанною ретрансляцією образів, позначених естетикою того ж таки радянського Нового року, — проблема не телевізійна.

      Просто наше сьоме січня проти західного 25 грудня — це хронічне, вперте і нераціональне запізнення — потребує від українців додаткових душевних ресурсів, щоб у найближчому часі втриматися від падіння до кошари іншого «прогресивного людства», що живе з ринково привабливішим Крістмасом.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>