Ольга Сумська: «Роксолана» змінює професію

06.01.2006
Ольга Сумська: «Роксолана» змінює професію

(Укрінформ.)

      Ольга Сумська, за якою міцно закріпився імідж романтичної Роксолани, збирається круто його змінити. Спершу — на кінофронті. На екрані її образ, раніше — тендітний і вразливий, тепер набув рис жінки-вамп. А нещадавно Сумська заявила ще й про амбіційні плани випробувати свої сили у політичній царині.

      Ольга говорить, що планує покращити життя киян і для цього балотуватиметься до Київради за списком абмітної й небідної партії «Європейська столиця». Своє прагнення піти в політику Сумська пояснює тим, що, не маючи депутатського статусу, артистові (навіть відомому) надзвичайно складно донести до влади проблеми людей мистецтва, не байдужих до стану духовного рівня нашої країни. У розмові з «Роксоланою» ми порушили і політичну, і мистецьку теми.

 

«Спроба створити власну невеличку кіностудію виявилася безрезультатною»

      — Пані Ольго, над чим зараз працюєте, що знімаєте? І чому глядачі вас фактично не бачать на сцені театру Лесі Українки?

      — Не тільки мені, а й багатьом іншим акторам через брак ролей в Україні доводиться погоджуватися на пропозиції російських колег, знімаючись у московських серіалах. Адже робота актора потребує різноплановості ролей, виходу на широкий загал.

      У Росії вже давно існують закони, спрямовані на захист місцевого кінематографа, відповідно до яких 80 відсотків російського кіновиробництва підтримується державою, що робить процес виробництва кінопрогнозованим, успішним та прибутковим. Натомість в Україні кіновиробництво поволі відмирає. І при цьому ніхто не усвідомлює, що як ідеологічний носій воно має колосальний вплив на молодь, психіка якої руйнується під впливом неякісного другосортного продукту чужоземного виробництва.

      — Ви намагалися якось вплинути на ці процеси через політиків?

      — Опиняючись у високих кріслах, українські політики забувають про проблеми культури та духовності, відкладають їх на другий план. Байдужість, з якою я неодноразово зіштовхувалася у високих кабінетах, готуючи наш національний проект «Роксолана-2. Володарка імперії», є свідченням того, що навіть актрисі з відомим ім'ям надзвичайно складно донести до влади проблеми мистецької галузі. А ці проблеми можуть усвідомити лише люди мистецтва, не байдужі до духовного рівня своєї країни.

      Відтак актор, очевидно, змушений сам долучатися до політики. Інакше зреалізувати творчий потенціал в Україні сьогодні неможливо.

      До речі, у мене навіть була спроба відкрити невеличку кіностудію, щоб сценарії приносили як генеральному директорові студії, а не лише як актрисі. Утім за відсутності державної підтримки це виявилося марною витратою часу.

«Для мене актуальнішим є розв'язати проблему з піском у дворі, аніж заробити гроші»

      — Здається, під час минулої парламентської кампанії ви вже пробували приєднатися до одного з виборчих списків...

      — Тоді я дійсно значилася в першій десятці «Команди озимого покоління». Проте в березні 2002 року, напередодні виборів, я народила, і на моє місце в списку прийшов Микола Вересень.

      — Ім'я Ольги Сумської може з'явиться у виборчих списках на виборах до Верховної Ради у 2006 році?

      — Попри застереження моєї мами, яка вважає, що акторам слід уникати політики, я переконана, що в таких складних умовах без власних зусиль нам нічого не вдасться змінити. Досі мене приймали у владних кабінетах як відому актрису, але при цьому не відбувалося жодних просувань уперед у вирішенні порушених мною питань. А тепер, об'єднавшись із командою однодумців, я вважаю, що ми зможемо спільно подолати чимало проблем у галузі культури, зокрема і в українському кінематографі. Однак до Верховної Ради я балотуватися не збираюся, моя мета — Київрада.

      — Пані Ольго, а ви не вважаєте, що ваше ім'я банально використають для підвищення рейтингу?

      — Безумовно, я усвідомлюю, наскільки відповідальним є для мене такий крок. Утім переконана, що співпраця з командою «Європейської столиці» мене ніяким чином не заплямує, оскільки там зібралися порядні й чесні люди. Візьміть хоча б Лева Парцхаладзе, який є лідером цієї партії. Він зробив багато добрих справ для Києва, зокрема в галузі інвестицій і будівництва. Ми знайомі більше 15 років, і для мене цей вибір є свідомим.

      — Поділіться секретом: скільки вам заплатив Парцхаладзе за участь у виборах?

      — (Сміється). Невже я не схожа на ідейну людину?

      — Iдеї ідеями, але ж вибори — це час «жнив», і не таємниця, що людям, чиї обличчя та прізвища є «брендами», за підтримку у перегонах передбачена винагорода.

      — Сонечко моє, скільки вам років?

      — 23.

      — Повір мені, в цьому житті є речі, вищі за гроші. На жаль чи на щастя, для мене актуальнішим є розв'язати проблему з піском у дворі, аніж заробити гроші!

      — А що, з піском зараз проблеми?

      — З ним завжди проблеми (сміється). Щоб його двічі поміняти в пісочниці, я десятки разів телефоную у ЖЕК!

      — Звісно, не святі горщики обпалюють, але щоб зірки завозили пісок... Якось не віриться.

      — Зірки — такі самі люди, як і всі інші. І мене так само турбує поламаний ліфт чи несвоєчасне вивезення сміття. Тепер ви розумієте, чому я йду в Київраду в цій команді? Ці люди чують мене, а я — їх. Усі проблеми, які мене бентежать, а це передусім важкий стан культури, кінематографа, медицини, близькі і їм. І, що найважливіше, ми знаємо, як це вирішити.

«Боротися із забудовниками мені допомагали Маша Єфросиніна і Гарік Кричевський»

      — Яким чином відома актриса захищатиме інтереси простих киян, не маючи при цьому достатнього політичного досвіду?

      — Зізнаюся чесно, такий досвід я вже маю. Принаймні в питаннях протидії незаконному будівництву. Мій будинок стоїть у центрі Києва, неподалік від Павлівського скверу, де Олегова могила. Ви навіть не уявляєте, скільки сил мені довелося витратити, аби вберегти цей парк від знищення. Адже наприкінці минулого року на його місці хотіли звести 18-поверхову будівлю.

      До речі, вберегти історичне місце від руйнування мені допомагали Маша Єфросиніна і Гарік Кричевський, які мешкають неподалік.

      — Відоме також ваше ставлення до проблеми медичних закладів, які київська влада збирається переносити з центру на Троєщину...

             — Це дуже болюче питання. Фактично навпроти моїх вікон розташований єдиний у Києві реабілітаційний санаторій для дітей-інвалідів, який хочуть ліквідувати. Це, безумовно, пов'язано з високою ціною землі, яку дехто хоче отримати під будівництво «хмарочосів». Адже з продажу лише 15—20 квартир у такому місці забудовники зірвуть мільйони доларів. Звісно, я розумію, що й багатоповерхівки киянам теж необхідні, але не за рахунок дітей-інвалідів!

      Нові будівлі мають органічно вписуватися в стилістику та колористику міста. Ми маємо розуміти, що живемо в європейській столиці, а суто європейською вона може бути лише при збереженні всіх історичних надбань та цінностей, які ми повинні берегти як зіницю ока. Так, як це роблять, скажімо, у Німеччині, де на кожне дерево заведено окремий документ.

      Додам, що нині в Києві мешкає багато заможних людей, які мають і вплив, і гроші. Однак лише одиниці з них витрачають ці кошти на благі справи.

«У Театрі Лесі Українки «артистке Сумской» виписали догану за 121 пропущену репетицію. Це ознака тоталітаризму!»

      — Тобто ви впевнені, що політика для вас уже не терра інкогніта...

      — Політика схожа на драматургію. У кожній п'єсі має бути режисерське рішення. Торік ми приходили на Майдан iз помаранчевими стрічками, за що згодом керівництво театру [російської драми ім. Лесі Українки] оголосило нам війну. І ця війна триває. Приміром, нещодавно, повернувшись із гастролей до рідного театру, я побачила догану, адресовану «артистке Сумской» за 121 пропущену репетицію. І це при тому, що ще в березні я подавала заяву на відмову від ролі, яка ментально не є мені близькою. Ця тоталітарна дисциплінарна система, яка нині панує в театрі, не дає вільно дихати творчим особистостям; вона має бути врешті зламана.

        Рік тому ми сподівалися, що наша колосальна віра буде виправдана. Наразі ми з нашою командою хочемо запропонувати громадянам оригінальну концепцію розвитку країни, яка б запалила вогник надії в їхніх зневірених серцях.

      — Крім Парцхаладзе, хтось іще пропонував вам іти на вибори у їхніх списках?

      — Різні політичні сили. Але яка різниця, якщо я вже визначилася?

      — Крім присутності у списку, як саме ви братимете участь у цій виборчій кампанії?

      — Акторам, як відомо, властиво приховувати інформацію про свої майбутні ролі до завершення процесу зйомки. Саме тому я не викриватиму всіх планів. Але пізніше ми обов'язково поділимося ними з громадськістю. Єдине, на чому хочу наголосити, — я не маю права зрадити довіру своїх прихильників, яка для мене, актриси, є надзвичайно цінною.

      — А чи можливо взагалі поєднувати акторство, про яке ви так натхненно говорите, із депутатством і господарюванням у Києві?

      — Я в жодному разі не покину своєї професії! Тому що для мене це передусім певний стан душі. Скуштувавши і насолоди успіхів, і гіркоти акторських невдач, вже неможливо з цим порвати. Я сподіваюся поєднувати ці дві надзвичайно важливі справи. Відчуваю, що зможу опанувати мистецтво політики і зробити її корисною для людей.

Розмовляла Тетяна ОЛІЙНИК.

БУРКУН

      Ольга Сумська про свій політичний вибір говорить переконано й щиро. Однак, скажімо, її «ангажемент» на вибори 2002 року — «Команду озимого покоління» — розумні аналітики вважали технологічним, штучним проектом і до голосування, і після. Тоді це були гроші Пінчука, тепер — Парцхаладзе, бізнесмена меншого масштабу, але дуже амбітного на політичній арені окремо взятого Києва. Це знову не ідейний, а насамперед бізнесовий проект.

      Власники ресторанної імперії Парцхаладзе та Задорожній взяли на озброєння бренд «партія «Європейська столиця» і розкручують його навмисно під вибори столичної міськради. У Києві є ще багато ласих і неподілених шматків, відтак розкручується маховик агітації. Яскраво-жовті наклейки «ЄС» обліпили тисячі стовпів, а вздовж десятків вулиць щодня стоять наймані молоді люди, які за 50 грн. вимахують прапорами «Європейської столиці». Пані Ольга, здається, — теж  один із таких прапорів. Хоча, звісно, майоріти — її невід'ємне право.

Ганс ЗАБИЙВОРОГ.
  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>