ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

07.12.2005

      У Косово, південну провінцію Сербії, сербські племена прийшли з Північного Кавказу на межі 6 і 7 ст. н.е. Як стверджують албанські історики, вже тоді серби потіснили албанців з цієї території, проводячи постійну боротьбу за виживання із сусідніми неслов'янськими народами.

      У 1216 році сербський князь Стефан утворює сербську державу, яка за територією приблизно відповідала теперішній Сербії і Чорногорії. Косово фактично стало центром держави в усіх її сферах життєдіяльності, а косовські міста Прізрен і Приштіна почергово були столицями країни. Тут зводилися найбільш величні християнські монастирі та храми. Звідси і назва Метохія, тобто «монастирська земля». У 1355 році держава розпадається на князівства, а історична битва 28 червня 1389 року в місцевості Косово Польє поступово призвела до того, що і Косово, і вся Сербія не на одне століття стали частиною Оттоманської імперії, яка при цьому була досить ліберальною щодо релігійних свобод.

      У середині XVII століття до Косова починають прибувати албанці з півночі Албанії. Частина православних сербів з прагматичних міркувань перейшла в іслам — відповідно, провінція ставала все менш християнською. Під час Оттомано-Габсбурзької війни 1683—1699 років косовари-мусульмани воювали на боці турків, а косовари-християни — на боці австрійців. Після поразки австрійців більшість християн на чолі з патріархом Сербської православної церкви Арсенієм ІІІ змушені були втекти з провінції до Австрії.

      Після Першої Балканської війни 1912 року Косово, згідно з міжнародними угодами, відійшло до Сербії і Метохії як частина Чорногорії. А 1918 року разом із Сербією стало частиною новоутвореного Королівства Югославія. Між двома війнами югославський уряд намагався виселити все албанське населення з Косова та Македонії до Туреччини й Албанії. В роки Другої світової війни, коли Косово стало частиною окупованої італійцями Великої Албанії, відбувався зворотний процес: албанці намагалися повністю очистити провінцію від сербів. За оцінками сербських істориків, за роки війни албанці вбили від 10 до 40 тисяч сербів, а від 70 до 100 тисяч сербів змушені були втекти з Косова.

      Після закінчення війни та створення Йосифом Броз Тіто комуністичної Федеративної Республіки Югославія, Косово ввійшло до неї спочатку у 1946 роцi як автономний район Сербії, а 1963 року отримало статус автономної провінції. Уряд Тіто не вдавався до прямих репресій та актів помсти по відношенню до албанців, але й не дозволяв повертатися до провінції біженцям. У 1974 році Косово отримало своє самоврядування, але в доволі обмеженому вигляді — албанці повернули собі правопис латиницею замість кирилиці та можливість отримувати шкільні підручники з Албанії.

      Після смерті Тіто у 80-х роках знову почала зростати напруга у відносинах між сербською та албанською спільнотами Косова. Албанці почали вимагати більшої автономії для провінції, а серби — приєднання її до Сербії як звичайної адміністративної одиниці, оскільки вони зазнавали утисків з боку переважно албанської адміністрації.

      На підбурюванні косовських сербів збудував свою політичну кар'єру та прийшов до влади сербський комуністичний диктатор Слободан Мілошевич. У 1989 році за результатами загальносербського референдуму було значно «урізано» автономію Косова та населеної переважно угорцями провінції Воєводина. Згодом у правопис повертається кирилиця, а Белград перебрав управління всіма місцевими підприємствами та установами Косова, що призвело до значної втрати робочих місць албанськими робітниками.

      Така ситуація спровокувала загальний страйк та заворушення. У лютому 1990 року в провінції запроваджено надзвичайний стан, але введення сербської армії та поліції лише збільшило напругу.

      У 1992 році албанці на несанкціонованих виборах обрали «президентом» самопроголошеної Республіки Косово, яку в світі визнала лише Албанія, поміркованого політика Ібрагіма Ругову. За три роки вкотре ситуація загострюється, оскільки Сербія почала розселяти в Косові сербів, яких вигнали в результаті етнічних чисток із Хорватії. Албанці, готуючись до опору, у 1996 році організували так звану Армію визволення Косова (УЧК), яка проводила регулярну партизанську війну.

      У березні 1998 року до Косова введено підрозділи сербської регулярної армії та поліції, які за підтримки місцевого сербського ополчення розпочали громити сепаратистів із застосуванням усіх можливих військових засобів. Переговори між ворогуючими сторонами провалилися, і 24 березня 1999 року в Косові розпочалася повномасштабна війна. Захід врахував свої помилки та нерішучість під час війни у Боснії і цього разу вдався до рішучих дій. Розпочалися бомбардування НАТО Сербії та Косова. Президент Мілошевич змушений був вивести сербські війська з провінції.

      За підрахунками ООН, за період війни з березня 1998 по квітень 1999 року з провінції втекли приблизно 640 тисяч албанців. Вони знайшли притулок в Албанії, Македонії, Чорногорії та частина — у країнах Європи та США. Після закінчення війни 10 червня 1999 року і переходу провінції під адміністрування ООН тепер вже албанці розпочали переслідування національних меншин Косова. З того часу і до наших днів Косово залишили приблизно 300 тисяч осіб, переважно серби, але також роми та інші нацменшини.

  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>