Чемерські кати

07.12.2005

      З матеріалами кримінальної справи, яку нещодавно розглянув Апеляційний суд Чернігівської області, не можна знайомитися без жаху. Те, що вчинили двоє звичайних, на перший погляд, хлопців над 57-річним чоловіком, не можна ні зрозуміти, ні виправдати...

      Анатолій М. переїхав жити у Чемер Козелецького району після смерті матері у вересні 2004 року. Життя у людини не склалося. Самотній чоловік передпенсійного віку статків не нажив, роботу втратив. Щоб як-небудь вижити, він повернувся до рідного села, де мешкала сестра. Звичайно, без жіночої руки у домі чоловік мав не найкращий вигляд. Але, за свідченнями рідних, він був спокійним, нікому зла не чинив.

      Однак Анатолій чомусь не сподобався двадцятиоднорічному односельцю, працівнику місцевого спиртозаводу Михайлу Ж. Цей юнак iз незрозумілої причини так зненавидів приїжджого, що не втрачав жодної можливості познущатися з нього. Особливо, коли випивав. Мордування беззахисного чоловіка або, як він його називав, «бомжа» стало для Михайла мало не розвагою. І часто він хвалився перед приятелями, як лупцював односельця. Хлопець був впевнений, що це знущання йому зійде з рук... Люди знали про це, але не звертали уваги на «розваги» молодика. А Анатолій мовчки зносив наругу, нікому не скаржився. Навіть коли Михайло побив його так, що зламав кілька ребер.

      А одного ранку дядька прийшли провідати племінниці. Коли вони зайшли у хату, перед ними відкрилася жахлива картина злочину. Анатолій лежав мертвим посеред кімнати, напівроздягнений, голова була заюшена кров'ю, обличчя спотворене, відрізано частину вуха. На грудях була невелика рана. Про інші тілесні ушкодження, завдані нелюдами, просто навіть не хочеться писати, щоб не жахати читачів.

      Одразу до Чемера прибула оперативна група міліції та прокуратури. До місцевої сільради почали викликати селян, щоб встановити коло осіб, причетних до скоєння злочину. Серед них був і батько Михайла Ж. — Петро, який прийшов у взутті сина (той чомусь вирішив помінятися з батьком чоботами). Варто зазначити, що з місця злочину був вилучений слід чоловічого взуття, який міг належати злочинцю. А підошва черевиків Петра була дуже схожа на цей відбиток. Як розповідали на суді свідки, коли у сільраду міліціонери доставили Михайла Ж. і запитали у нього, чому він перевзув батькові чоботи, хлопець, побачивши батька босим, похнюпився, повісив голову і зізнався у вбивстві. Після цього злочинець назвав ім'я свого приятеля, двадцятирічного Андрія Ш. iз Чернігова, з яким вночі вбивав Анатолія М. Під час обшуку вдома у Михайла знайшли його дублянку, заплямовану кров'ю. Андрія ж затримали у Чернігові. В міліції він написав явку з повинною, де розповів про події тієї страшної ночі.

      Як встановило слідство, пізно ввечері Михайло та Андрій, добряче випивши, пішли в черговий раз «розбиратися» до «бомжа». Вони увірвалися у хату самотнього безпорадного чоловіка і почали його жорстоко бити, завдали безлiч смертельних ножових поранень. Після цього вбивці пішли відсипатися. Дорогою Михайло позбувся ножа. А вже наступного дня хлопці зустрілися і домовилися, що будуть говорити, якщо їх затримають. Вони вже морального готувалися до цього. Страх заливали спиртним. П'яний Михайло навіть поділився переживаннями зі своїм кумом, якому сказав, що вбив Анатолія і відрізав йому піввуха. Він запевняв, що «бомж» нікому не потрібен, і максимум, що йому «дадуть» за нього, — п'ять років, які він відсидить, а потім — «зав'яже».

      Під час слідства вони стали змінювати свої свiдчення. На суді Михайло взагалі заявив, що непричетний до скоєння цього злочину. Він хоч і заходив iз приятелем до Анатолія М., але не вбивав його, а лише завдав кілька ударів. Його приятель також всіляко заперечував свою причетність. Мовляв, ми заходили до Анатолія, кілька разів вдарили, але не вбивали і не збирались вбивати. А хто міг так жорстоко познущатися над загиблим, він не знає. І взагалі, він був дуже п'яний і майже нічого не бачив, бо заснув там же в будинку. Однак суд, вивчивши у ході засідання докази слідства та покази свідків, погодився з позицією обвинувачення і визнав їх винними у скоєнні умисного вбивства з обтяжувальними обставинами і засудив Михайла Ж. до 15 років, а співучасника вбивства — до 14 років позбавлення волі. Згідно з висновками судово-психіатричних експертиз, Михайло та Андрій психічними захворюваннями не страждали і в період вчинення злочину усвідомлювали свої дії та керували ними...

  • І нема на то РАДИ

    Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>

  • Вижити за лінією фронту

    Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>

  • Школа войовнича

    Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>

  • ЗалізоБЕТОНні докази

    Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>

  • Шукайте жінку

    Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>

  • Пані невДАЧА

    Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>