«Як ти, Лемківщино, живеш без нас у самоті?»

06.12.2005
«Як ти, Лемківщино, живеш без нас у самоті?»

Так лемки вбиралися за дiда-прадiда.

      Фестинами лемки називають свої забави з піснями та танцями. Кажуть: «Є три, мабуть, найяскравіші субетноси українського народу — гуцули вміло танцюють, бойки гарно музикують, а лемки фантастично співають». Згадують імена народжених Лемківщиною та відомих далеко за її межами: композитора Дмитра Бортнянського, Станіслава Людкевича (між іншим, коли Леся Українка отримала від нього збірник «Русские народные мелодии», написала сестрі: «Там найгарніші пісні — лемківські»), Анатолія Кос-Анатольського, Філарета Колесу, автора Національного гімну Михайла Вербицького, поета Богдана-Ігоря Антонича, а також сучасників — народної артистки України, лауреатки національної премії ім. Т. Шевченка Марії Байко та відомої на Західній Україні молодої співачки Аннички (Анни Чеберенчик). Та запитують: «Хіба можна не співати, коли народилися у такому прекрасному краї?».

 

      «Українські пісні взагалі дуже цікаві, а у лемківських присутня своя особлива мелодика, а ще й якщо вони в сучасній обробці, як на моїх платівках, то звучать дуже самобутньо», — розповідає «УМ» Анничка. У її власному доробку є три альбоми, перший складався тільки з народних лемківських пісень. А своєю улюбленою Анничка називає «Под обвачком» (перекладається назва «Під віконечком», а не «під облаком, під хмаркою», як здається спочатку). Ця пісня є також у репертуарі Марії Бурмаки.

      Лемківська пісня дуже цікава: наскрізь пронизана жартівливими, фривольно-пародійними настроями, навіяними, напевно, своєрідним сприйняттям світу лемками; багатим колоритом, які винесено з пограниччя культур, де творився їхній пісенний фольклор. Однак депортації лемків з етнічних земель знищили природне середовище розвитку лемківської пісні, а процеси глобалізації ще більше її нищитимуть.

      Народна артистка України, лауреатка Національної премії ім. Т. Шевченка Марія Байко, яка вперше після двадцятирічної перерви вийшла на сцену в концерті «Лемківська сюїта» і виконала під акомпанемент камерного оркестру ансамблю класичної музики ім. Б. Лятошинського молитви «Царю небесний» та «Під твою милість», уже кілька років працює над виданням «Антології лемківських пісень» — багато з них вона знайшла і записала сама: «Труднощі такі, що коректори виправляють багато слів, написаних лемківським діалектом. Але я є стійка і доходжу до кінця. Лемківська пісня — моє життя, кращих у світі немає, і це не я говорю, а лише повторюю слова академіка Філарета Колеси, на якого опиралася, укладаючи цю книгу, а також на його сина, якому зараз уже 102 роки».

      Прикметно, що всі, хто виходив того вечора на сцену, за походженням були лемками. Співали навіть сім’ями. Наприклад, відома у лемківській громаді кобзарська родина Яницьких — заслужений діяч мистецтв Йосип Яницький, його дружина — заслужена артистка — Марія, а також Тарас, Роман, Людмила, Софія та Надія, які, окрім виконаної разом народної лемківської пісні «Полетів би-м на край світу», гуртом заспівали «Де згода в сімействі» за віршем Григорія Скороводи. «Єдине, що нам дало можливість уціліти, — це родинні традиції, адже лемків після депортації (1944-46 рр. — перша хвиля, 1947р. — завершальна акція «Вісла». — Авт.) поселяли не компактно, а окремими групами, які, безумовно, проходили асиміляцію серед корінного населення», — розповідає «УМ» заступник міністра культури Ольга Шокало-Бенч, лемкиня за походженням.

      Горді та мудрі лемки забороняли своїм дітям змішувати кров: «Тільки бер свою, а руську — не бер!» — казали вони дітям, зберігаючи таким чином генофонд та традиції. Аборигени Донбасу та Луганщини, куди переселяли лемків, згадують, як заздрили не тільки пісням, а й лемківському одягу, просили поносити його. На сцену Київської філармонії лемки теж виходять в етнічних строях: гофровані спідниці, вишиті бісером корсети, багата вишивка сорочок, головні убори, що нагадують корони, на широкому каблучку шнуровані чорні та вишневі чобітки — для святкових оказій та суконні, на дерев'яній підошві — для буднів.

       «Лемківська сюїта» — це перші київські фестини, на які приїхала громада з усієї країни. До того лемківську пісню у такому обсязі можна було чути на відомій «Лемківській ватрі» у Польщі та на фестивалі лемківської пісні в Монастириську Тернопільської області. Ольга Шокало-Бенч говорить «УМ», що схожі акції намагалися робити «за Кучми», наприклад, у Оперному театрі, але відбувалося все без розголосу, так що навіть деякі лемки з громади не знали. «Пріоритетом Міністерства культури було збереження оцих унікальних регіональних осередків української культури. Днями в Палаці «Україна» була представлена Гуцульщина, сьогодні — Лемківщина, своєї черги чекають Поділля, Полісся, Холмщина тощо. І, безперечно, процес пришвидшив Указ Президента від 23 вересня2005 року «Про заходи у зв'язку з 60-ю річницею примусового виселення етнічних українців з території Польщі», — зазначила заступник міністра. Мінкульт, за словами Ольги Шокало-Бенч, має у планах на 2006 рік створення лемківського музею та одного чи двох фільмів про майже втрачену лемківську культуру — такі вже зняли поляки, які активно підтримують етнічних лемків, що проживають на території Польщі.

      «А що, Миколо Григоровичу, ви з Волині, але, виявляється, лемко? — жартував режисер «Сюїти» Василь Вовкун із Миколою Жулинським. «Я в душі лемко!» — відповідав той. І після того вечора ще одним фаном лемківських пісень точно стало більше...

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>