Корупція в освіті — кому вигідно?

      Далекого 1958-го у повстяних капцях на ногах і з дерев'яним чемоданчиком під пахвою мій тато приїхав вступати до Київського університету імені Шевченка. «Куди ти їдеш, сину, — побивалася бабця, — в університети ж беруть тільки за хабарі!». Провінційний юнак iз багатодітної сім'ї хабарів не мав, тож вступив на омріяну «журналістику»... з четвертого разу. Радянські часи змінилися на незалежно-ринкові. Звичаї лишилися незмінними.

Здирники у коридорах

      Перед майже гамлетівським питанням: платити чи не платити — батьки абітурієнта опиняються вже тоді, коли їхній син чи дочка збирається вступати до вищого навчального закладу. І йдеться не лише про роздуми: давати чи не давати хабар за вступ до ВНЗ. Багато батьків серйозно задумуються над тим, чи не простіше буде вчити дитину за контрактом. Але ж не всі можуть собі це дозволити. Підраховано, що коли рік навчання коштує 5—7 тисяч гривень (а це середня вартість «контрактів» у київських ВНЗ), то тільки один день перебування в стінах елітного закладу для студента «влітає» в 40—60 гривень. А якщо дати мзду перед вступом, щоб дитина вчилась на бюджеті? «Такса» в такому випадку може сягати половини вартості чотирьох років за контрактом — тобто двох-трьох тисяч доларів, які йдуть у кишеню «доброзичливця» з адміністрації державного університету. Часто батьки хочуть таким чином «влаштувати» своє чадо, тож ідуть самі на свідомий злочин. В іншому випадку батьки можуть стати жертвою «наїзду». «Хоч як би добре не склала дитина іспити, ви ж розумієте, які часи, — обробляє батьків зловмисник. — Без п'ятисот доларів студентом на державній формі навчання не станете нізащо». Саме з такою сумою розлучилися торік знайомі при вступі до одного з університетів Львова. Цьогоріч схожий діалог просто у коридорі приймальної комісії відбувся з іншими знайомими, чия донька вступала до Вінницького «політеху». Батьки на провокацію не клюнули. Дитина стала студенткою і без «допомоги».

      Неабияку моральну підтримку надала цьогорічна новація — «гаряча лінія» Міністерства освіти і науки, що працює у період вступної кампанії, телефон якої оголошують по радіо і в пресі.

Платимо за іспит, за пропущені заняття, за контрольні та дипломні

      Поширені побори і в процесі навчання. Діє схема поборів «за оцінку» приблизно так: напередодні іспиту стурбований студент, найчастіше староста, сповіщає групі, що рівень знань — провальний, половині групи викладач збирається поставити двійки, але справі можна зарадити, скинувшись по 50 гривень. Студент-посередник отримує від викладача свої 5 процентів.

      Богдан Микуляк навчається на четвертому курсі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, куди перевівся зі спорідненого факультету Національного педагогічного університету імені Драгоманова. І дуже радий, бо про перший університет залишилося враження як про надзвичайно корумпований — принаймні тодішній, зразка 2002 року: «Перед екзаменом називали суму для викладача, наприклад, 300 гривень. Складалися усі, і ледве не на кожний предмет». «А що, в КНУ імені Шевченка такого не траплялося?». «Траплялося, але меншою мірою. Річ у тому, — продовжує Богдан, — що на іспиті викладач може завалити на «двійку» своїми упередженими питаннями навіть відмінника. Тому навіть за натяк на те, що в цього професора «липкі руки», студенти вважають за краще скидатися».

      Усний іспит і справді має ширші можливості для зловживань. «Двійку» на усному іспиті дуже складно оскаржити, а викладачам потрібну оцінку значно легше «натягнути». Ось чому в освітньому Болонському «європросторі» більшість поточних екзаменів студенти складають у формі письмових тестів або есе. Викладач-хабарник не кидатиме в обличчя студентові слів про нульові знання — написаного пером не виволочиш і волом. І цю тенденцію підхоплюють у багатьох українських «вишах».

Останній кидок — диплом

      Про цей «трафунок» в одному з вищих навчальних закладів Львова довго точилися студентські пересуди. Дуже принциповий викладач не допустив групу до захисту дипломної роботи і пригрозив, що з таким рівнем знань студенти дипломів про вищу освіту не побачать. На екстреній сходці постановили — скидатися хай і по 100 доларів, щоб тільки закінчити навчання. Група зібрала 4 тисячі доларів, і в день захисту дипломних робіт делегація піднесла викладачеві ключі від нового автомобіля «Лада». Розлючений викладач викинув ключі у вікно. Вимогливість професора неправильно зрозуміли.

      «Часом студенти самі підштовхують викладачів до поборів, — ділиться досвідом четвертокурсник одного з київських технікумів Олексій Єрмолаєв. — У нас так було на предметі «вища математика». Більшість вирішила: ніж сушити голову над формулами, краще покласти у заліковку 20 гривень. Виходили всі задоволені, бо викладач лише запитував, «на яку оцінку претендуєш», і ставив омріяні четвірки. Я працював на заняттях, отримав залізну «четвірку» чесно і не шкодую, бо ще вступатиму до інституту».

Вбити гідру геть непросто

      Боротися з хабарництвом у навчальних закладах непросто. Адже у більшості випадків грошові розрахунки влаштовують і студента, який нібито економить таким чином час і нерви, «підстраховується» та має якісь гарантії, що його не «зріжуть» на дипломі. А викладачів на «гріх корумпованості» штовхає сама держава, адже не секрет, що заробітна платня вчителів, науковців, професорів досить низька. До того ж часто викладач розуміє, що студенту потрібні не знання, а диплом. Тому і не цікаво йому слухати лекції, готуватися до семінарських занять. Чи варто примушувати таких студентів учитися? Чи правильну дорогу обрав викладач, який отримав знання, науковий ступінь, але живе значно гірше за свого однокласника, який колись списував у нього контрольні з математики, а сьогодні став «по блату» директором фірми? Доки такі питання будуть виникати у викладачів, доти боротьба з корупцією не дасть бажаних результатів. Зараз виникають так звані «добровільні пожертви» зі строго визначеною сумою, яку студент чи його батьки мають перерахувати на навчальний заклад. Так що форм та корумпованих за своєю суттю прийомів безліч, а довести наявність корисних бажань дуже важко. Так, у червні 2005 року на гарячому затримано декана одного з навчальних закладів Хмельницького, якому студенти занесли до кабінету мікрохвильову піч. Викладач назвав випадок провокацією з боку ображених студентів і підлеглих.

      Залишається сподіватися, що запланований перехід на тестову систему зменшить корумпованість освіти в Україні. Також можна понадіятися на те, що держава згадає про педагогів та забезпечить їм «людські» умови проживання. Наприклад, у Японії робота у сфері освіти вважається найпрестижнішою. Працювати вчителями, викладачами і навіть вихователями в дитячих садках ідуть найкращі студенти. І не лише тому, що оплата цих професій там достойна, а й тому, що вона користується великою повагою, бо люди, які працюють з дітьми, формують майбутнє країни.