Південно-східна, притулена до Біловезької пущі, окраїна сьогоднішнього Підляського воєводства Польщі в далекому минулому входила до складу Київського, а згодом Володимирського (Волинського) князівств. У надбужанському Дорогичині прийняв вінець короля Русі князь Данило Галицький (1253 р.). Загалом окруж Більська, Гайнівки, Сім'ятичів та в Білостоці проживає близько ста тисяч українців. Незважаючи на все це, протягом ХХ сторіччя українського національного життя, навіть у найбільш «аполітичному» — культурному варіанті, тут майже не було. Так, були одиниці, які пробували щось робити на культурній чи освітній ниві, у міжвоєнний період приїжджали мандрівні українські трупи, вузьким струмочком доходила преса та література з Волині й Галичини, навіть виник один-другий гурток лівої партії «Сельроб». Але все це було дуже «несміливе» й не могло змінити стану «етнографічного животіння», в якому духовні потреби загалу обмежувалися обрядовою та застільною піснею, відвідинами церкви, в якій, до речі, після кількадесят років обрусіння панувала російська вимова проповідей.