Один із класиків кіберпанку, американський письменник Брюс Стерлінг, розмірковуючи в новому романі Zeitgeist про межі зростання в шоу-бізнесі, передбачає його занепад і перевтілення в нову сутність. Початок цього перетворення ми або вже прогавили, або ще не помітили.
Після реалізованої фантастики Верна або Велса найврожайнішим (у сенсі вдалих пророцтв) літературним напрямом став кіберпанк. Коли Вільям Гібон вистукував на друкарській машинці романи про віртуальну реальність, то й не підозрював, як швидко його фантазії стануть буденністю. І ніхто вже не здивується, якщо деякі ідеї «Матриці» (як філософської концепції) незабаром перетворяться на кров і плоть факту. Але батьки-засновники жанру, в якому «кібер» остаточно задушив «панк», також намагаються намацати опертя і поза комп'ютерним світом — чи то заради уникнення ще похмуріших відкриттів, чи то внаслідок усебічної деградації руху, який болотяно влип у контекст поп-культури. Хтось повертається до НФ, хтось застосовує свою технічну грамотність поза літературою, а хтось, як Брюс Стерлінг, круто дорослішає.
Формально Zeitgeist присвячений ретельно обгризеній темі — так званій «проблемі-2000». Тільки йдеться не про глобальний електронний колапс, а про особистісний досвід «проходження» крізь якийсь містичний бар'єр між тисячоліттями. Щоб не застрягти в минулому, герої відчайдушно намагаються вловити «дух часу». Вони опиняються перед вибором: або підкоритися йому, ризикуючи бути знищеними (як морально застарілий і не придатний до подальшої експлуатації матеріал), або ж змінити файл своєї долі до невпізнанності, щоб уникнути безжалісного форматування, іншими словами — «змінити оповідь».
Головний герой роману — авантюрист-плюгавець iз перспективним черевцем Лех (Леггі) Старліц — з'їв усіх собак у царині шоу-бізнесу. Його прагматичний поп-світогляд цілком узгоджується з естетичною доктриною ХХ століття: «Кому потрібні справжні зірки? Це все отрута. Справа тільки в концепції маркетингу. <...> Створюй попит і задовольняй його. Люди самі почнуть возити тобі гроші вантажівками, горді та щасливі. За це вони тебе міцно полюблять. Їм захочеться, щоб у тебе була машина, будинок, жінка, щоб ти потрапив до міської ради, був обраний конгресменом. Вони будуть пудрити тобі задницю і безсоромно її цілуватимуть. Усе напрочуд просто!». Озброївшись такою ідеологією, він створює, побившись об заклад, концептуально бездарну групу «Велика сімка», що складається з безголосих представниць семи найбільших держав — «першу поп-групу з установленим терміном придатності», щоб заробити купу грошей у мусульманському світі й закрити проект одразу ж після переломного Y2K (тобто 2000 року).
Подальші події відбуваються за цим математично успішним сценарієм. До того «все добре», що герої навіть блюють доларами і кілограмовими пакетами з героїном. Але настає момент, коли Леггі залишає свій проект. Він відчуває, що з облудністю і цинізмом «Великої сімки» йому не перебороти «проблему-2000». Старліц разом з дочкою перетворюються на мандрівних злодюг, покладаються на стихію, що має створювати зовсім іншу фабулу їхнього життя. Він заплутує сліди, щоб урешті-решт з'явитися на поверхні світу з новим паспортом, працювати в крамниці, виховувати дитину, словом — перетворитися на непомітного обивателя. І лише обдуривши Y2K, він сподівається повернутись до колишнього бізнесу. Тим часом групу переслідують нещастя: учасниці проекту вмирають, популярність випаровується.
Він програє парі, але залишається живим. Автор прощається з ним у лікарняній палаті після успішної операції на серці. І це — найкращий підсумок для Леггі, адже «після того, що нас змусило пережити двадцяте століття, ми, ймовірно, втратили навіть душу».
Zeitgeist — це не тільки зла критика механізмів сучасного шоу-бізнесу, а й дуже наївна, крихітна надія на оновлення світу, в якому попередні цинічні стратегії будуть позбавлені сенсу.
Звісно, відривний календар не подарував людству ні відчуття нового «духу часу», ні виразного натяку на «зміну оповіді». «Сім дуже талановитих дівчат із семи неспокійних і відсталих країн, які співають незнаними мовами і грають на тубільних інструментах», — так бачить Стерлінг (тобто Старліц) мега-проект нового шоу-бізнесу, в якому треба буде не заробляти, а «втрачати гроші. Чужі гроші». Мовляв, нечиста совість людей, які нечесно перескочили через Y2K, змусить їх «відкупитися», підтримати істинні цінності.
Ніхто не розуміє, чому культ наслідування сильніший і привабливіший від оригінального стилю. І знищення панівних у теперішній поп-культурі сурогатів усе ще залишається занадто абстрактною фантазією. Немає передумов, немає засобів, а головне — немає моральної підтримки.
Та й календар на стіні посміхається, блимає собі трієчкою. Втім навіть якщо ця сумовита цифра — лише об'єктивна оцінка пророцтв Стерлінга, то це саме той випадок, коли дуже хочеться вірити в торжество помилки.
