Кожна друга публікація про надмірну (іншого слова чомусь не вживають, наче порушення будь-якого табу і порушення норми — це одне і те ж) сексуальність на телебаченні починається з пригадування давнього курйозу. Це теж традиція, яку я не наважуся порушувати. Отже, глядацькі обурення щодо засилля «порнухи» на вітчизняному ТБ звучать відтоді, як та ж таки публіка гиготіла з сакраментального зізнання однієї радянської жінки, котра припаяла відсутність сексу у власному житті цілій імперії. Кожен шмат плоті, кожна цицька чи дупа, показана у час, коли ще не сплять діти, може слугувати бонусним аргументом на користь захисників суспільної моралі, які в таких випадках згадують про «пропаганду насильства й порнографії» й женуть дітей спати.
Ніщо не зупинить розгніваного обивателя. Жодні міркування про те, що еротика — це ніби й не погано і що тіло варто розглядати в координатах естетики та краси, а не моралі, не зарадять з однієї простої причини: обиватель таки не помиляється. Його постійно дурять — і він це відчуває. Він втомився від виснажливих дискусій про існування межі між еротикою та порнографією, адже ця межа сама по собі — набагато ширша, місткіша й різноманітніша, ніж простір «дозволеної еротики». На цій межі пасуться режисери, яких цікавить потворність еротики або естетизація порнографії. Звісно, їм вигідніше уникати порнографічного статусу, який, м’яко кажучи, істотно збіднює прокатні можливості.
Очевидно, що в сучасному мистецтві еротика втрачає гламурність. Поняття краси стало жорсткішим і жорстокішим, воно потребує дедалі більше антропоморфності й дедалі менше символів та натяків. Подивіться Ларса фон Трієра чи Альмадовара, які давно й плідно пасуться «на межі»: мені важко уявити в їхніх стрічках еротичне мило на кшталт Залмана Кінга, зате не здивує порнографічний епізод, який буде умотивований (із позиції мистецтва, але не пуританської моралі).
Натомість цю давню телесексуальну суперечку можна ліквідувати дуже просто. Для цього треба лише категорично заборонити показ на ТБ будь-якого еротичного продукту (який може містити безліч «падлян» від режисерів-інтелектуалів чи інших «аморальних» типів) й натомість дозволити ортодоксальну порнографію. Принаймні у цьому випадку глядач усвідомлюватиме, що його не обдурюють.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
