Із чистої стіни...

15.10.2005
Із чистої стіни...

Колись на ці стіни було страшно дивитися, тепер тут залюбки фотографуються.

      Про графіті чули всі, більшість його бачили, але що воно таке — знають одиниці. Саме слово «графіті» з італійської означає «видряпані» і по суті є найдавнішим з можливих мистецтв. Адже перші графіті створили ще первісні люди, які розмальовували стіни печер.

      Справжній вибух графіті пережило з винайденням аерозольних фарб. Тепер написи і малюнки створювалися швидко. Вони стали великими і яскравими. За якихось двадцять-тридцять років цей рух охопив практично всі країни. Графіті отримало свою естетику, канони, кумирів, ідеологію і навіть пресу. Журнали графіті видаються чи не в кожній розвинутій країні. (Україна теж має свою друковану трибуну — «400 мл» (місткість аерозольного балончика фарб).

      Але тут для обивателя цілісний термін «графіті» розпадається на купу менш зрозумілих — «райтінг», «стріт-арт», «муралізм» тощо. Виявляється, активісти цього руху називають себе не графітниками чи графітистами, а райтерами (від англійського «писати»). Бо перші сучасні графіті — це були якраз підписи, зашифровані псевдо чи, як тепер кажуть, «ніки». Власне, це і  вважається найбільшим шиком — написати свій «нік» на поїзді чи на стіні у людному місці. Але писати свої «ніки», певно, набридає. Тому райтери вдаються і до малювання. А малюнки — це якраз те, що приваблює суспільство до графіті, адже вони не потребують розшифровки. Це саме та точка дотику, яка  єднає цю закриту, специфічну молодіжну субкультуру з навколишнім світом.

      В Україні графіті почало розвиватися передовсім у мегаполісах, які мали тісніший контакт із Заходом — Львів, Київ, Одеса. Нині активісти є в багатьох містах і навіть містечках, хоча цей рух не є таким масовим, як здається. Кількість активних українських райтерів можна виміряти кількома сотнями.

      До сьогодні вони існують на напівлегальному становищі, час від часу маючи проблеми з правоохоронцями за малювання в недозволених місцях. (А де дозволені?). Рятують цей рух фестивалі, які в Україні дедалі частішають. Саме там є можливість не тільки потусуватися, але й себе показати.

      Всеукраїнський фестиваль графіті в Ужгороді під назвою «Моя революція» був присвячений помаранчевим подіям, у яких молодь брала найактивнішу участь. Райтерам гасло фестивалю «Твори революцію в собі!» сподобалося. Адже графіті — саме по собі завжди революцію, завжди протест, завжди виклик.

      Центром фестивалю став Палац дітей та юнацтва, а точніше — його стіни. У цьому була ще одна ціль — привернути увагу до Падіюна, який уже 20 років не ремонтувався, і  стіни його просто обсипаються. Тепер замість обдертої штукатурки з'явилися кольорові зображення райтерів з Києва, Львова, Одеси, Тернополя, Житомира, Ужгорода. Без сумніву, розмальований Падіюн тепер стане місцем паломництва любителів молодіжної субкультури та просто чогось незвичного...