У житті кожної людини настає момент, коли від питання «Для чого я живу?» — розмах шекспірівський, але водночас звучить дуже по-земному — відмахнутися неможливо. Ось так ігноруєш його рік, два, десять, та ілюзією відносно того, що воно рано чи пізно, так би мовити, розсосеться, можна себе і не тішити. І тоді починається гарячкове звіряння своїх вчинків з рекомендаціями мудрих світу цього щодо побудованого будинку, посадженого дерева та вирощеного сина. Не знаю, чи відповідав уже на це питання Сергій Проскурня, але я просто переконана, що одним із головних пунктів його «звіту» обов'язково буде «Березілля». Театральний фестиваль, який живе, дивує, тішить, експериментує, влаштовуючи локальні революції в театрі, шанує традиції й не боїться радикальних кроків назустріч незвіданому. «Ми несемо в душі пам'ять, яка становить основу драматургії фестивалю. Наші очі вдивляються у все, що може зацікавити, збентежити, надихнути. Ми сперечаємось, ми шукаємо. Ми зацікавлені у продовженні. Ми хочемо. Ми готові», — так Сергій Проскурня анонсував цьогорічне, вже одинадцяте «Березілля». З 24 вересня по 26 жовтня лідери сучасного українського театру своєю участю у фестивалі шанували пам'ять Данила Лідера.

Розпочатий минулого року капітальний ремонт приміщення Донецького академічного українського музично-драматичного театру досі триває без припинення творчої діяльності колективу. Втім навіть за цих, не зовсім сприятливих, обставин театр продовжує тримати марку одного з найвідвідуваніших. Тільки за перше півріччя 2003 року тут побувало понад 162 тисячі глядачів. І особливо красномовною ця цифра буде в порівнянні — три інші місцеві театри разом зібрали за цей же період удвічі менше глядачів.