Раз почуте в Почуйках

03.08.2005
Раз почуте в Почуйках

(Василя ГРИБА.)

      Найспекотніший день за останній період. Рекордна температура за всі літні місця. «Сьогодні бажано залишатися вдома і пити багато води», — бадьоро каже ведучий на якійсь радіостанції. На полі тихо. Тільки віддалік, десь за горизонтом, чути незрозумілий шум. Через декілька хвилин з-за обрію повільно, але цілеспрямовано, наче танк, з'являється комбайн. За кілька хвилин він проходить заплановану дистанцію і, розвернувшись, так само повільно зникає за пагорбом. 

      На небі — жодної хмарки. Лише чорні цятки кружляють над щойно скошеною пшеницею. Придивляюсь уважніше — лелеки. Виявляється, їх у селі Почуйки, що в Попільнянському районі на Житомирщині, — сила-силенна. Гордовиті птахи, наче хазяї, походжають по полю поперед комбайна. Вони майже не бояться місцевих робітників, зате старанно ховаються за зібраними копицями сіна від нас, столичних гостей. Бо хто його знає, з якими намірами ті чужі люди приїхали?..

      Почуйки — село знамените. Сюди, як правило, привозять столичних керівників, якщо треба показати сільськогосподарські успіхи житомирян. Але явно не для них місцеві мешканці обсадили центральну клумбу розкішними різнобарвними квітами. Просто тут заведено все доводити до ладу.

      Ошатна контора ПСП «Україна», розташована прямо за сільрадою, давно обсаджена деревами, які своїми кронами створюють такий бажаний у спекотний день затінок. Тут нас і зустрів Леонід Кельвич, директор підприємства. Спеці керівник, як і всі селяни, радий. «Це дуже добре для збору урожаю», — каже Леонід Миколайович, зі співчуттям дивлячись на нас, городян, яким хочеться згубних для урожаю дощових хмар. «Он у нас два тижні тому пройшов град і вибив 200 гектарів буряку і 150 гектарів кукурудзи. Ми втратили майже два мільйони гривень», — з жалем у голосі згадує господарник, мріючи, щоб спекотна погода протрималася з пару тижнів.

      Дивлячись на процвітаюче нині господарство, багато хто з подивом питає, як же йому вдалося вижити в такий складний для аграрiїв час реформ? На це керівник з роздратуванням запитує: «А чого воно не повинне було вижити?» «Якщо всі ми будемо добросовісно працювати, то все виходитиме!» — каже він.

      Боротися доводиться на кожному кроці. Директор ПСП розказує, як зерно для класифікації доводиться везти не в одну лабораторію, а принаймні у декілька. «Якщо мені, припустімо, поставлять за пшеницю 23 відсотки клейковини — це третій клас, а поставлять 18 — уже четвертий. А якщо 17,5 — то й четвертого класу немає, буде фуражна пшениця. Тому треба перевіряти правдивість оцінщиків», — пояснює Леонід Кельвич.

      Щоб виростити і вигідно продати зерно, треба докласти неабияких зусиль. Наприклад, є проблеми із зафіксованою мінімальною ціною на зерно. Постановою уряду визначено, що за тонну пшениці 4-го класу закупівельні підприємства мають платити мінімум 550 гривень, а за тонну 3-го — 690. Але, за словами Кельвича, реально закупівельники за третій клас дають максимум 600 гривень, а зазвичай — тільки 550.

      Більше того, навіть за ці 110 доларів за тонну майже ніхто брати зерно не хоче. «Переробники кажуть, що борошно у них ще є, тому поки купувати пшеницю відмовляються», — нарікає Леонід Миколайович.

      Звичайно, теоретично можна покласти зібраний урожай на зберігання і дочекатися кращої ціни — так, як радять міністерські керівники. Але на практиці навіть таке міцне господарство як ПСП «Україна» цього не може собі дозволити.

      «Нам треба купувати і бензин, і запчастини до «Донів», бо вони часто горять, — за два дні через нестерпну спеку і пилюку зайнялося аж дві машини», — розказує директор.

      Щоб поремонтувати техніку до жнив, господарство взяло кредити за ставкою 17 відсотків річних, 10 з яких обіцяє покрити держава. Ці гроші також треба ось-ось віддавати. І тут теж не все просто. Виявляється, держава відшкодовує компенсаційні відсотки не одразу, тому вся надія на продане «з коліс» зерно нового урожаю.

      «Я хочу, щоб мої люди краще жили, щоб зарплата була більшою, хоч вона зараз і є найвища в області, щоб її вчасно отримували», — додає з турботою в голосі голова. Про середній заробіток у Почуйках, який тримається на рівні 600 гривень на місяць, ходять легенди. Але, щоб втримати кваліфікованих робітників і молодь у господарстві, Леонід Миколайович самою зарплатою не обмежується: він збудував двоповерхову школу і дитячий садочок, провів газ; за п'ять років купив для своїх працівників 35 автомобілів «Жигулі»; намагається постійно оновлювати технічний парк і впроваджує нові технології.

      Зараз на полях підприємства працюють сім комбайнів — п'ять вітчизняних — «Дон 1500» — і два німецького виробництва — «Claas Lexion 460». «Оскільки ми не можемо дозволити собі закупити стільки німецьких комбайнів, скільки потрібно, доводиться купувати по одному — тоді, коли є кошти», — розповідає директор.

      Головне ж, що витрати на ці комбайни окуповуються «з головою»: один німецький заміняє п'ять радянських на зразок «Ниви». Наявна техніка дозволяє щодня молотити по 600 тонн зерна. «Навіть не уявляю, як би нам довелося працювати тим, чим ми працювали раніше, — додає Леонід Миколайович. — Колишніх наших зернозбиральних машин треба було аж п'ять, плюс по вісім чоловік для кожного, щоб працювали. Тобто там, де було 40 людей, зараз вистачає двох».

      Як виявилося, керівник господарства — людина забобонна. Він не любить загадувати наперед. «Сподіваємося, що цьогорічний урожай буде не гірший минулорічного, коли урожайність була 84 центнери з гектара», — скромно каже він, не видаючи прогнозів. Лише від його заступника Петра Підлісного ми дізналися, що цього року ранні зернові на підприємстві дають по 70-85 центнерів з гектара.

      Зате досить охоче директор ділиться думками про вже здійснене. «Ми намолотили 2,5 тисячі тонн пшениці, —  прибрали приблизно 20 відсотків від загальної площі», — каже він, посміхаючись. З такими показниками не соромно рухатися в Євросоюз — житомиряни цілком конкурентоздатні не лише з поляками, а й з німцями чи французами.

      «Єдина проблема — ніхто не хоче йти на село, — підсумовує Леонід Миколайович. — Комп'ютери й інша техніка стають на перешкоді». За його словами, місцева молодь, яка приїжджає на практику з аграрних університетів, не хоче ні йти в рідне господарство, ні залишатися працювати у Почуйках взагалі. Навіть місцеві лелеки, які, кажуть, приносять дітей, не здатні вплинути на невтішну демографічну ситуацію — вже зараз для роботи на току в гарячий період жнив ПСП «Україна» доводиться наймати юнаків і дівчат із Рівненської області.

      Інше болюче питання — пальне. «На жнива солярки нам вистачить, а щоб підготувати поля до зими, їх обробити, засіяти озиминою — кошти ще треба пошукати», — каже керівник господарства і починає звичні калькуляції. За один день техніка використовує до шести кубів пального, тобто приблизно 18 тисяч гривень (це якщо пощастить придбати «дизельку» по 3 гривні за літр). Таким чином, за 10 днів комбайнами «з'їдають» 180 тисяч гривень. «Виходить, що за літр солярки треба віддати вісім кілограмів пшениці», — підбиває підсумки голова. От і спробуйте  побудувати за таких умов успішне підприємство!

      Зате тут є 140 голів коней породи російські ваговози. Виявляється, не тільки любов до цих тварин спонукала керівника їх вирощувати. Вони — перестраховка від можливих форс-мажорів. «Якщо раптом не буде бензину чи дизельного пального, а поле треба буде засіяти чи обробити, у мене вже є запасний варіант, — ділиться секретами директор. — Саме тому я й вибрав породу російських ваговозів! За необхідності їх можна впрягати і потихеньку обробляти земельку».

      Мабуть, завдяки саме такій передбачливості Леонід Кельвич впевнено стоїть на ногах і бачить добру перспективу. «Господарства, які в гарному стані, ми приєднаємо до себе і будемо потихеньку розвиватися далі», — ділиться планами він.

      ... Поласкавішали промені сонця, яке почало ховатися за зелене гілля дерев, і грайливий вітерець приніс бажану прохолоду. Перед сільрадою у Почуйках поступово з'явилися мешканці, які вдень переховувались у затишних будиночках. Крім вантажівок, які весь день курсували між полем і током, почали з'являтися легкові автомобілі й парубки на мотоциклах. Таки молодь у селi є. Не дарма керівник турбується про школи і дитсадочки, і, може, не випадково так полюбили Почуйки лелеки.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>